4.2. Методи та засоби захисту від шуму

Із метою захисту працівників від негативного впливу шуму на підприємствах та в установах проводять комплекс інженерно-технічних та організаційних заходів. Захист від шуму повинен досягатися шляхом створення шумобезпечної техніки (ГОСТ 12.1.003 -83, ДСН 3.3.6.037-99), застосування методів і засобів колективного захисту (ГОСТ 12.1.029 -80), індивідуального захисту, застосування архітектурно-планувальних методів. Розробка заходів щодо боротьби із шумом повинна починатися на стадії проектування виробничих приміщень, технологічних процесів і машин. Методи й засоби захисту від шуму поділяють на колективні та індивідуальні. Серед перших виділяють такі, що знижують шум у джерелі його виникнення, і такі, що сприяють зниженню шуму під час його поширення. Ці заходи спрямовані на зменшення шуму вібраційного (механічного), аеродинамічного та електромагнітного походження. Залежно від способу їх реалізації розрізнюють організаційно-технічні, архітектурно-планувальні і акустичні. Останні, у свою чергу, поділяють на засоби звукоізоляції, звукопоглинання, віброізоляції, демпфування і глушники. Зменшення шуму в джерелі його виникнення можливе за рахунок якісного монтажу технологічного устаткування і машин, їх правильної експлуатації. Зокрема, усунення в процесі експлуатації устаткування розбалансування деталей, перекосів у частинах, які пересуваються. Зниження шуму в джерелі можна досягти шляхом впровадження технологічних процесів та устаткування, які не створюють надмірного шуму. Ефективними є застосування електрофізичних методів металообробки, створення нерознімних з'єднань за допомогою зварювання, склеювання, а також із використанням безударних спеціальних заклепок, профільне шліфування; застосування гідравлічного приводу замість пневматичного. Організаційно-технічні методи колективного захисту від шуму згідно ГОСТ 12.1.029-80 передбачають застосування малошумних технологічних процесів, оснащення машин засобами дистанційного керування та автоматичного контролю, використання малошумних машин, зміни конструктивних елементів машин, своєчасне проведення ремонту та обслуговування машин і обладнання, а в шумних цехах - організацію раціональних режимів праці й відпочинку робітників.

Архітектурно-планувальні методи засновані на реалізації раціональних акустичних рішень щодо планування будівель і опрацювання генеральних планів заводів; зон і режиму руху транспорту, розміщення технологічного устаткування, машин і механізмів, а також робочих місць. Складаючи генеральний план заводу, слід уникати розташування об'єктів, які потребують захисту від шуму (адміністративні приміщення, лабораторії, конструкторські бюро, медпункти), у безпосередній близькості від цехів з інтенсивними джерелами шуму. Відстань 100 м між шумними й тихими цехами, як правило, забезпечує потрібне зниження шуму. У разі розміщення заводу в межах міста найбільш шумні цехи необхідно планувати в глибині підприємства, якомога далі від заселеної території.

Причиною шуму в цехах є як внутрішні, так і зовнішні джерела. До внутрішніх джерел шуму належать інженерне та санітарно-технічне обладнання, до зовнішніми - обладнання сусіднього цеху, рух транспорту тощо. Ефективність зменшення шуму залежить від звукоізолюючої здатності акустичних екранів та загороджень - відбивної властивості конструкції, ослаблення звукової енергії. Наприклад, використання сталевого листа товщиною З мм дає змогу зменшити рівень шуму на ЗО дБ, а застосування силікатного скла такої ж товщини — лише на 18 дБ. Використання двошарової конструкції, яка складається з мінераловатної плити (80 мм) та сталевого листа (5 мм), дає змогу зменшити рівень шуму на 49 дБ.

Від впливу прямого звуку операторів машин можна захистити за допомогою акустичних екранів, які встановлюються між робочим місцем і шумним устаткуванням. Ослаблення шуму в цьому випадку залежить від розмірів екрана, співвідношення тисків прямого й • відбитого звуків. Використовувати екрани доцільно, коли на робочому місці тиск прямого звуку набагато перевищує тиск відбитого. Екрани переважно виготовляють зі сталевих або алюмінієвих листів завтовшки 1,5-2 мм, які з обох боків облицьовують звукопоглинальним матеріалом товщиною не менше 50 мм.

