27.Критерії, норми і чинники психічного здоров’я особистості.

Здоров'я у загальному розумінні можна розглядати як стан фізич­ного, психічного благополуччя, оскільки лише здорова людина здатна адекватно вирішувати професійні, сімейні та особисті проблеми. Оскільки ці проблеми становлять сутність життєдіяльності, то є всі підстави відносити “З” до основних атрибутів особистості, оскільки саме ця властивість особистості є базовою як для її розвитку, так і для прояву її у будь-якій сфері життя. Особливо цей прояв характерний для здоров'я психічного.

Психічне “З” – психічне благополуччя, що характеризується відсутністю прояву психічних хвороб, що забезпечує адекватну щодо умов дійсності регуляцію поведінки і діяльності. Це поняття відображає не лише медичні й психологічні критерії, а й суспільні та групові норми, цінності, що регламентують духовне життя людини.

До основних критеріїв психічного “З” належать:

*відповідність суб'єктивних образів дійсності і характеру реакцій (дій) на зовнішні подразники та значення життєвих ситуацій;

*адекватний щодо віку рівень зрілості емоційно-вольової та пізна­вальної сфер особистості;

*адаптованість щодо макро- і мікросоціальних стосунків;

*здатність самоуправляти поведінкою, свідомо планувати життєві ці­лі та підтримувати активність щодо їх досягнення тощо.

Серед факторів впливу на психічне здоров’я важливо виділити найбільш узагальнений, до якого належить стрес. Існує неодностайність у визначенні поняття «стресу», яка викликана тим, що існуючі поняття (стрес –це широке коло станів людини, що виникають у відповідь на різноманітні екстремальні впливи, або стрес – це емоційний стан організму, що виникає у напружених обставинах) не охоплюють всього розмаїття як причин, так і наслідків стресу. Взагалі, стрес визначають як комплекс фізичних, біофізичних і ментальних реакцій людини на стимули або стресори навколишнього середовища.

Серед комплексу реакцій виділяють саме «ментальну» реакцію. Ментальність – характерний саме для певної епохи, культури, цивілізації, спільноти загальний розумовий інструмент, яким індивіди епохи володіють і користуються у неусвідомленій формі.

Отже, психічне здоров’я, як похідне генозумовленого та стресу, визначається не лише психічними явищами, що характеризують свідомість, а й підсвідомим і неусвідомленим. Стреси впливають і на стан інших систем людини (серце – судинна, шлункова, ендокринна тощо), що є причиною психосоматичних розладів.

Принциповим є те, що наслідки впливу стресорів на психічне здоров’я всеохоплюючі: порушуються психічні процеси, психічні стани і психосоматика.

28.Сутність та функції інтелекту. Поняття коефіцієнту інтелекту.

Інтелект — це мислительні здібності людини, що ототожнюються із системою розумових операцій, зі стилем і стратегією вирішення проблем та з ефективністю адаптації до різних обставин життя.

Сутність інтелекту зводиться до здатності людини виділити в ситуації суттєві властивості та адаптувати до них свою поведінку.

Інтелект необхідно розглядати як найскладніше багаторівневе яви­ще людської психіки, що включає як психічні процеси, так і стани та інші властивості особистості. Інтелект — це інтегральна риса особисто­сті, яку можна розглядати за схемою.

У поданій структурі мож­на виділити три блоки: блок психічних процесів (від відчуття та сприйняття ситуації до мислення); блок оцінки ситуації та прийняття рішення і блок регуляції поведінки, що пов'язані з емоціями, мотивами та волею. Отже, інтелект — це система психічних процесів, які забез­печують реалізацію здатності індивіда до оцінки ситуації, прийняття рішення та відповідної регуляції поведінки. Інтелект має особливе зна­чення в нестандартних ситуаціях, оскільки саме їх розв'язання символі­зує здатність людини до навчання.

Найважливіша функція інтелекту — адаптований взаємозв'язок з природою, тобто вміння орієнтуватися в умовах, що склалися, і відпо­відно до них діяти.

Адаптація може здійснюватися двома шляхами — асиміляцією та акомодацією.

Асимі­ляція — це пристосування ситуації через зміну умов, обставин до лю­дини, її індивідуального стилю діяльності.

Акомодація — пристосу­вання людини до ситуації, що змінюється, через зміну стилю мислення.

В основі визначення коефіцієнта інтелекту — вирішення певної кількості завдань за точно встановлений час за такими альтернативами:

-точність рішення,

-швидкість прийняття рішення.

На основі комплексних досліджень (із застосуванням експертної оцінки психіатрів, психологів, соціологів та педагогів) зроблено кілька загальних висновків:

1. На побутовому рівні коефіцієнт інтелекту характеризує людей як «розумних» та «кмітливих».

2. IQ - тести характеризують здатність до навчання, тобто до набут­тя нового досвіду (знання, yавички, вміння).

3. Здатність до навчання є різною у різних людей.

4. Показники IQ стабільні впродовж усього життя.

5. IQ-інваріантні щодо різних соціальних, економічних, етнічних або расових груп.

6. Здатність до навчання (IQ ) людиною успадковується на 40-80%.

7. IQ індивідуума не характеризує досконалість його як особистості.

8. IQ — це міра інтелектуальної обдарованості.

9. Інтелектуальна обдарованість статистично корелює з такими со­ціальними аспектами, як робота, посада, сімейний стан.

10. IQ — це не ті якості, які викликають захоплення у людей (пова­га, кохання тощо).

11. IQ -тести не характеризують шляхетність, великодушність, чес­ність, гідність, сумління, вміння відрізняти добро від зла.

12. Низький IQ не є синонімом невдач і безпорадності, високий IQ не гарантує успіху;

13.Високий IQ характеризує кмітливість, винахідливість, швидкість розуму, вміння приймати рішення у складних ситуаціях.