Деякі найвідоміші оксюморони

У сучасному мовленні багато оксюморонів, уживаючи які, ми нерідко навіть не звертаємо увагу на суперечливість їхнього первинного сенсу.

Розмовні оксюморони:

• живий труп;

• страшенно вродливий(-а);

• нелюдське життя;

• палючий холод;

• молодий старик;

• правдива казка;

Оксюморони, що увійшли в науково-популярний вжиток:

• владний безлад (рос. беспредел) (владу як таку, створено, для наведення порядку) — цей оксюморон є частим у вжитку, скажімо, опозиційної до діючої влади політичної сили;

• складна́ простота (коли за уявною простотою і довершеністю «стоїть» чимало зусиль і праці);

• штучна людина (в двох значеннях — і про людину, «нашпиговану» технічними пристроями, і про людиноподібного робота).

Приклади використання оксюморонів у сучасній мас-культурі:

• назва голлівудської стрічки «З широко заплющеними очима»;

• «порочний святенник» (рос. Падший ангел).

Епі́тет (грец. epítheton — прикладка) — один із основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле, збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом. Як епітет переважно вживаються прикметники (Д. Чередниченко: «Покличу тебе / До зеленого шлюбу»), переводячи свої другорядні лексичні значення на основні, чим вони різняться від звичайних означень («зелений листок»). Крім оригінальних епітетів, винайдених автором (Олег Ольжич: «скам'янілі дні»), у художніх творах з'являються і постійні епітети або літературного походження (Я. Щоголів «сонце золоте»), або фольклорного («ясні зорі, тихі води»).

У ролі епітета можуть бути й інші частини мови, зокрема іменник (Ю. Липа «…світ — жіночість незрівнянна»), зумовлюючи процес метафоризації епітета.

Приклад

• Молодого, короткого Не дали дожити Люди віку

Гіпе́рбола (грец. hyperbole — перебільшення) — вид тропа. Стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності і підкреслення сказаної думки. Наприклад: «я говорив це тисячу разів» або «він ходить з черепашачою швидкістю».

Вживання гіперболи

Гіпербола часто поєднується з іншими стилістичними прийомами, додаючи їм відповідне забарвлення: гіперболічні порівняння, метафори і т.п. («хвилі вставали горами»). Характер, що зображається, або ситуація також можуть бути гіперболічними. Гіпербола властива і риторичному, ораторському стилю, як засіб патетичного підйому, так само як і романтичному стилю, де пафос стикається з іронією. Протилежний гіперболі троп — літота.

Історія гіперболи в літературі

Літературна гіпербола закорінена в первісній міфології. Ознаки первісного світобачення, що правили за основу художньої творчості у пізніші часи, відбилися певними гранями у фольклорі («Кирило Кожум'яка», «Котигорошко» тощо, у народній пісні: «А з тої могили видно всі країни, сиз орел літає»).

Світова література знає чимало прикладів гіперболічних тропів («Гаргантюа і Пантагрюель» Ф. Рабле; «Мандри Гуллівера» Дж. Свіфта; «Легенда про Уленшпігеля» Ш. де Костера; «Сон», «Великий льох», Тараса Шевченка; «Кола Бруньйон» Р. Ролана тощо).