- •Дискусія. Форми проведення дискусій. Культура мовлення під час дискусій - реферат українською
- •Походження української мови
- •Історичний розвиток української мови
- •Основні етапи розвитку української мови
- •Українські прізвища
- •Історичні відомості
- •Значення суфіксів
- •Походження прізвищ
- •Староукраїнська літературна мова,
- •Т.Г. Шевченко - Основоположник нової української літератури і мови
- •Русифікація в срср
- •Унормування правопису (XX століття)
- •11. Стилі української мови мовні стилі
- •Розмовно-побутовий стиль
- •Зразок розмовно- побутового стилю
- •Художній стиль
- •Зразок художнього стилю
- •Офіційно - діловий стиль
- •Зразок офіційно- ділового стилю
- •Науковий стиль
- •Зразок наукового стилю
- •Публіцистичний стиль
- •Зразок публіцистичного стилю
- •Будова слова
- •Префікс
- •Закінчення
- •Постфікс
- •Основа слова
- •Способи творення нових слів
- •Неморфологічні способи словотворення
- •Активна лексика
- •Пасивна лексика
- •Неологізми
- •Абревіатури
- •Застарілі слова Архаїзми
- •Історизми
- •Використання терміну
- •Виникнення
- •[Ред.] Творення аргонізмів
- •Основні різновиди тропів
- •Художня література
- •Деякі найвідоміші оксюморони
- •Приклад
- •Вживання гіперболи
- •Історія гіперболи в літературі
- •Гіпербола в українській літературі 20 століття
- •Приклади
- •Тлумачення
- •Середньовічна іронія
- •Романтична іронія
- •Іронія в українській літературі 19 ст.
- •Іронія в українській літературі 20 ст.
- •Властивості
- •16. Фразеологія
- •Завдання лексикографії
- •Основні принципи української орфографії
Основні різновиди тропів
Алегорія
Метафора
Метонімія
Синекдоха
Оксюморон
Епітет
Гіпербола
Літота
Іронія
Сарказм
та інші засоби поетичного мовлення, що розкривають багатство його асоціативних відтінків, посилюють та увиразнюють його емоційне й оцінне забарвлення, динамізують семантичні поля, вказують на домінантні ознаки авторського стилю.
Алего́рія (грец. αλληγορία, allegoria) — зображення абстрактної ідеї (поняття) за допомогою образу. Значення алегорії, на відміну від багатозначного символу, однозначне і відділене від образу; зв'язок між значенням і образом встановлюється за подібністю (наприклад, лев — сила, влада чи царювання).
Художня література
Як троп алегорія використовується в байках, притчах, мораліте.
Мета́фора (грец. metaphora — перенесення) — один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.
Метафора - це перенесення назви з одних предметів, явищ, дій, ознак на інші на основі подібності між ними. Наприклад: вушко чашки, голівка часнику, ріка спогадів, вогонь почуттів, час біжить, сонце усміхається, ліс спить. Різновидом метафори є метафоричний епітет - художнє означення, яке образно характеризує якийсь предмет чи явище. Наприклад: блискуча відповідь, колючий погляд, золоті руки, солодкі мрії.
За стилістичним забарвленням серед метафор розрізняють:
стерті метафори, які втратили свою образність: ніжка стола, ручка дверей, вушко голки, чутки ходять, день пройшов;
образні загальномовні метафори: час біжить, дні летять, гроші тануть, холодний прийом, тепла атмосфера;
образні індивідуально-авторські метафори: Кипить у нас в артеріях сучасність (Ліна Костенко); Поезія згубила камертон (Ліна Костенко).
Метонімія (грец. μετωνυμία — перейменування) — це слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою.
Метонімія - це перенесення найменування з одного предмета чи явища на інший предмет або явище на основі суміжного зв’язку між ними (але не подібності). Наприклад: Київ спить (тобто жителі Києва сплять), чайник кипить (тобто вода в чайнику кипить), випити чарку (тобто чарку алкоголю), читати Коцюбинського (тобто твори Коцюбинського), слухати Веделя (тобто музику Веделя).
Різновидом метонімії є синекдоха, що характеризується кількісною заміною понять: перенесенням назви з частини на ціле і навпаки, з загального на одиничне чи навпаки, з родового поняття на видове і навпаки. Наприклад: чорна борода засміялася (тобто людина з чорною бородою засміялася), пофарбувати вікна (тобто рами вікон), абітурієнт повинен володіти державною мовою (маються на увазі всі абітурієнти), берегти копійку (тобто гроші).
