1. Історичний огляд розвитку пошуково-розвідувальної справи.

Людина з давніх здавен накопичувала вміння розшукувати, видобувати і використовувати природні мінеральні багатства. Пошукова справа, видобуток та переробка корисних копалин являла собою один з різновидів народних знань, які складалися віками і переважно передавалися з покоління в покоління. Залізні руди, мідь, срібло, золото, коштовне каміння та різноманітні будівельні матеріали видобувалися і використовувалися задовго до створення перших державних об’єднань.

Вважається, що першими відкрили спосіб видобутку та переробки заліза скіфи, які мешкали у басейні Дніпра та Дністра. Вже на початку другого тисячоріччя до н.е. було відоме мистецтво пошуків, видобутку та переробки мідних руд (пермські мідисті пісковики, алтайські родовища) та олова (давні сліди видобутку у Середній Азії).

За археологічними даними стало відомо, що у Київській, Новгородській та Володимиро-Суздальській Русі були добре розвинуті промисли, пов’язані з використанням різних руд, мінералів та металів. Головну масу металевих виробів та зброї виготовляли ковалі, яких в народі іменували «хитруни».

Велике значення мали пошуки і видобуток гірських порід, придатних для виготовлення керамічних виробів та для будівельних цілей. З давніх часів на Русі були вітчизняні першокласні майстри «кам’яної справи», які будували палаци, фортеці та храми. Серед них: Петро Мигонег з Київа (XII ст.), Авдій Галицький, Олекса з Волині, Федір Кінь із Смоленска та інші.

Значно складніше було з пошуками кольорових металів, значних скупчень яких на Російській плиті немає. Це спонукало спорядженню експедицій у північні краї Русі: на Печору, на р. Каму, Урал, Нову Землю, що сприяло освоєнню Північних земель.

Важливе значення у господарському житті російської держави мав соляний промисел. Збереглися документальні свідчення про видобуток солі з підземних розсолів у Старій Руссі ще у 1363 р., але напевно вони існували значно раніше. Здається неймовірним, але своєрідна техніка тих часів дозволяла бурити свердловини глибиною до 100 м ! При цьому вони кріпилися дерев’яними трубами.

Важливо відмітити, що вже тоді виникло прагнення встановити пошукові ознаки, за якими мають розшукуватися родовища. Таким чином, зароджувалися перші елементи науки про корисні копалин.

У другій половині XVII ст., за мірою зростання потреби у рудах і мінералах, пошуки та розвідка були організовані у значно більш широких масштабах. Зростає попит на кольорові і благородні метали, каменесамоцвітну сировину, а також сіль, графіт та сірку. У пошуках корисних копалин рудознавці відправлялися у далекі краї. До складу пошуково-розвідувальних партій входила озброєна охорона, іноді навіть з гарматами. За архівними даними саме на цей час припадає справжня «рудорозшукова гарячка». Були відкриті окремі мідні родовища Передуральської смуги пермських мідистих пісковиків; у 1648 р. в районі Слюдянки у Забайкаллі партією Анісіма Михальова було відкрите велике графітове родовище; у 1650 р. починається експлуатація Нерчинського срібно-свинцевого родовища на р. Шилка (Забайкалля).

На початку XVIII ст. великі реформи Великого Петра І викликають значну потребу у рудах і мінералах. У 1719 р. були об’явлені так звані «берг-привілеї», за якими кожен, хто побажає, може зайнятися поруками і розвідкою корисних копалин як на власних, так і на чужих землях.

У 1721 р. на Уралі, в Кунгурі і Уктусі, вперше були відкриті школи, у яких навчали гірській справі дітей майстрів, робочих, солдат та ін. У 1723 р. школи були переведені в Єкатеринбург і перетворені на училища.

У цей час Петро Перший запрошує багато іноземних фахівців, зростає кількість вітчизняних, які добре знаються на нових для того часу мінералогічних і хімічних дослідженнях, зростають потреби промисловості у нових видах мінеральної сировини. Завдяки цьому створюються умови для виникнення єдиного наукового центру – Академії наук (1724 р.).

