5) Агенства та органи Європейської спільноти з атомної енергії (Євратом):

• Агенство з постачання для Євратом, euratom Supply Agency;

• Освоєння термоядерної енергії, Fusion for Energy.

Окремий розгляд додаткових органів ЄС представлено у Довіднику з Європейського Союзу (Донецьк: ДонНУЕТ, 2010 р.).

2.3. Принципи побудови системи права єс

Європейське право – термін, який: 1) у широкому сенсі розуміється як правове регулювання суспільних відносин у Європі, що охоплює організацію та діяльність всіх європейських організацій і правових інститутів (міжнародне регіональне право), їх взаємодію між собою та з національними правовими системами; 2) у вузькому сенсі розуміється як право ЄС, яке є правовим феноменом, що склався в ході європейської інтеграції в рамках Європейських спільнот та ЄС, створюючи інституційно-правову основу для взаємодії країн-членів. Право ЄС визначається як система юридичних норм, яка утворилася і діє на території ЄС і базується на основоположних договорах європейської інтеграції, змінах до них, прецедентному праві, договорах і нормативних актах інститутів ЄС.

Європейське право являє собою у нормативно-правовий масив, який містить норми глобально-міжнародного, регіонально-міжнародного та національного права, а також систему процедур, способів трактування норм, прийняття нових актів, внесення змін і доповнень, судового розгляду тощо. Воно має унікальну правову природу, у тому числі засновану на особливих взаєминах країн-членів ЄС на протязі всіх етапів розвитку європейської інтеграції.

Європейське право (у вузькому розумінні) втілюється у acquis communautaire та законодавстві ЄС. Воно розглядається як система права (правопорядок), що сформувалася у ЄС і поєднала міжнародне право і внутрішньодержавне право країн-членів ЄС, має самостійні джерела і принципи. Система джерел включає первинне і вторинне право.

Первинне право утворено актами, які прийнято країнами-членами з метою заснування та розвитку Спільнот та ЄС (Договір про заснування Європейської спільноти з вугілля та сталі; Договір про заснування Європейської економічної спільноти та Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії; Договір про Європейський Союз; доповнюючи договори; Лісабонський договір).

Вторинне право – це акти, які затвердили інститути ЄС на підставі актів первинного права (законодавчі акти ЄС: регламенти, директиви, рішення, рекомендації, висновки та резолюції). Джерелами європейського права та його принципів окрім первинного та вторинного права стали загальні принципи права, судові рішення Суду ЄС, а також акти міжнародного права (Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, 1950 р.; Європейська Соціальна Хартія, 1961 р.; конвенції Міжнародної організації праці; Міжнародний пакт про цивільні і політичні права тощо). Система європейського права поєднує правові системи країн-членів, які виконують і використовують його норми. Країни-кандидати для вступу у ЄС повинні виконувати норми європейського права та імплементувати (за необхідності) його елементи у національних системах права.

Принципи європейського права (у вузькому розумінні) розділяються на функціональні і загальні. До функціональних принципів відносяться: принцип пріоритету та принцип прямої дії. Принцип пріоритету європейського права (права ЄС) означає його пріоритет над правом країн-членів (у певних сферах і питаннях навколо цього точиться дискусія і не надано остаточної відповіді). Норми національного права країн-членів у свої чергу не повинні суперечити нормам права ЄС. За наявності таких суперечок норми законодавства ЄС мають пріоритет (верховенство) над нормами національного законодавства країн-членів. Із принципу пріоритету випливає принцип прямої дії права ЄС, що робить можливим безпосередньо посилатися на норми європейського права. Принцип прямої дії права ЄС означає безпосереднє застосування права ЄС на території країн-членів без якої-небудь трансформації у правопорядок країни-члена. Дані принципи були вироблені практикою Суду ЄС шляхом тлумачення основоположних договорів. До загальних принципів права ЄС належать принципи: охорони прав і свобод особистості; правової визначеності (обґрунтованості); пропорційності; заборони дискримінації з питань державної приналежності; лояльності; субсидіарності; а також низка процесуальних принципів. Ці принципи зумовлені принципами європейської інтеграції.

У європейському праві закладені специфічні символи державності ЄС (прапор, герб тощо), однак деяких традиційних для держав ознак немає (територія, громадянство та ін.).

Європейське право містить у собі правові системи, сформовані в окремих областях діяльності у контексті розвитку європейської інтеграції та acquis communautaire (наприклад, митне право, право інтелектуальної власності, право щодо захисту прав споживачів тощо).

Система права у ЄС забезпечується тим, що ЄС та його інститути мають власну волю, яка може відрізнятися від волі країн-членів та проявлятися (через органи) проти волі країн-членів. Органи ЄС створюють особливий правопорядок, який регулює статус самого ЄС та його країн-членів. ЄС (і Спільноти) має міжнародну правосуб'єктність і правомочність відповідно до міжнародних договорів, що забезпечено міжнародно-правовим статусом (відповідно до Амстердамського договору 1997 р.), а також його фінансовою незалежністю (тобто наявністю власних джерел прямих фінансових надходжень у бюджет).

У європейському праві (особливо у вузькому сенсі) спостерігаються тенденції удосконалення, що передбачає реформи джерел первинного і вторинного права ЄС, спрощення і становлення нових правових, у тому числі конституційних, форм.

Розгляд статей Acquis communautaire та Законодавство ЄС представлено у Довіднику з Європейського Союзу (Донецьк: ДонНУЕТ, 2010 р.).