- •3.Причини проголошення та значення для України IV універсалу уцр. Берестейський мир.
- •4.Остані дні влади уцр березень-квітень 1918р. Гетьманський переворот його причини та наслідки. 5.Внутрішня та заовнішня політика гетьманського уряду Скоропадського квітень-грудень 1918р.
- •6.Відставка уряду Скоропадського, прихід до влади дирикторії
- •10. Встановлення Радянської влади в Укр. Проголошення урср. Входження Укр до срср.
- •11. Причини та хід ряд-польської війни 1920р. Участь у війні укр
- •12. Причини введення та наслыдки воэнного комунызму на Новій економічній політці для Укр. Сутність політики Українізації. Воєнний комунізм і неп
- •13. Командно адміністративна система в Укр та темнова економіка. Причини сталінських репресій та її наслідки.
- •14. Суть політики індустріалізації та колонізації. Причини та наслідки голодомору 1932-1933.
- •15. Ідеї нац. Комунізму в Укр.
- •16. Розвиток культури в Укр між двома світовими війнами. Ростріляне відрядження.
- •19. Початок 2 світової і рад. Окупація Зах Укр. Сталінські репресії проти Зах Укр.
- •20. Становища Зах Укр земель під Німеччиною на передодні Рад-Нім війни. Утворення та діяльність уцк
- •21. Напад Нім на срср і становище Укр в 1941. Бородьба оун за створення Укр держ в 1941
- •22. Новий порядок створений Нім в Укр під час 2 світової.
- •23.Рух опору на ЗахУкр землях під час 2 світової. Утворення упа 24. Радянсько-партизанський рух в Укр в 1941-1944рр.
- •25. Колаборацизм в Укр. Бойовий шлях дивізії Галичина
- •26. Бойові дії на рад-н фронті 1941-1944рр. Повернення рад влади в Укр.
- •27. Зміна територіального та етнічного складу Укр кінець 40-х початок 50-х рр. Репресії та департації населення.
- •28. Відбудова промисловості та сільського господарства в укр після 2 світової.
- •29. Рух опору на Зах Укр землях в 1944-1952рр. Знищення упа
- •30. Становище та діяльність угкц в 40-х. Львівський собор
- •31. Смерть Сталіна і становище укр. Бородьба за владу в срср. Прихід Зрущова.
- •32. Політ. Відлига за часи хрущова. Хрущовський реформи в промисловості та сільгоспі.
- •33. Активізація діяльності інтелегенції під час відлиги. Рух 60-тників
- •34. Прихід до влади Брєжніва становище Укр. Політ курси Шелеста і Щербицького
- •35. Русифікаторська політика в Укр хх ст.
- •35. Дисидентський та право захисний руху 70-80 рр.
- •36. Смерть Брєжніва і прихід до влади Горбачова. Суть горбачовської перебудови.
- •37. Причини Чернобильської катастрофи та її наслідки для Укр.
- •38. Активізація демократичного руху в 1985-1990 рр. Відродження багатопартійності.
- •39.Події 19 серпня в Москві. Акт проголошення самостійності Укр. Розвал срср та утворення снд.
29. Рух опору на Зах Укр землях в 1944-1952рр. Знищення упа
Боротьба з УПА. Попри радянську окупацію Галичини та Волині, УПА продовжувала зростати. У 1944—1945 рр. вона мала більше бійців, ніж могла озброїти. Головне джерело людських ресурсів становили члени підпілля ОУН, яке й далі існувало паралельно з УПА. Багато з них колись чинили опір масовим депортаціям чи колективізації. До УПА у великих кількостях приєднувалися також дезертири з Червоної армії, а також ті, хто втік до лісу від мобілізації й волів краще битися в її лавах, ніж слугувати радянським гарматним м'ясом на фронті. Таким чином, у той час як переможна Червона армія штурмувала Берлін, на Західній Україні великі, чисельністю в батальйон, загони антирадянських партизанів установили контроль над значними територіями й впровадили там свою структуру управління. Щодо політики УПА та її політичної надбудови — УГВР, то вона полягала в тому, щоб чекати розвитку подій на Заході (й сподіватися на початок нової війни між союзними державами та СРСР). Водночас вона була спрямована на те, щоб перешкодити встановленню радянської системи в себе на батьківщині. Широка діяльність УПА була зумовлена, з одного боку, народною підтримкою та ефективністю організації цієї армії, а з другого — тим, що радянських військ на Західній Україні було обмаль.