Під керівництвом видатних академіків П.С.Паласа, І.І. Лепікаша та інших дослідників академії наук у XVIII ст. споряджені експедиції для дослідження Уралу, Сибіру, Алтаю, Криму, Кавказу та інших районів. Велика також була роль Академії наук у популяризації наукових знань. Особливо багато зробив для розвитку вітчизняної науки про корисні копалини та пошуки і розвідку геніальний російський вчений М. Ломоносов (1711 – 1765). Гірській справі та геології М.В. Ломоносов присвятив три свої роботи: «Слово про народження металів від трясіння Землі» (1757), «Перші основи металургії або рудних справ» (1763) та «Про шари земні» (у тому ж році).

При описання рудних жил та родовищ М.Ломоносов вперше в історії науки пояснює способи утворення жил, вказує на їх різновіковість, описує тектонічні порушення жил та пластів гірських порід. Він пояснює походження розсипних родовищ і надає систематичне описання пошукових ознак на корінні родовища корінних родовищ корисних копалин. І багато іншого.

Значний прогрес у розвитку геологічних, пошуково-розвідувальних та металургійних знань у Росії зв’язані з відкриттям у 1773 р. у Петербурзі Вищого гірничого училища, яке пізніше було перетворене у Корпус інженерів, а у подальшому у Гірничий інститут.

У 1804 р. Управління гірничою справою переходить у підпорядкування гірничого департаменту Міністерства фінансів. З цього часу щорічно споряджаються численні геологорозвідувальні експедиції у різні куточки країни.

У 1825 р. у Петербурзі починає видаватися Гірничий журнал – найстаріший російський журнал, присвячений питанням гірської справи, металургії та геології. Як відомо у XVII на початку XVIII наукові статті друкувалися у Росії переважно німецькою та французькою мовами, а в Гірничому статті друкувалися виключно російською мовою.

У другій половині XIX - на початку XX ст. експедиції та розвідки поширюються на Кавказ, Україну, золотоносні райони Сибіру, у Середню Азію та Казахстан. Крім Академії, з середини XX ст. експедиції організовує Російське географічне товариство. Найвідомішими вченими-геологами, які очолювали експедиції в цей час були: П.А. Кропоткін, І.Д Черський, В.А. Обручев, Г.П. Гельмерсен, І.В. Мушкетов та інші.

Велику роль у розвитку геологорозвідувальних знань відіграв організований у 1882 р. Геологічний комітет.

Вперше після М. Ломоносова викладає сутність вчення про пошуки і розвідку корисних копалин Н. Гавеловський у праці «Про розвідку гір або про засоби розшуку родовищ» (1825 р.). Пізніше з’являється багато інших робіт.

За часи радянської влади були знайдені, розвідані і розроблялися у великій кількості руди алюмінію, рідкісних металів, калійні солі, апатит, сірка, природний газ та інші.

У 1930 р. замість Геолкому створено Головне геологічне управління СРСР та місцеві геологорозвідувальні управління та трести. Одночасно було значно збільшено випуск вузами і технікумами фахівців-геологів.

У зв’язку із зростанням ролі геологічної служби, у 1947 р. створено Міністерство геології, яке виконувало весь комплекс геологічних робіт: від дослідження нових районів, картування неосяжних територій, пошуків і розвідки нових родовищ до детальної розвідки виявлених родовищ. В багатьох містах організовані науково-дослідні інститути та лабораторії (example our region).

В Україні з 1 жовтня 1991 р. ГКГУ (Головне координаційне геологічне управління), яке існувало до цього, реорганізовано у Державний Комітет України по геології і використанню надр ("Держкомгеології), пізніше перейменований у Державну геологічну службу (ДГС), підпорядковану Міністерству охорони навколишнього природного середовища України.

ДГС організовує планомірне вивчення надр для забезпечення потреб народного господарства нашої держави мінерально-сировинними ресурсами.