17. Комунікативність як інтегральна характеристика здатності педагога здійснювати професійне спілкування.

Комунікативність – професійно-особистісна якість педагога, що хар-ся потребою у спілкуванні, здатністю легко вступати в контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовників, відчувати задоволення від спілкування.

За Кан-Каликом містить 3 основні компоненти:

комунікабельність, відчуття спорідненості, альтруїзм.

Комунікабельність – здатність легко вступати в контакт і відчувати задоволення від процесу комунікації.

Комунікабельність стає значущою за умови відчуття педагогом соц. спорідненості з оточенням, коли він не протиставляє себе, свій досвід, а об’єднується зі співрозмовниками, що й забезпечує суб’єкт-суб’єктні стосунки у взаємодії.

Альтруїзм полягає в домінанті на інтересах співрозмовника, що є вже ознакою проф.. діалогічної взаємодії.

Якості педагога: емпатія – співпереживання, розуміння будь-якого почуття, що переживає інша людина, і відповідний вияв свого розуміння цього почуття; доброзичливість; автентичність (природність у стосунках); відкритість; конкретність; ініціативність.

Інтерес, тривожність, зворотний зв’язок, егоїзм, артистизм, агресивність, оптимізм, упередженість, передбачення, симпатія.

17. Прийоми педагогічної взаємодії. Етичний захист вчителя.

Прийом педагогічного впливу — це спосіб організації певної педагогічної ситуації, який викликає нові почуття й думки учнів, що спонукають їх до самозміни.Завдання вчителя — створити ситуацію. Завдання учня — під впливом нових обставин, нових по­чуттів, ними викликаних, вибрати лінію поведінки, яка відповідає по­требам, інтересам його особистості в цій ситуації. Залежно від того, які почуття можуть бути викликані новою ситуа­цією, Е. Натанзон поділяє прийоми на спонукальні (дія їх розрахована на вияв радості, вдячності, поваги, гордості, віри в свої сили, власної гідності, що сприяють розвиткові нових позитивних якостей) і гальмівні (збуджують негативні почуття — незручності, сорому, розчарування, каяття, жалю і сприяють подоланню негативних якостей, полегшуючи розвиток позитивних).Спонукальні: авансу вальні, вияв вмінь учителя, обхідний рух, фланговий підхід, опосередкування, прохання, вияв невдоволенняЕтичного захисту: наївний подив, питання на відтворення, підставляння мотиву, посилання на особливості хар-ру, протиставляння переваг вихованця його вчинку.Гальмівні: збудження тривоги щодо покарання, іронія, констатація вчинку, натяк, удавана байдужість, удавана недовіра.Учитель має будувати правильні стосунки з колегами, адже у педа­гогів мета одна. Спілкуючись із школярами, важливо дбати про автори­тет колег. Удосконалення системи взаємодії вчителя з учнями на уроках нині сприймається як істотний резерв поліпшення якості шкільного навчан­ня, активізації пізнавальної діяльності учнів, розвитку їхніх пізнаваль­них інтересів.«Я-висловлювання» — мовна конструкція, яка використовується як спосіб відвернення конфлікту у спілкуванні і полягає в повідомленні співрозмовником про власні потреби, почуття або оцінки у формі, що характеризується наявністю власного ставлення і відсутністю прямого осуду, спонукання, нав'язливості¹.«Я-висловлювання» має переваги перед «Ви-висловлюванням» («Ти-висловлюванням»). Сенс «Я-висловлювання» — в повідомленні про власні потреби, а не у звинуваченні. Така конструкція потребує від учителя розмови про те, чого він бажає, про що думає, а не про те, що слід робити учневі. Не можна засуджувати, звинувачувати.

Будуючи «Я-висловлювання», треба уникати прямих запитань і зви­нувачень. Краще їх замінити на стверджувальні звороти: Ми уникаємо слів: ти, ви, ти повинен, але, а замість них вживаємо: я, я хочу, і.Отже, майстерність ведення бесіди ґрунтується на додержанні трьох основних принципів:перший принцип — привернути увагу;другий принцип — зацікавити, виявити інтерес до обговорення про­блеми;

третій принцип — перетворити інтереси співрозмовника на спільне рішення.