Тема 12. Наукові засади раціонального природокористування

1. Науково-технічний прогрес та його вплив на територіальну і галузеву структуру продуктивних сил.

2. Раціональне природокористування на регіональному рівні.

1. Науково-технічний прогрес та його вплив на територіальну і галузеву структуру продуктивних сил.

На територіальному рівні головною метою екологічного управління визначено комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення довкілля всього регіону. Але на практиці підприємства переслідують інші, переважно економічні інтереси. При розв'язанні цього протиріччя було визначено різні точки  взаємодії, які мають багатоаспектний характер: між рівнями (регіональним та локальним), між сферами діяльності (екологічною та економічною); між механізмами управління (адміністративним та ринковим).

Екологічне управління –  процес постійного впливу суб'єктів управління (державні органи, економічні суб'єкти, громадськість) на об'єкти управління (особистість, колектив, технологічний процес, підприємство, територіальні одиниці, держава), спрямований, головним чином, на дотримання вимог природоохоронного законодавства, розробку та реалізацію екологічних цілей, проектів та програм для досягнення оптимальних соціо-екологічних результатів при мінімізації економічних витрат.

Екологічний менеджмент – сукупність принципів, форм, методів, прийомів та засобів управління виробництвом та виробничим персоналом підприємства з метою досягнення високої еколого-економічної ефективності виробництва.

Екологічне програмування розглядається, з одного боку, як система державного забезпечення програм національного розвитку, а з іншого – як система розробки таких програм методами моделювання. Управління екологічною програмою визначається як процес вирішення екологічних і соціально-економічних проблем протягом тривалого проміжку часу, шляхом організації ресурсів і їх упорядкованого застосування для вирішення даної проблеми.

2. Раціональне природокористування на регіональному рівні

Розглянемо декілька визначень поняття  “природокористування”, взятих з різних джерел, а потім спробуємо їх проаналізувати й сформувати своє визначення.

Природокористування – це сукупність всіх форм використання природного ресурсного потенціалу й заходів з його збереження (Поліщук В. І. , Царик Л. П., 1994).

Природокористування – теорія і практика використання людським суспільством природних ресурсів у сфері суспільно-виробничої діяльності заради задоволення власних потреб (Киреев Н. Г., Киреева Н. В., 1999).

Природокористування – сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу та заходів щодо його збереження; природокористування включає видобуток і переробку природних ресурсів, їх поновлення, використання й охорону, раціонального балансу природних систем (Лук'янова Л. Б., 2000).

Це визначення йде від М. Ф. Реймерса (1990) і досить часто повторюється в різних джерелах. Враховуючи фундаментальний внесок Реймерса в розробку теоретичних основ природокористування, ми приведемо подальші думки цього еколога-глобаліста. “Природокористування включає:

a) добування і переробку природних ресурсів, їх відновлення або відтворення;

b) використання й охорону природних умов середовища життя;

c) збереження (підтримання), відтворення (відновлення) і раціональну зміну екологічного балансу (рівноваги, квазістаціонарного стану) природних систем, що служить основою збереження природно-ресурсного потенціалу розвитку суспільства”. Далі в цій же книзі є інше визначення:

Природокористування – сукупність продуктивних сил, виробничих відносин і відповідних організаційно-економічних форм і установ, пов'язаних із первинним присвоєнням і відтворенням людиною об'єктів оточуючого її природного середовища для задоволення її потреб (с. 405).

Природокористування – використання природних ресурсів у процесі спільного виробництва з метою задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства (с. 405).

Природокористування – сукупність впливів людства на географічну оболонку Землі (с. 405).

Російські екологи Арустамов Е. А. (1999) і Трушина Т. П. (2000) дають таке визначення:

Під природокористуванням розуміється можливість використання людиною корисних властивостей оточуючого природного середовища – екологічних, економічних, культурних й оздоровчих. Звідси зміст природокористування включає три його форми: економічну (ведучу), екологічну й культурно-оздоровчу.

Природокористування – система заходів з освоєння, використання, перетворення, відновлення та охорони природних умов і ресурсів. Природокористування – частина загальної проблеми взаємодії природи й суспільства ( Білявський Г. О., 1995).

Природокористування – різновид господарської діяльності, спрямований на забезпечення в процесі взаємодії суспільства та природи потреб суспільства. До природокористування відносяться:

- хліборобство, тваринництво, гірничо-видобувна діяльність;

- використання води, повітря і т. ін.;

- рекреаційна діяльність;

- заповідна справа (Г. О. Бачинський ред., 1995).

Природокористування в широкому смислі розуміється зараз як особлива сфера діяльності, спрямована на взаємопов'язане вирішення завдань ресурсозабезпечення економіки, ресурсозбереження, збереження середовища життя людей та охорони різноманіття природи (Шимова О. С., Соколовський Н. К., 2001, с. 6).

Природокористування – суспільно-виробнича діяльність, спрямована на задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства шляхом використання різноманітних видів природних ресурсів і природних умов (Коробки В. И., Передєльський Л. В., 2001).

Природокористування – сфера виробничої діяльності, спрямованої на задоволення потреб нинішніх і майбутніх поколінь в якості і різноманітті оточуючого природного середовища, на поліпшення використання природних ресурсів (Дедю И. И., 1989). Приблизно таке ж визначення дається у словнику харківських екологів ( Преждо В. В. и др., 1999).

Природокористування – раціональне використання природного середовища для задоволення екологічних, економічних, культурно-оздоровчих потреб нинішніх і майбутніх поколінь з врахуванням найближчих і віддалених наслідків у змінах довкілля під впливом господарської діяльності та росту населення (Ситник К.М., 1994).

Цей список коротких дефініцій “природокористування” читач може продовжити самостійно. Слід відзначити відмінності в підходах різних авторів та індивідуальні акценти. Спочатку під природокористуванням розуміли лише використання природних ресурсів, пізніше додали ще й охорону та відтворення. Хочеться звернути також увагу на те, що лише деякі з визначень даються з позицій сталого розвитку.

Автор терміну “природокористування” – Куражковський Ю. Н. (1969) розумів під природокористуванням окрему інтегральну науку: «Задачи природопользования как науки сводятся к разработке общих принципов осуществления всякой деятельности, связанной либо с непосредсвенным пользованием природой и её ресурсами, либо с изменяющими её воздействиями. Конечная цель этой разработки – обеспечить единый подход к природе как к всеобщей основе труда». Об’єктом природокористування як науки служить комплекс взаємовідносин між соціально-економічним розвитком суспільства, природними умовами життєдіяльності соціуму і природними ресурсами. Предметом можна вважати оптимізацію цих відносин, устремління до збереження і відтворення середовища життя.  

Російський еколог Дьоміна Т. О. (2000) пише, що під природокористуванням розуміють науку, що розробляє загальні принципи здійснення будь-якої діяльності, пов’язаної з використанням природних ресурсів і впливом на них, які дозволяють уникнути екологічної катастрофи. В основі природокористування повинні стояти екологія і відкриті нею закони взаємодії різних природних систем.