Наприклад, такий вислів, як «весь театр аплодував», містить у собі метонімію, виражену словом «театр». Це слово вжите тут не у прямому, а в переносному значенні, оскільки, кажучи так, ми маємо на увазі те, що аплодував не театр, а глядачі, які в ньому знаходилися. При цьому поняття «театр» і «глядачі» перебувають у тісному взаємозв'язку, виступаючи як близькі за самою своєю природою, реально, а не умовно, як це має місце в метафорі.
Метонімія часто ототожнюється з метафорою, або розглядається як її різновид. Арістотель не виокремлював метонімії з метафори. Як окремий троп метонімію вперше використав римський оратор І століття нашої ери Квінтіліан. На відміну від метафори, метонімічне зіставлення предметів відбувається не за ознакою їхньої подібності, а за ознакою їхньої суміжності, тобто належності їх до одного кола явищ, до понять одного порядку, пов'язаних часовими, просторовими, причинно-наслідковими та іншими відношеннями. Метонімія широко використовується у віршованому та прозаїчному мовленні як місткий зображувально-виражальний засіб.
Розрізняють такі різновиди метонімії:
Метонімія місця (в основі — заміщення назви об'єкта вказівкою на місце його знаходження). Наприклад: «Гомоніла Україна» (Т. Шевченко); «Борислав сміється» (І. Франко). Особливий випадок — заміна назви вмістимого вказівкою на предмет, що вміщує його: «Ми випили по кілька чарок, і моя голова з незвички трохи обважніла» (В. Підмогильний).
Метонімія часу (в основі — заміщення назви події вказівкою на час, коли вона відбувалася). Наприклад: «Як і колись, так і тепер ти // Не спромоглась на гарний плід» (В. Сосюра; йдеться про історію України).
Метонімія засобу (в основі — заміщення назви дії вказівкою на знаряддя, яким вона була здійснена). Наприклад: «Під дзвінкії струни гетьмани встають, // І прадіди в струнах бандури живуть» (Л. Боровиковський).
Метонімія належності (в основі — заміщення назви предмета вказівкою на ім'я його творця). Наприклад: «Ти довго Шекспіра перекладав сьогодні» (Є. Маланюк).
Метонімія матеріалу (в основі — заміщення предмета вказівкою на матеріал, з якого даний предмет зроблений). Наприклад: «Купив князь пісню Боянову, // возложив йому гривну золоту на шию — // срібні гуслі озолотив, // попліч свого злотокованого стільця // усоболях возсадовив» (І. Калинець).
Синекдо́ха (грец. Συνεκδοχή — співвіднесення) — один із засобів увиразнення поетичного мовлення, різновид метонімії.
Синекдоха заснована на кількісному зіставленні предметів та явищ. Вживання однини у значенні множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового тощо.
Як кидалась ти на списи, на луки Пунійська Львице, яросте Ваала! (Олег Ольжич).
Оксю́морон або окси́морон (грец. οξύμωρον, букв. «дотепно-безглузде») — літературно-поетичний прийом, котрий полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрасних понять, що спільно дають нове уявлення.
Із точки зору мовознавства оксюморон є різновидом тропу, найближчий за сутністю до метафори і гіперболи, тобто зміна значення або навмисне перебільшення. Особливість оксиморона полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект («холодне полум’я», «сухий дощ», «крижана посмішка», «депресивна веселість» тощо).
Найчастіше оксюморон виступає суто літературним прийомом, засобом художньої мови у творах письменників: прозаїків і поетів. Прикладами можуть слугувати назва збірки Василя Стуса «Веселий цвинтар» або рядок «На нашій, не своїй землі» з Тараса Шевченка.
Цікаво, що насправді оксюморон не є вже таким безглуздим поєднанням непоєднуваного, що дає лише повне заперечення — бо він справді може започатковувати нові поняття. Наприклад, у сучасній мас-культурі вислів спортивного коментатора «гарячий лід» імовірно означатиме, що на ньому точиться «гаряча» боротьба за перемогу, тобто фактично мова вже не про лід як такий, а про високий дух змагальності (приклад нового смислу, нового поняття від використання оксюморону).
Не рідко саме від такого поєднання непоєднуванного «народжуються» нові поняття, наприклад «кисло-солодкий», або й навіть оксюморон здатний вирішувати проблеми, розкривати питання з невідомого боку, «штовхати» науку тощо («квадратура круга»).
Вживають оксиморон як у розмовно-побутовій мові («ходячий труп»), так і в публіцистиці («запеклі друзі»).
В українському розмовному варіанті слово «оксюморо̀н» найчастіше з наголосом на останньому складі.