32. Світ. Людиновимірність світу

Картина світу – це інтегральний масштабний підсумок отриманих у різних галузях пізнання знань про світ. Власне людиномірною, світоглядно насиченою можна вважати саме сучасну картину світу, яка останні десятиліття конституюється – на противагу класичним механістичним, об’єктивістським уявленням про дійсність. Вона значною мірою є творчим поєднанням елементів світогляду попередніх епох і різних культур.

Для сучасної науки важливим стає діалог з природою як із живим організмом, екологічний стиль мислення, повага до всього живого, мінімізація шкідливих впливів на природу при забезпеченні комфорту і добробуту людства. Оскільки для розуміння суті картини світу визначальними є поняття «людина», «знання», «світ», «істина», «природа», «смисл», то в її творенні неодмінно повинні брати участь, крім науки, ще й філософія, релігія, інші форми світогляду. Те, як людина визначає для себе світ, визначає її ставлення до світу, її світоглядну позицію. Багатогранною є не лише універсальна світоглядно-наукова картина світу, а й картина світу у вузькому розумінні – тобто та, яка функціонує в науці. В межах сучасного постнекласичного тлумачення світу відбувається інтеграція картин світу неорганічної, органічної та соціальної реальності в єдину систему уявлень і знань про світ. А у розуміння світу включається ідея космічної еволюції. У XVII ст. ідею одухотвореності всього світу, навіть неорганічного, висловив німецький філософ і математик Г.Лейбніц.

Нового значення набуває й антропний космічний принцип, згідно з яким у певний, дуже ранній, момент еволюції Всесвіту вже було закладено всі потрібні передумови для появи розумної істоти. Згідно з цим принципом, світ фактично розвивається з метою пізнішої появи в ньому людини.

Важливий внесок у формування сучасної універсальної картини світу здійснили також теорія систем та кібернетика, інформатика і біоетика.

33. Особливості і характер людського бачення і розуміння світу

Існування людини у навколишньому світі, природі і суспільстві є способом реального утвердження її сутнісних ознак, можливостей, котрі реалізуються як через її практичну діяльність, так і в процесі духовного виробництва. Саме на цій основі у людини виникає, тільки їй притаманне, специфічне духовне осмислення і переживання існуючого світу речей і предметів, суспільного середовища у формі відчуттів, сприймань, уявлень, емоцій, котрі формують відповідне світовідчуття, світосприймання і світорозуміння.

У процесі формування світогляду формується індивідуальність людини, її переконання та життєва позиція. Світогляд – результат і наслідок виховання і самовиховання, розвитку і саморозвитку, освіти і самоосвіти. Це система принципів, знань, ідеалів, цінностей, надій, вірувань, поглядів на сенс та мету життя, які визначають індивіда або соціального суб’єкта та органічно вплітаються в його вчинки та норми мислення. У структурному плані прийнято виділяти у ньому такі підсистеми або рівні: світовідчуття, світосприйняття, світоспоглядання, світорозуміння та світобачення.

Структуру світогляду визначають:

• досвід (індивідуальний, сімейний, груповий, національний, клановий, суспільний, загальнолюдський), на основі якого формується світовідчуття – основа світогляду;

• знання (досвідні, емпіричні та теоретичні), на основі яких формується світорозуміння;

• мета, яка усвідомлюється через універсальні форми діяльності, такі як: нужда – потреба – інтерес – мета – засоби – результати – наслідки. На її основі формується світоспоглядання;

• цінності (щастя, любов, істина, добро, краса, свобода тощо), на основі яких формуються переконання, ідеали людини та складається її світосприйняття;

• принципи (монізм, плюралізм, скептицизм, догматизм), на основі яких складаються основні способи світобачення.

