30. Філософські погляди г.Сковороди

- найгол. предмет філ-ї – людина; найважл. завд. люд. „Пізнай себе”; - три світи: мікрокосмос (людина), макрокосмос (вел. світ); символічний світ Біблії; - люд. скла-ся з 2х натур: матер. (темна, мінлива. поверх.); дух. (світла. вічна); - дух. натура – це Бог, істина, сутність, буття; - лише люд. волод. здатністю самопізн.; - через самопізн. люд. вход. в діалог з велик. світом. посередник це світ Біблії; - матер і дух. натури співвічні. між ними напруж. стосунки; - життєве завд. люд: проник. через матерільну спорідн. справу і в тому знайти щастя

Філософські твори Сковороди можна поділити на чотири цикли. В першому циклі мислитель стверджує, що людина невіддільна від природи, спільна з нею за своєю натурою, а тому пізнання людини є водночас і пізнанням природи. Другий цикл («Дружня розмова про душевний світ») подає вчення про людину, щастя і мораль. У центрі циклу стоїть принцип так званої «спорідненої» («сродної») праці, найповнішого розкриття здібностей людини. В третьому циклі Сковорода узагальнює думки про духовний світ (світ символів), загальний ідеал життя. Четвертий цикл («Сварка архістратига Михайла з Сатаною про те, чи легко бути благим») визначає те, з чим повинна боротися справжня людина.

За Сковородою, Бог і природа — єдине ціле. Це дві натури одного Всесвіту. Матеріальне змінюється, людина сприймає його органами відчуттів. Сама по собі фізична натура — «мертва стихія», вона піддається руйнуванню і переходить з одного стану в інший Таким чином, Сковорода близько підходить до поняття про незнищуваність матерії, неперервність її руху.

Вивчення праць Сковороди дає розуміння того, що в центрі його світогляду перебуває людина, її духовний світ, її щастя. Хто хоче бути щасливим, той насамперед повинен пізнати самого себе, тобто внутрішню сутність, свою духовність, або своє серце. Людина, яка не пізнала себе, не може обрати відповідно до своєї природи сферу діяльності, отже, не може бути щасливою. Власна ж природа людини не вибирається, вона — від а. Отже, у кожної людини своя природа, яку не можна змінити, її можна лише пізнати і обрати такий життєвий шлях, який співзвучний її серцю, тобто внутрішньому духовному світу. Звідси вчення Сковороди про «сродну» працю, його інтерес до вчення тих Філософів, у яких етика має велике значення. «Філософія серця», вчення про «споріднену» працю, безумовно, мали дещо утопічний характер у період поневолення українсько-козацтва, приниження гідності людини, яка перебувала у повній залежності від пана.

31. Філософія в Україні хХст. Київська філософська школа

Розвиток української філософської думки після 1917 р. є складним і суперечливим. В 20-х рр. в Україні з'являються два філософських центри. Як харківські, так і київські мислителі головну увагу приділяють дослідженню української філософської спадщини, естетичних і культурних надбань народу.

Проблеми обґрунтування наукової картини світу, взаємин людини з природою, формування біосферного мислення знайшли відображення у творчості В. І. Вернадського. Вчений вважав, що з виникненням людського розуму розпочинається якісно новий етап еволюції Всесвіту. Людина поступово перетворює біосферу в ноосферу.

На жаль, із 30-х років в силу тих обставин, що склались у Радянському Союзі, філософські дослідження згортаються, підпорядковуються ідеологічним вимогам партії та уряду. В 60-х рр. здійснюється розробка проблем логіки наукового пошуку, теорії пізнання, закономірностей побудови і розвитку наукової теорії, логіко-гносеологічних проблем евристики, типології форм мислення тощо.

Аналіз категоріальної структури світогляду був у центрі наукових пошуків В.І.Шинкарука, О. І. Яценка, В.П.Іванова, В. Г.Табачковського та інших. Результати соціологічних досліджень проблем студентської молоді, розвитку її творчих здібностей, художньо-естетичної культури знайшли відображення в працях І.М.Попової, ВЛ.Астахової, В.П.Андрущенка, Е.О.Якуби та ін. Значною постаттю серед представників діаспори був В. Липинський, який зосередив свою увагу на проблемах політичної філософії, зокрема державотворення. Ще повніше і послідовніше ідеї політичної філософії викладені в працях Д.І. Донцова. Коло його політичних інтересів окреслено проблемами нації та державотворення. Стверджує, що між націями існує антагонізм, вічна боротьба за існування, в якій сильніші перемагають слабших і панують над ними.

Київські філософи зумовлюється широке звернення до ідей східної патристики, особлива популярність філософії Платона, що інтерпретується в дусі християнізованого неоплатонізму. Відповідно центральною, проблемою для представників Київської релігійно-філософської школи постає проблема співвідношення віри і знання, з огляду на яку розв'язується питання про місце і роль філософії у духовному житті.