Петрочко Дитина в СЖО

Особлива подяка за творче наснаження і наукове піклування, настанови і поради своєму науковому консультанту - доктору педагогічних наук, професору І. Д. Звєрєвій.

Автор високо цінує підтримку та допомогу наукових співробітників інституту проблем виховання НАПН України, викладачів Інституту психології та соціальної педагогіки Київського університету імені Бориса Грінченка, викладачів кафедри соціальної педагогіки Інституту соціальної роботи і управління Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, представників неурядових організацій (Представництва благодійної організації «Кожній дитині» в Україні, Українського фонду «Благополуччя дітей», Представництва благодійної організації «Надія і житло для дітей» в Україні), усіх причетних до роботи над цією публікацією.

Автор сподівається, що матеріали монографії стануть у нагоді широкому колу науковців, фахівців соціальної сфери, аспірантів, студентів, працівникам та активістам громадських організацій.

10

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ДІТЕЙ

1.1. Права дитини як педагогічна проблема

Однією з концептуальних ідей, що має неабияке значення для світової спільноти загалом і кожної країни, кожної особи зокрема, є ідея права. Люди завжди шукали шляхи взаєморозуміння, якусь спільну мову, спільні цінності, що можуть бути прийняті кожним і при цьому не зруйнують його поглядів і переконань. Таким об'єднуючим чинником стало право.

Право, його соціальні корені - одна із вічних проблем людства. У різні епохи ця проблема набувала то релігійного, то філософського, то етичного звучання залежно від соціальнсї позиції правлячих класів, історичного етапу соціального розвитку суспільства. Становлення прав супроводжувалося боротьбою доктрин і традицій, притаманних тій чи іншій країні у певний період часу, тому трактувати його зміст і соціальне призначення потрібно, враховуючи відповідні культурно-історичні умови й особливості.

Уперше спроби науково-філософського осмислення ідеї права здійснено у працях давньогрецьких філософів Платона (427-347 до н.е.), Аристотеля (384-322 до н.е.), Цицерона (106-43 до н.е.). Думки античних філософів доповнили мислителі Середньовіччя і Нового часу. З XVI століття цю ідею підхопили і розвинули такі мислителі, якЖан Боден і Шарль Луї Монтеск"є (Франція), Шуго Грацій (Голландія), Джон Локк (Англія) та ін. [388, с. 5]. Зокрема, Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755) стверджував: якщо в суспільстві не забезпечено реалізацію праві і свобод людини та громадянина, це суспільство не може вважатися демократичним [333, с. 92].

Враховуючи доробок дослідників минулого, у сучасній юридичній літературі термін «право» вживається у двох значеннях - об'єктивному і суб'єктивному. Тож логічним є розгляд правової діяльності у двох аспектах: 1) як систему встановлених державою норм; 2) як можливості та повноваження, що належать суб'єктам (людям) у межах цих норм [436, с. 90]. Звідси розрізняють об'єктивне і суб'єктивне право.

Об'єктивне право (власне право) - це система загальнообов'язкових норм, що створюються і гарантуються державою з метою впорядкування суспільних відносин. Об'єктивність права визначається тим, що воно не залежить від волі та свідомості суб'єкта права і не належить йому. Формою вираження об'єктивного права є: законодавство, правові звичаї, нормативні договори та ін. Традиційно в теорії права як складовий елемент системи права розглядають норми права, інститути права, галузі та підгалузі права.

Суб'єктивне право (право людини і громадянина) - це міра юридично можливої поведінки певної особи, що задовольняє її інтереси. Суб'єктивний

11