Освіта і наука на українських землях:

Реформи освіти в Російській та Австрійській імперіях мали суперечливе значення для українського народу.

Внаслідок реформи за панування царя Олександра І з’явилося Міністерство народної освіти, у кожному губернському місті від­кривалася гімназія, а у кожному повіті – повітове училище. Набули більшого поширення ліцеї, ремісничі училища, фельдшерські школи, приватні пансіонати, пізніше (у 1850 р.) з’явилася перша жіноча гімна­зія. Але освіта залишалася становою і вже внаслідок цього не могла охопити значного прошарку населення України, здебільшого кріпа­ків. Особливо тяжке становище склалося з жіночою освітою, переваж­на більшість жінок була неписьменною. Головним закладом для укра­їнських дітей залишалися церковнопарафіяльні школи. Постійно не вистачало коштів, вчительських кадрів, підручників тощо. Мовою освіти в Україні була виключно російська, що гальмувало процес засвоєння знань дітьми, деформувало їхню національну свідомість, сприяло ру­сифікації. Саме тут і треба шукати відповідь на питання: чому Украї­на, що славилась у козацькі часи демократизмом та поширенням пи­семності, а українці ще на початку XVIII ст. мали в Петербурзі та Москві реноме освіченого народу, так занепала у цьому відношенні у другій половині XIX – на початку XX ст.¹

ХІХ ст. – це період розвитку капіталістичних відносин у Російській імперії й, відповідно, в Україні як найбільш розвинутому регіоні. Влада була змушена піклуватися про розвиток мережі навчальних закладів, заради подальшого розвитку виробництва. Розвиток капіталізму збільшувало потребу в освічених і кваліфікованих працівниках.

1803 р. видано «Попередні правила народної освіти», а 1804 р. видано «Статут університетів» та «Статут навчальних закладів, підвідомчих університетам». Ці документи надавали освіті становий характер, затверджували систему освіти, де існували навчальні заклади чотирьох типів.

1. Початкова освіта.

Надавалася парафіяльними школами для дітей нижчих верств населення (відкривалися при церковних парафіях). Навчання тривало від 4 – 6 місяців в селах і до одного року в містах. На середину ХІХ ст. припадало на 1 школу – 9,5 тис. учнів. Всього 1300 початкових шкіл для 67 тис. учнів.

2. Середня освіта.

– повітові училища – це двох, трьохкласні училища для дітей дворян, купців, службовців і заможних міщан. Вони вивчали російську мову, географію, історію, арифметику, фізику.

– губернські гімназії – для дітей з дворянських родин, які зазвичай отримували початкову освіту за допомогою гувернерів, приватних вчителів. Спочатку гімназії були відкриті у Новгород-Сіверському, Києві, Харкові, Сімферополі, Полтаві, Чернігові, Херсоні, Катеринославі, Вінниці. Згодом вони виникають практично у кожному великому місті. Термін навчання в гімназіях спочатку становив 4, а з 1828 р. – 7 років. Викладалися іноземні мови, зазвичай французька, німецька, грецька, латинська, Закон Божий, література, історія, географія. В Україні тоді було 19 гімназій: в Одесі (2), Херсоні (2), Києві (2), Чернігові, Полтаві, Катеринославі та ін.

– інститути шляхетних дівчат або приватні пансіони для дівчат, які працювали за програмою середніх навчальних закладів. Доньки дворян здобували освіту і виховувалися в інститутах шляхетних дівчат, які діяли у Харкові з 1812 р., Полтаві з 1817 р., Одесі 1829 р., Керчі з 1836 р., Києві з 1838 р.

– ліцеї: середні навчальні заклади, які займали проміжне місце між гімназіями та університетами поєднуючи відповідно дисципліни середніх та вищих закладів. Ліцеї були зачиненими навчальними закладами для дітей з аристократичних родин. В підросійській Україні їх було три: Рішельєвський в Одесі з 1817 р., Ніжинський на Чернігівщині з 1820 р. (у 1832 р. був перетворений на гімназію вищих наук) та Кременецький на Волині.

Одночасно із загальноосвітніми навчальними закладами відкривалися спеціалізовані заклади.

Так, у 1804 р. в Чернігові відкрито перше в Україні ремісниче училище. У Полтаві та Києві відкрили кадетські корпуси в яких готували офіцерів. У Єлисаветграді працювала медична школа, в Києві – фельдшерське училище, в Миколаєві – артилерійське та штурманське училища, в Севастополі – морська школа, в Полтаві – школа чисто писців (1827), в Одесі садівниче училище, у Харкові землеробське училище, на Чернігівщині школа бджільництва (1828), в Херсоні школа торговельного мореплавства (1834), в Криму училище виноробства й садівництва.

3. Вищі освіта – надавалася в університетах.

Перший університет був створений за ініціативи Василя Каразіна у Харкові. Він мав чотири факультети, на яких у 1805 р. навчалося 65 студентів, в 1855 р. – 492. З 1841 р. його ректором став письменник Петро Гулак-Артемовський.