Ефективним засобом захисту людей від шуму, який створює устаткування, є звукоізолюючі кабіни дистанційного керування, спостереження або відпочинку. Такі кабіни повинні відповідати вимогам: достатньо освітлені та забезпечені обміном повітря. Ефективність захисту звукоізолюючої кабіни становить від 40 до 55 дБА.

Звукопоглинання - це властивість акустично оброблених поверхонь зменшувати інтенсивність відбитих ними хвиль завдяки перетворенню звукової енергії на теплову. Звукопоглинання матеріалу характеризує коефіцієнт звукопоглинання, який дорівнює відношенню звукової енергії, поглинутої матеріалом, до звукової енергії, що падає на поверхню конструкції. Звукопоглинальне покриття звичайно розміщують на стелі та верхніх частинах стін. Максимальне поглинання звуку можна одержати, облицювавши не менше 60 % загальної площі поверхонь. Звукопоглинальна конструкція може бути зроблена з використанням звукопоглинальних пористих матеріалів у вигляді облицювання з перфорованим зовнішнім покриттям, захисних оболонок із тканини або об'ємних елементів різних форм. Зменшення рівнів звукового тиску на робочому місці за умов раціонального використання звукопоглинання може становити 15— ЗО дБА.

Засоби індивідуального захисту залежно від конструктивного виконання поділяються на протишумові навушники, протишумові вкладиші в вуха, шоломи та каски, костюми.

5. ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКА

5.1. Дія електричного струму на організм людини

Використання електроенергії в усіх галузях народного господарства та у побуті обумовлює значне розширення кола осіб, пов'язаних з експлуатацією електроустановок.

Електроустановками називають сукупність машин, ліній, допоміжного обладнання (разом зі спорудами та приміщеннями, у яких вони встановлені), призначених для виробництва, перетворення, трансформації, передачі, розподілу електроенергії та перетворення її на інші види енергії.

Недотримання вимог електробезпеки під час роботи на електроустановках, як правило, призводить до електротравм.

Електротравма - це порушення цілісності організму в разі дії на нього електричного струму або електричної дуги.

Найбільша кількість випадків електротравматизму, у тому числі зі смертельними наслідками, стається під час експлуатації електроустановок напругою до 1000 В, що пов'язано з їх поширенням і відносною доступністю практично для кожного, хто працює на виробництві. Випадки електротравматизму під час експлуатації електроустановок напругою понад 1000 В нечасті, що обумовлено незначною кількістю таких електроустановок і обслуговуванням їх висококваліфікованим персоналом.

Виникнення електротравм може бути спричинене:

дотиком до частин, що проводять струм;

дотиком до обладнання, що знаходиться в аварійному стані;

попаданням під крокову напругу;

наближенням до апаратів високої напруги (ураження електричною дугою).

Протікання електричного струму через тіло людини супроводжується

термічним (опіки), хімічним (зміни складу крові), механічним (розрив тканин) та біологічним (подразнення живих тканин організму) ефектами.

Розрізняють три види електротравм: місцеві, загальні та змішані. Місцеві становлять біля 20 % електротравм, загальні - 25 %, змішані - 55 %.

Характерними місцевими електричними травмами є електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні ушкодження та електроофтальмія.

Найбільш небезпечним видом електротравм є електричний удар, який у більшості випадків (близько 80 %) призводить до смерті потерпілого.

Електричний удар — це збудження живих тканин організму електричним і струмом, що супроводжується судомним скороченням м'язів. Залежно від наслідків ураження електричні удари розподіляють за чотирма ступенями:

I - судомні скорочення м'язів без втрати свідомості;

II - судомні скорочення м'язів з втратою свідомості без порушення дихання й кровообігу;

III - втрата свідомості з порушенням серцевої діяльності чи дихання або серцевої діяльності й дихання одночасно;

IV - клінічна смерть, тобто відсутність дихання й кровообігу.