34. Філософський зміст проблеми буття. Основні форми буття. Парменід вважав, що справжнє буття є незмінним і сталим, а зміни, що спостерігаються у ньому є небуття і омана. Геракліт започатковує іншу, прямо протилежну традицію у тлумаченні буття: стабільного, стійкого буття зовсім нема, сутність буття у вічному становленні, в єдності буття і небуття. Космічний вогонь Геракліта як основа світу в наочно-образній формі виражає буття як становлення. Сучасна філософія тлумачить буття як таку категорію, яка охоплює все існуюче: як матеріальні, так і духовні феномени. Буття не ототожнюється і не зводиться лише до матеріальних утворень, а включає у себе й світ людського духу, всі духовні явища, котрі за своєю суттю є ідеальними. Свідомість є теж формою буття, але ідеальною формою.Буття структуроване. Внаслідок цього можна виділити різні форми буття, які є відносно самостійними: буття природи, буття людини, буття суспільства, буття ідеального.В основі всіх форм буття лежить буття природи, без якого неможливе існування ні людини, ні суспільства.Специфічна особливість буття природи - воно існує до появи людини. На його основі виникає олюднена природа, формується суспільне і духовне буття. Буття олюдненої природи є єдністю природних закономірностей і суспільних процесів. Серед форм буття людини виділяють предметно-практичну діяльність, практику соціальних перетворень і процес «самостворення» людини. Суть предметно-практичної діяльності полягає в тому, що людина як фізичне тіло діє на інші фізичні об'єкти і змінює, перетворює їх з метою задоволення своїх потреб. Людина є суспільною істотою. Людина формує свій духовний світ, по-перше, пошуками ідеалів, що приваблюють її, користуючись певною системою моральних та естетичних цінностей. По-друге, вона прагне отримати максимально адекватні уявлення про світ, в якому живе.Буття людської свідомості є, таким чином, функціональним, воно формується аксіологічними, когнітивними, конструктивно-проектуючими чинниками. Буття суспільства грунтується на бутті олюдненої природи і власне природи, але закономірності соціального буття безпосередньо не витікають із природних закономірностей, а лише детермінуються природними закономірностями.Буття ідеального існує в двох формах: а) індивідуальне ідеальне; б) суспільне ідеальне. В процесі спільного життя люди формують такі форми колективної свідомості як мораль, релігія, право.

35.Граничні засади буття людини у світі. Простір і час. Основні загально-наукові концепції простору і часу.

Безпосередньою й абсолютною умовою цієї нашої думки є те, що людина є, так само як є і світ. Буття заявляє про себе до будь-якої іншої визначеності. Воно є абсолютною умовою наявності у речі тих чи інших ознак. Щоб мати якісь властивості, річ спочатку повинна бути. У смисловому відношенні буття передує всьому. На дофілософському рівні осягнення світу люди усвідомили, що буття є гранично можливою й у смисловому відношенні найвизначальнішою характеристикою світу та залученості людини у світ. Минуле - це те, чого вже немає, а майбутнє - це те, чого ще немає. Бо кожна річ знаходиться в якомусь місці, перебуває в ньому лише тому, що не перебуває, відсутня в усіх інших місцях.

Простір і час. Коли людина повертається до свідомості із забуття й одразу не може збагнути, що з нею коїться, вона звертається по допомогу до тих, хто при цьому присутній. Що ж кажуть у подібних випадках? "Де я?", "Котра година?". Ствердність людини в бутті передбачає визначеність щодо її місця знаходження та положення в часі. Й щоб локалізувати у світі будь-яку подію, достатньо мати відповідь тільки на два запитання: "Де?" та "Коли?". Іншими словами, простір і час є найзагальнішими формами буття. Без них воно не має дійсної визначеності, не стає загальною умовою достотного існування. Саме періодичність, або циклічність часу й дає нам змогу орієнтуватися в часі, з певною точністю вимірювати його. Перший християнський мислитель світового масштабу Аврелій Августин, котрий здійснив справжню революцію в осмисленні часу, виявивши його властивості саме як форми людського буття.

Рух і розвиток. Одна із суттєвих ознак часу, до якої слід придивитися пильніше, - це та, що він безпосередньо являє плинність буття. Справжній час - це не тільки поява та зникнення, виникнення та знищення, а насамперед їх послідовність, ствердження "проміжку" між ними - якоїсь певної ланки буття.Процес і розвитку не є запрограмованим раз і назавжди. Він включає цілий спектр можливих напрямків необоротних змін і можливостей несподіваної зміни їх спрямувань. Справді, розвиток - це зміна змін. Це закон і спосіб здійснювання буття. Розвиток - це постійне самозростання буття, набуття ним дедалі нових смислових ознак.