1. Нововведення – об’єктивний закон розвитку суспільства

В умовах зростаючої конкуренції активна інноваційна діяльність на підприємствах дедалі більше визначає успіх підприємницької діяльності. Нові ідеї і продукти, нові технології та організаційні рішення виводять підприємства з кризових ситуацій і гарантують їм фінансову стабільність.

Будь-який новий об'єкт є матеріалізованою інформацією, тобто інформацію, перетворену на відчутну річ. Нове як матеріалізована інформація виникає на переході від нижчого ступеня до його середнього. Процес появи нових ідей триває постійно. Інформація дає поштовх до діяльності людини в напрямі, вказаному інформацією, тобто в новому напрямі. А це вже означає появу прогресу (лат. progress - рух вперед), який згодом приймає форму технічного прогресу. Науково-технічний прогрес, що виник коли людство було ще "в колисці", рухається. Рухається тільки вперед, подібно стрілі, що летить. Причому його рух постійно швидшає в часі. Швидкість прискорення процесу інновацій можна без великих труднощів і відносно легко розрахувати по динаміці будь-якого напряму науково-технічного прогресу в якій-небудь галузі техніки, економіки, фінансів, бухгалтерського обліку.

Основою науково-технічного прогресу є винаходи і відкриття. Коли винаходи, що з'явилися, знаходять своє практичне застосування в якій-небудь області людської діяльності, вони ведуть до створення нового продукту або нової технології (тобто процесу виробництва продукту). Це означає, що ідея, встановлена в основу винаходу, перетворилася на нововведення.

К. Найт — відомий спеціаліст у сфері інноватики — дає таке визначення: «Нововведення — це впровадження будь-чого нового відносно організації чи її безпосереднього оточення» і розглядає нововведення «як особливий випадок процесу змін в організації»

Ряд американських дослідників під нововведенням розуміють процеси виникнення, розвитку, поширення і зміни науково-технічних новацій у різних сферах людської діяльності. Так, на думку П. Друкера, головною рисою нововведення є його вплив на спосіб життя людей. З цього погляду нововведення не обов'язково мають бути технічними чи речовими, причому соціальні нововведення виявляються більш значущими за силою свого впливу порівняно з упровадженням локомотивів чи телеграфів. Зокрема, система продажу товарів у кредит спричинила справжній економічний переворот, це соціальне нововведення перетворило економіку пропозиції в економіку попиту незалежно від ефективності економіки.

Нововведення — оформлений результат фундаментальних, прикладних досліджень або експериментальних робіт у будь-якій сфері діяльності, спрямованих на підвищення її ефективності. Нововведення можуть оформлятися у вигляді:

• відкриттів, винаходів;

• патентів, товарних знаків, раціоналізаторських пропозицій;

• документації на новий або вдосконалений процес;

• організації, виробництва або іншої структури;

• «ноу-хау»;

• понять;

• наукових підходів або принципів;

• документа (стандарту, методики, інструкції тощо);

• результатів маркетингових досліджень.

Наведені в таблиці класифікації підтверджу­ють, що процеси нововведень є різноманітними й різними за своїм характером, а отже форми їхньої організації, масштаби і способи впливу на інноваційну діяльність також дуже різноманітні

Таблиця 1.1 Класифікація нововведень

Ознака класифікації	Види нововведень
За ступенем радикальності (новизна, інноваційність потенціал, оригінальність технічного рішення і т. ін.)	Радикальні (піонерні, базові, наукові і т. ін.), ординарні (винаходи, нові технічні рішення)
За характером застосування: • продуктові; • технологічні; • соціальні; • комплексні; • ринкові	Орієнтовані на виробництво і вико­ристання нових продуктів. Націлені на створення й застосування нової технології. Орієнтовані на побудову й функціонування нових структур
За стимулом появи (джерелом)	Нововведення, спричинені розвитком науки і техніки, потребами виробни­цтва і ринку
За роллю у відтворювальному процесі процесі	Споживчі й інвестиційні
За масштабом (комплексністю)	Складні (синтетичні) і прості
Для кого є нововведеннями	Для виробника і споживача; для сус­пільства в цілому; для ринку

Нововведення суперечливі, оскільки, як правило, немає абсолютної впевненості в тому, що вони виявляться виправданими. Іноді відстрочені негативні наслідки нововведення цілком перекривають його позитивний ефект. Тому інновація нерідко виступає як об’єкт конфлікту.