Проте після капітуляції Німеччини в травні 1945 р. радянський режим зміг організувати систематичні й широкі заходи, спрямовані на знищення УПА. У 1945— 1946 рр. його війська (що переважно складалися з військ МВС і НКВС, оскільки в регулярних частинах Червоної армії було багато українців, які не бажали воювати проти УПА) організували блокаду й прочісування величезних територій Волині та передгір'їв Карпат, де зосереджувалися партизани. Щоб залякати західноукраїнське населення й позбавити УПА підтримки народу, НКВС застосував цілий ряд жорстоких тактичних заходів. Він виселяв людей із районів розташування баз УПА, депортуючи до Сибіру сім'ю кожного, хто був пов'язаний з опором, і навіть цілі села. За підрахунками, між 1946 та 1949 рр. було заслано близько 500 тис. західних українців. Майже в кожному селі діяли «стукачі». Щоб дискредитувати партизанів, загони НКВС перевдягалися у форму УПА й грабували, ґвалтували та мордували українських селян. Нерідко певної вірогідності цим радянським провокаціям надава.ю, зі свого боку, безжальне винищення прорадянських елементів СБ — таємною поліцією ОУН. Одночасно більшовики засипали партизанів, котрі жили взимку на грані голоду в підземних бункерах, пропагандистськими листівками про безнадійністі їхнього становища, неодноразово пропонуючи їм амністію.
Зазнаючи тяжких втрат, УПА спробувало пристосуватися до наростаючого наступу радянських сил, розділивши великі з'єднання на малі рухливіші загони. У 1947—1948 рр., коли стало зрозуміло, що американо-радянська війна не відбудеться, багато цих загонів за наказом проводу УПА було розпущено. Деякі з членів УПА приєдналися до цивільного підпілля ОУН, але оскільки багато членів ОУН загинули, потрапили до рук ворога, емігрували або втратили своє «прикриття» в період відкритої боротьби, її мережа також більше не була такою ефективною й широкою, як раніше. Іншим серйозним ударом по УПА стало поширення колективізації, оскільки колгоспники, що перебували під суворим контролем, уже не могли постачати партизанам провізію.
На цій прикінцевій стадії загони УПА та підпілля ОУН, які встановили слабкі й спорадичні контакти з британською та американською секретними службами, зосередилися на антирадянській пропаганді та саботажі. Вони перешкоджали колективізації, депортаціям, ро згортанню радянського адміністративного апарату, вбивали офіцерів НКВС, партійних активістів і тих, хто підозрювався у співпраці з радянською владою. Так, у 1948 р. було вбито отця Гаврила Костельника (що приписується членам ОУН, а деякі факти вказують на причетність до цього НКВС) за його роль у ліквідації греко-католицької церкви. Через рік підпілля ОУН знищило відомого радянського пропагандиста — журналіста Ярослава Галана. Але у березні 1950 р. УПА зазнало дошкульного удару, коли в сутичці піді Львовом загинув її командир Роман Шухевич (генерал Тарас Чупринка). Хоч окремі невеликі загони УПА продовжували діяти до середини 50-х років, з усіх практичних міркувань УПА та ОУН на Україні перестали існувати як організації саме після смерті Шухевича.
Окремим розділом в історії УПА є її діяльність по польський бік кордону на теренах, населених українськими лемками. Між 1944 та 1947 рр. ОУН користувалася сильною підтримкою й зберігала значну присутність у цьому регіоні: завдяки ретельним дослідженням УПА польськими воєнними істориками (які незрівнянно більш інформативні, ніж пропагандистські трактати їхніх радянських колег) відомо, що її сили включали близько 2 тис. бійців самої УПА, а також мережу з понад 3 тис. членів ОУН. Неодноразові намагання польського війська витіснити українських партизанів завдавали полякам тяжких втрат. У березні 1947 р., коли один із загонів УПА влаштував засідку і вбив славетного польського генерала й заступника міністра оборони Кароля Сверчевського, УПА провела одну з своїх найуспішніших операцій у цьому регіоні — й водночас поклала початок своїй загибелі.
Розлючений цією подією польський уряд вирішив ліквідувати «українську проблему». У квітні 1947 р. він провів операцію під кодовою назвою «Вісла», що мала як військовий, так і цивільний виміри. Близько 30 тис. польських солдатів, спираючись на підтримку численних чеських і радянських сил, оточили українських партизанів і в запеклих боях знищили або захопили багато з них. Декому вдалося прорватися в Радянську Україну, а декілька сотень з боями пройшли Чехословаччиною й досягли союзницької зони окупації в Німеччині. Така ж трагічна доля спіткала українських лемків, котрі переховували партизанів: майже всіх лемків (близько 150 тис.) без попередження викорінили із землі їхніх предків і розселили по всій Польщі, аби запобігти відродженню УПА в цьому регіоні. В такий спосіб поляки нарешті позбулися «української проблеми», що переслідувала їх протягом століть.