Клінічна смерть — це перехідний період від життя до смерті, що настає з моменту припинення серцевої діяльності і легеневої діяльності і триває 6—8 хв, доки не загинули клітини головного мозку. Після цього настає біологічна смерть, внаслідок якої припиняються біологічні процеси у клітинах й тканинах організму і відбувається розпадання білкових структур.

Якщо в разі клінічної смерті негайно звільнити потерпілого від дії електричного струму й терміново розпочати надання необхідної допомоги (штучне дихання, масаж серця), то існує висока ймовірність збереження його життя.

5.2. Чинники, які впливають на важкість електротравматизму

Характер дії електричного струму на організм людини та важкість ураження залежать від таких основних факторів: сили струму, що проходить через тіло людини, тривалості його дії, роду й частоти струму, шляху струму в тілі людини, індивідуальних особливостей людини.

Сила струму, що проходить через тіло людини, (І) є головним чинником, що обумовлює наслідок ураження. За характером дії на організм виділяють:

- відчутний струм - викликає значні подразнення;

- невідпускальний струм - викликає непереборні судомні скорочення м'язів руки, у якій затиснутий провідник;

- фібриляційний струм - викликає фібриляцію серця (табл.5.1).

Таблиця 5.1. Порогові значення струму під час впливу на людину

Порогові значення струму	Змінний струм, мА (50Гц)	Постійний струм, мА
Відчутний	0,6- 1,5	5-7
Невідпускальний	6-10	50-80
Фібриляційний	80-100	300

Струм, більший за 5 А (50 Гц), як змінний, так і постійний, викликає миттєву зупинку серця.

Опір тіла людини (R) визначають як опір внутрішніх органів та опір зовнішніх шкіряних тканин, причому опір шкіри становить основну частку загального опору. Найбільший опір має верхній шар шкіри (епідерміс) - десятки кОм. Опір внутрішніх тканин тіла людини незначний і дорівнює 300 - 500 Ом.

Опір шкіри різко знижується в разі ушкодження її рогового шару, наявності вологи на її поверхні, збільшення потовиділення, забруднення. Зі збільшенням величини напруги, струму й часу його дії опір шкіри, а також і тіла в цілому знижується. Опір тіла людини залежить також від статі й віку: у жінок він менший, ніж у чоловіків, у дітей менший ніж у дорослих, у молодих людей менший, ніж у літніх. Ця різниця обумовлена товщиною і ступенем огрубіння верхнього шару шкіри. Струм, що викликає незначні відчуття в одної людини, може бути таким, що не відпускає, для іншої. Характер дії струму залежить від маси людини, її фізичного розвитку та темпераменту, а також від стану організму. Так, у стані стомлення і сп'яніння люди більш чутливі до дії струму. Фізично здорові люди переносять електричні удари легше, ніж хворі.

Враховуючи багатофункціональну залежність опору, тіла людини від великої кількості чинників, під час оцінки умов небезпеки ураження людини електричним струмом опір тіла людини вважають стабільним, який дорівнює 1000 Ом.

Напруга дотику (U) впливає на наслідки ураження. Чим вища напруга дотику, тим небезпека ураження більша, оскільки в разі напруги понад 100 В відбувається пробій зовнішнього шкіряного покриву, загальний опір людини зменшується і струм, що проходить по тілу, збільшується.

Тривалість дії електричного струму в багатьох випадках є чинником, від якого залежать наслідки ураження струмом: зі збільшенням тривалості впливу електричного струму загальний опір людини зменшується, тому небезпека ураження зростає.

Рід та частота струму також впливають на наслідки ураження. Найбільш небезпечним є електричний струм частотою 20 - 1000 Гц.

Шлях струму через тіло людини суттєво впливає на наслідки ураження. Небезпечність ураження особливо велика, якщо струм проходить через життєво важливі органи - серце, легені, головний мозок та безпосередньо на них діє.

Можливі шляхи струму через тіло людини називають петлями струму: "рука - рука", "голова - ноги" , "рука - ноги" та ін. Серед випадків із тяжкими й смертельними наслідками найчастіше спостерігаються петлі "рука - рука" (40 %), "права рука - ноги" (20 %), "ліва рука - ноти" (17 %). Особливо небезпечними є петлі "голова - руки" і "голова - ноги", але такі випадки трапляються досить рідко.