Нововведення створює вартість і матеріальні цінності, спираючись на певні зміни в будь-якій галузі — технології, матеріалів, цін, послуг, демографії чи геополітики, формує новий попит і нові ринки. Нововведення сприяє переміщенню ресурсів у сферу більш високої продуктивності та прибутку. Самі по собі нововведення часто потребують, з одного боку, гнучкої корпоративної політики, децентралізації і мобільності організаційних структур, з іншого - взаємодії всіх служб, що працюють над оновленнями.

На думку А. І. Пригожина, саме нововведення є своєрідною «клітиною» розвитку цілеспрямованих змін. В умовах прискореного суспільного розвитку нововведення в різних сферах життя (техніці, економіці, управлінні, культурі) стають дедалі частішими і неперервними. Тенденція до зростання нововведень тісно пов'язана з розвитком наукомістких виробництв, у створенні яких є важливими людські ресурси, знання, навички, ноу-хау.

Головною рисою нововведення є його вплив на спосіб життя людей, стиль поведінки, світогляд, тобто зміни.

Отже, нововведення завжди стимулює появу нових ідей, оскільки розвиває цікавість людини: "А що буде, якщо…?"

Так виникає інноваційна спіраль, що має вигляд: …науково-технічний прогрес - ідея - нововведення - науково-технічний прогрес - ідея - нововведення…

Таким чином, нововведення і пов'язана з ним інновація є об'єктивним законом розвитку людського суспільства.

2. Сучасні тенденції розвитку інновацій в Україні та світі

Світовий досвід свідчить, що у найбільш економічно розвинутих країнах світу саме інновації є вирішальною умовою забезпечення стабільного довгострокового економічного розвитку.

Від того, наскільки значною буде інноваційна складова економічного розвитку будь-якої країни, залежить її роль і місце у світовій економічній системі, стабільність і рівень розвитку національної економіки на даному етапі і в майбутньому. Дане питання є особливо актуальним для України,яка належить до групи країн з дуже низьким рівнем високотехнологічної продукції в експорті (5%), в той час як в середньому у світі даний показник досягає 21% (Філіппіни - 65%, США - 32%, Ірландія - 41%, Росія - 13%)

Особливістю інноваційного процесу, який став однією з головних тенденцій світового розвитку починаючи з XX ст. і продовжується й зараз, є те, що основним творцем та розробником науково-технічної продукції стають малі науково-технічні фірми. До того часу основними центрами створення науково-технічних розробок були дослідницькі центри та різноманітні лабораторії в структурі великих корпорацій.

Іншою помітною тенденцією вважають симбіоз академічної науки і промисловості та виникнення на його основі широкої мережі технопаркових структур. Якщо до 70-х pp. минулого століття географія технопарків обмежувалася США, через деякий час структури такого типу поширилися в Європі і відтоді почався їх бурхливий розвиток по всьому світу. Зараз загальне число технопарків у світі становить кілька тисяч. У США діє 140 технопарків, в Європі — 260 .

Третьою тенденцією розвитку світової економічної системи є посилення державної підтримки тим суб'єктам, які займаються інноваційною діяльністю.

В Україні ситуація є протилежною.

В Україні не лише питома вага підприємств, що займаються інноваційною діяльністю є в 20-30 разів меншою, ніж у розвинених країнах, але, крім того, даний показник проявляє тенденцію до зменшення. Причому зменшується не лише питома вага підприємств, що займаються інноваційною діяльністю, а й їхня кількість у абсолютному вираженні. За тенденціями розвитку інноваційної діяльності Україна перебуває на рівні 70-х pp. XX століття. Така ситуація терміново потребує виправлення, при цьому суттєву допомогу може надати врахування світового досвіду організації інноваційного процесу, в тому числі й за участю держави.

