- •Змістовний модуль і. Основні чинники та інститути єс. Сутність спільних політик єс
- •Тема 1. Витоки європейської інтеграції. Основи та структура єс
- •1.1. Поняття європейської інтеграції
- •1.2. Поняття та зміст єс
- •1.3. Загальна структура єс
- •1.4. Цілі, принципи та повноваження єс
- •Тема 2. Наднаціональна система єс: структура та принципи функціонування
- •2.1. Основоположні домовленості єс
- •2.2. Основні та додаткові органи єс
- •5) Агенства та органи Європейської спільноти з атомної енергії (Євратом):
- •Агенство з постачання для Євратом, euratom Supply Agency;
- •Освоєння термоядерної енергії, Fusion for Energy.
- •2.3. Принципи побудови системи права єс
- •Тема 3. Сутність спільних політик єс
- •3.1. Сутність та класифікація спільних політик єс
- •3.2. Європейський внутрішній ринок та уніфікація економічної політики
- •3.3. Бюджет єс як основа проведення спільних політик
- •3.4. Політики щодо громадян єс
- •Тема 4. Горизонтальні політики єс
- •4.1. Політика щодо регіонального розвитку
- •4.2. Політика щодо соціального розвитку
- •4.3. Податкова політика єс
- •4.4. Політика щодо конкуренції
- •4.5. Політика стосовно довкілля
- •Тема 5. Спільні політики єс у різних секторах економіки
- •5.1. Підтримка підприємництва у Спільноті
- •5.2. Науково-технічна політика єс
- •5.3. Енергетична політика
- •5.4. Транспортна політика
- •5.5. Політика щодо рибальства
- •Змістовний модуль іі. Промислова та сільськогосподарська політика єс як базові горизонтальні політики
- •Тема 6. Промислова політика єс
- •6.1. Необхідність проведення спільної промислової політики
- •6.2. Засади та організаційні елементи промислової політики єс
- •Глава 17 «Промисловість», стаття 173
- •6.3. Основні напрями та заходи промислової політики єс
- •6.4. Політика єс у різних галузях промисловості
- •Тема 7. Сільськогосподарська політика єс
- •7.1. Необхідність та особливий підхід до проведення сільськогосподарської
- •7.2. Засади та механізм реалізації сільськогосподарської політики єс
- •7.3. Основні напрями та заходи сільськогосподарської політики єс
- •7.4. Структурна політика та розвиток сільської місцевості
- •Змістовний модуль ііі. Стратегія розвитку зовнішніх відносин єс
- •Тема 8. Зовнішня політика єс
- •8.1. Зовнішні відносини єс на сучасному етапі
- •8.2. Зовнішньоторговельна політика єс
- •8.3. Політика допомоги з розвитку
- •Тема 9. Стратегія розвитку відносин єс із сусідніми країнами
- •9.1. Стратегія та програми розвитку відношень єс із сусідніми країнами
- •9.2. Критерії вступу до єс
- •9.3. Відносини Україна-єс на сучасному етапі: проблеми та перспективи
- •Перелік основної і додаткової навчально-методичної літератури і. Основна література
- •Іі. Додаткова література
- •Ііі. Нормативні матеріали мон і ДонНует імені Михайла Туган-Барановського
Змістовний модуль іі. Промислова та сільськогосподарська політика єс як базові горизонтальні політики
Тема 6. Промислова політика єс
6.1. Необхідність проведення спільної промислової політики.
6.2. Засади та організаційні елементи промислової політики ЄС.
6.3. Основні напрями та заходи промислової політики ЄС.
6.4. Політика ЄС у різних галузях промисловості.
6.1. Необхідність проведення спільної промислової політики
Промислова та підприємницька політика ЄС – одна з секторальних політик ЄС, яка реалізується на основі інститутів ЄС та у межах його компетенцій, включає стимулювання розвитку промисловості і підприємництва у контексті підвищення конкурентоспроможності європейської економіки. У деяких випадках терміни «промислова політика» (industrial policy) та «політика щодо підприємств» (enterprise policy) відокремлюються. У широкому сенсі під промисловою політикою розуміється політика в області розвитку промислового сектора, його структурної, організаційної і технологічної модернізації з метою забезпечення сталого розвитку економіки. У вузькому сенсі промислова політика – це комплекс взаємозв'язаних напрямів і заходів прямого і непрямого регулювання, які забезпечують сталий розвиток і підвищення конкурентоспроможності промисловості, а також вирішення специфічних проблем її окремих галузей. Промислова політика тісно пов'язана з розвитком підприємництва, тому виникає єдина сфера спільних дій країн ЄС.
Як показує досвід ЄС, суб'єктом промислової політики може бути не тільки окрема держава, але і наднаціональне об’єднання.
Напрями економічної політики ЄС встановлено в основоположних домовленостях щодо створення Європейської Спільноти і про Єврпейський Союз, які визначають цілі і принципи європейської інтеграції, правові основи взаємодії Спільноти і країн-членів, компетенції і повноваження ЄС в області регулювання економіки.
Промислова політика безпосередньою виступає однєю зі складових соціально-економічної політики ЄС. ЇЇ розробка і реалізація заснована на урахуванні закономірностей розвитку економіки ЄС, а основним об'єктом є промисловий сектор ЄС, який об'єднує промислові сектори всіх країн-членів.
Промислова політика ЄС покликана сприяти досягненню цілей Спільноти. У зв'язку з цим на рівні Союзу координується, регулюється і доповнюється промислова політика окремих країн-членів.
За широтою охоплення в ЄС виділяють три типи промислової політики:
макроекономічна, спрямована на створення сприятливого економічного клімату для функціонування промисловості (за рахунок управління макроекономічними категоріями і пропорціями відтворення);
секторальна, спрямована на подолання провалів ринку окремих галузей промисловості;
мікроекономічна, спрямована на регулювання діяльності окремої або групи компаній.
Залежно від механізму дії промислова політика ЄС класифікується на наступні типи:
політика, орієнтована на ринок, тобто спрямована на підтримку конкуренції і свободи ринку;
інтервенціоністська політика, яка проводиться у формах і за рахунок методів, які аналогічні тим, що використовуються у централізованих планових економічних системах;
змішана політика, яка передбачає певну комбінацію ринкових і директивних методів.
Промислова політика ЄС не замінює, а доповнює національні промислові політики: вона застосовується тільки у тих випадках, коли її вплив є більш ефективним, ніж у на рівні національного регулювання, і узгоджується з діями національних урядів (загальна координація).