15 липня 1834 р. офіційно відкрився Київський університет ім. Св. Володимира в якому на момент відкриття навчалося 62 студенти, а в 1855 р. – 808.

Негативне значення мало закриття російським урядом у 1817 р. Києво-Могилянської академії – першого університету у православ­ному світі. Щоправда, вона невдовзі відновила свою діяльність, але вже в іншому вигляді – як Київська духовна академія (з 1819 р.). Заклад втратив свій демократичний характер: якщо раніше в ній могли вчитися представники всіх станів, то тепер народним низам вхід сюди був заборонений, у Могилянці навчалися переважно поповичі. Були змінені програми навчання, тут запанувала російська мова, викладацькі кадри були переведені з Росії. Царат виразно прагнув до перетворен­ня Могилянки на центр русифікації України, і до певної міри йому це вдалося.

У 1827 р. імператорський указ про заборону допуску в середню і вищі навчальні заклади вихідців з кріпосних селян.

Становище освіти в підросійській Україні покращилося після реформ 1860-х – 1870-х рр. Відкриттю нових шкіл сприяли земства, які опікувалися змістом та методикою навчання. На Правобережній Україні система початкової освіти підпорядковувалася Російській православній церкві.

Усього в підросійській Україні в 1897 р. нарахували близько 17 тис. початкових шкіл, але цієї кількості було замало, щоб охопити навчанням усіх дітей. У початкових школах вчилися лише ⅓ дітей. За переписом 1897 р. на Правобережній Україні письменне населення дорівнювало 24 %, а в цілому по підросійській Україні – від 15 % до 27,9 %.

У 1863 р. прийнято новий університетський статут, згідно яким університети отримали автономію у питаннях внутрішнього життя: виборність ректора, деканів, професорів. Університетська Рада самостійно вирішувала наукові, учбові, фінансові питання, створювала власний університетський суд. Доступ до університетської освіти (у кожному університеті існувало 4 факультети: історико-філологічний, медичний, юридичний та фізико-математичний) формально було відкрито усім верствам населення, хоча навчання було платним. У 1870-ті рр. воно складало 10 крб., а з 1885 – 50 крб.^*

У 1864 р. введені положення, які регламентували початкову та середню освіту. Ініціатива відкриття початкових шкіл передавалася громадським силам – земствам (фінансова причина). Уряд залишав за собою право контролювати викладання (в повітових та губернських містах створювали училищні ради, які очолював архієрей, входили представники земств та директора училищ).

19 листопада 1864 р. визначено статус гімназій – введено рівноправ’я при вступі всім станам. Право на освіту здобули усі стани, які мали можливість заплатити за неї. Було створено єдину систему освіти.

1 ступінь: народне училище – надавало початкову освіту (вчили Закон Божий, читання, писання, чотири арифметичні дії, уявлення про оточуючий світ). Навчання безкоштовне, класи змішані, термін навчання від двох до чотирьох років. Вчилися російською мовою – 17 тис. дітей (70 % дітей поза школою). Рівень грамотних українців низький 15,5% – 27,9 %; російський рівень – 21 %

2 ступень: гімназії – середня освіта (класичні – вчили гуманітарним наукам, що давало право вступу в університет; реальні – викладання природничих наук, що надавало право вступу в вищу технічну школу). Наприкінці ХІХ ст. існувало 129 гімназій, 19 реальних та 17 комерційних училищ. Навчання для чоловіків протягом 7 років.

3 ступінь: вищі навчальні заклади – університети:

Рік заснування	Назва вищого навчального закладу	Місто перебування
1865	Новоросійський університет	Одеса
1875	Історико-філологічний інститут	Ніжин
1878	Вищі жіночі курси	Київ
1885	Південноросійський технологічний інститут	Харків
1898	Політехнічний інститут	Київ
1899	Вище гірниче училище	Катеринослав

Право заснувати освітні заклади надавалося приватним особам, земствам та громадським установам, але з дозволу влади.

У другій половині ХІХ ст. відбувається становлення жіночої вищої освіти. Мета – виховання майбутніх дружин та матерів. У 1861 р. дозволили вільне відвідування жінками університетських лекцій на правах вільних слухачок, але незабаром уряд це заборонив. 24 травня 1870 р. дозволено відкривати жіночі педагогічні курси, гімназії. До 1876 р. склалася система вищих жіночих курсів, але це приватні заклади. У 1878 р. право навчатися в вузах отримали й жінки. Всі ці заходи дозволили збільшити кількість студентів в українських губерніях з 1200 у 1865 р., до 4 тис. у 1890-ті рр. На початку 1870-х рр. уряд розширив сферу жіночої праці на державній службі. Їхні можливі напрями роботи: бухгалтерія (рахівництво), виховання дітей (педагогіка) та медицина.

У 1884 р. прийнято новий університетський статут, згідно з яким ліквідувалася автономія університетів, скасовувалася виборність ректорів, деканів, професури. На всій території України не було жодного вищого навчального закладу з українською мовою навчання.