Стан інноваційної діяльності в Україні характеризується:

- недостатніми обсягами реалізованої інноваційної продукції. Зменшення питомої ваги реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої промислової продукції стало наслідком дії низки системних зовнішніх та внутрішніх чинників, а також чинників, що сформувались в період глобальної фінансової кризи та продовжили свій негативний вплив у посткризовий період. Частка реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої промислової продукції зменшилась з 6,7% до 3,8%, обсяг імпорту високотехнологічної продукції перевищував обсяг її власного виробництва;

- низьким рівнем інноваційної активності промислових підприємств. За часткою підприємств, що займалися інноваціями, Україна значно поступається розвиненим країнам. Так, у 2010 році інноваційною діяльністю у промисловості займалися 1462 підприємства, або 13,8 % загальної кількості промислових підприємств (у 2009 році – 1411 або 12,8 %), що свідчить про поступове пожвавлення інноваційної діяльності у посткризовий період, проте досягнути принаймні докризових показників не вдалось (у 2007 році – 14,2 %). В середньому частка витрат промислових підприємств на дослідження і розробки знаходиться на рівні менше 1% від вартості продукції. Частка ж витрат на наукові дослідження в Україні (яка становить 0,2% ВВП) фактично у 2-2,5 рази менша, ніж в провідних країнах світу.

- низьким рівнем підприємницької активності в інноваційній сфері малого та середнього бізнесу. На жаль, в Україні малий інноваційний бізнес не виконує цієї функції (лише 6 % малих та 16 % середніх промислових підприємств в Україні є інноваційно активними, тоді як, наприклад, у Польщі – понад 30 %).

Якщо порівняти питомі витрати на наукові дослідження в розрахунку на 1 науковця в Україні, то вони втричі менші, ніж в Росії, у 18 разів менші, ніж в Бразилії, в 34 рази, ніж в Південній Кореї, більше ніж у 70 разів менші, ніж у США. Що ж стосується приладів і устаткування в науково-дослідних організаціях і лабораторіях, то вони надто застарілі. Адже 60% устаткування і приладів, що експлуатується навіть в науково-дослідних установах НАН України, функціонують від 15 до 25 років, в той час коли в розвинутих країнах термін експлуатації такого обладнання не перевищує 5-7 років. Загалом зношеність основних засобів в науковій сфері становить ледь не половину – 45%

Основною проблемою в інноваційній сфері залишається низька сприйнятливість підприємницького сектору до інновацій, що обмежує зростання продуктивності праці, зниження енергоємності виробництва, не створює підґрунтя для модернізації та структурної перебудови економіки, не забезпечує її якісного оновлення. Основними причинами погіршення стану інноваційної сфери є:

1. Несформованість економічних стимулів щодо залучення інвестиційних ресурсів в інноваційні процеси

2. Обмежений обсяг фінансування наукової діяльності з державного бюджету

3. Недосконалість інституційно-правових механізмів для забезпечення формування ефективної системи органів публічного управління.

4. Несформованість у повній мірі інституційних умов для розвитку інноваційної інфраструктури (технопарків, технополісів, високотехнологічних інноваційних підприємств, венчурних фондів, центрів трансферу технологій та ін.).

5. Недосконалість інституційного забезпечення трансферу технологій,

Рекомендації:

Модернізація виробництва, забезпечення нової якості економічної системи, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках та забезпечення стабільного довгострокового економічного зростання на основі інноваційної моделі розвитку потребують активізації дій держави у сфері управління інноваційною сферою, удосконалення фінансових, інституційних, організаційних, правових та інших інструментів державного управління.

3. Визначення та сутність інновації.

Інноваціяв широкому розумінні — прибуткове використання новацій у вигляді нових технологій, видів продуктів, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного або іншого характеру;

Інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги чи управлінські рішення,що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери.

Інновація — кінцевий результат упровадження нововведення з метою зміни об’єкта управління й одержання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого виду ефекту.

Інновація переводить виробничий організм у новий стан. Упровадження новацій відбувається цілеспрямова­но, з метою поліпшення функціонування підприємства, тому можна стверджувати, що інновація є цільовою змі­ною підприємства як системи, завдяки якій створюється новий засіб для задоволення певної потреби людей.

Закон України «Про інноваційну діяльність» трактує інновацію таким чином: «Це новостворені і вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція чи послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери».

Й. Шумпетер розглядав інновацію як нову науково-організаційну комбінацію виробничих чинників, створену підприємницьким духом; втілення наукового відкриття, технічного винаходу в новій технології або новому виді виробу; нову функцію виробництва, що означає іншу якість засобів виробництва, яка досягається не шляхом дрібного поліпшення старого устаткування чи наявної організаційної схеми, а через введення нових засобів виробництва чи систем його організації

Розглядаючи думки вітчизняних і зарубіжних учених на суть терміна «інновація», виділяють 3 основні підходи. З одного боку, ряд учених вважає, що інновація – це результат творчого процесу у вигляді нової або вдосконаленої продукції (технології). З іншого боку, прибічники процесного підходу стверджують, що інновація – це процес впровадження, освоєння і використання нових рішень; процес зміни і удосконалення того або іншого продукту в тій або іншій господарській області. Ще один підхід, що отримав поширення в інноваційній теорії, – еволюційний. Згідно з даним підходом, інновація розглядається як зміна, оновлення, що відбувається в продукті, технології, системі, методі.

Інновацію Шумпетер розділяв на 3стадії:

• розробка

• нововведення

• поширення

Складовими інновацій є: 1. Technology (нові технології);

2. Application (нове використання у формі нових товарів, послуг чи процесів); 3. Market (новий ринок чи новий ринковий сегмент);

4. Organization (нова, організаційна форма чи новий підхід до менеджменту).

Будь-якій інновації властивий як мінімум 1 з наступних аспектів, що визначає сферу дії інновації:

1)технологічний;

2)прикладний

3)ринкової сегментації споживачів

4)організаційний

Основні критерії інновації, що відрізняють її від будь-якого іншого нововведення:

1. науково-техн.новизна

2. виробнича чи промислова( техніко-технологічна) реалізуємість

3. можливість комерційної реалізації

Основними причинами виникнення та поширення інновацій є наступні:

– конкурентна боротьба: бажання одержати на ринку конкурентні переваги та максимізувати прибуток;

– зростаючий попит споживача;

– зростання технічного потенціалу;

– пошук вирішення проблем, які виникають у підприємницькій діяльності фірми;

– потреба не відставати в економічному розвитку, не втрачати ринку, наслідувати інші організації, які впроваджують нову технологію;

– бажання поліпшити свої результати у конкретній діяльності підприємства;

– підтримка та забезпечення престижу підприємства;

– реалізація знань та підвищення престижу підприємства;

– інтуїтивне уявлення про те, що інновація може поліпшити діяльність підприємства;

– поради консультантів у будь-який період реорганізації фірми;

– наукові відкриття, інтернаціоналізація науки;

– винахідництво.

Сутність інновацій розкривається у функціях, що відображають їх роль у господарському процесі.

Відтворювальна функція означає, що інновації є важливим дже-релом фінансування розширеного відтворення, оскільки прибуток від їх впровадження стає джерелом фінансових ресурсів.

Інвестиційна функція полягає у використанні прибутку від інновацій на інвестування розширення та вдосконалення виробництва. Стимулююча функція визначається тим, що саме впровадження інновацій надає можливість підприємцю певний час одержувати «інноваційну ренту», тобто монопольний надприбуток.

Система інновацій є дуже широкою і знаходить своє використання у будь-якій галузі народного господарства. Потрібно виокремити серед всього розмаїття нововведень найголовніші напрямки інновацій. Структуру інновацій наведено на рис.