- •3.Причини проголошення та значення для України IV універсалу уцр. Берестейський мир.
- •4.Остані дні влади уцр березень-квітень 1918р. Гетьманський переворот його причини та наслідки. 5.Внутрішня та заовнішня політика гетьманського уряду Скоропадського квітень-грудень 1918р.
- •6.Відставка уряду Скоропадського, прихід до влади дирикторії
- •10. Встановлення Радянської влади в Укр. Проголошення урср. Входження Укр до срср.
- •11. Причини та хід ряд-польської війни 1920р. Участь у війні укр
- •12. Причини введення та наслыдки воэнного комунызму на Новій економічній політці для Укр. Сутність політики Українізації. Воєнний комунізм і неп
- •13. Командно адміністративна система в Укр та темнова економіка. Причини сталінських репресій та її наслідки.
- •14. Суть політики індустріалізації та колонізації. Причини та наслідки голодомору 1932-1933.
- •15. Ідеї нац. Комунізму в Укр.
- •16. Розвиток культури в Укр між двома світовими війнами. Ростріляне відрядження.
- •19. Початок 2 світової і рад. Окупація Зах Укр. Сталінські репресії проти Зах Укр.
- •20. Становища Зах Укр земель під Німеччиною на передодні Рад-Нім війни. Утворення та діяльність уцк
- •21. Напад Нім на срср і становище Укр в 1941. Бородьба оун за створення Укр держ в 1941
- •22. Новий порядок створений Нім в Укр під час 2 світової.
- •23.Рух опору на ЗахУкр землях під час 2 світової. Утворення упа 24. Радянсько-партизанський рух в Укр в 1941-1944рр.
- •25. Колаборацизм в Укр. Бойовий шлях дивізії Галичина
- •26. Бойові дії на рад-н фронті 1941-1944рр. Повернення рад влади в Укр.
- •27. Зміна територіального та етнічного складу Укр кінець 40-х початок 50-х рр. Репресії та департації населення.
- •28. Відбудова промисловості та сільського господарства в укр після 2 світової.
- •29. Рух опору на Зах Укр землях в 1944-1952рр. Знищення упа
- •30. Становище та діяльність угкц в 40-х. Львівський собор
- •31. Смерть Сталіна і становище укр. Бородьба за владу в срср. Прихід Зрущова.
- •32. Політ. Відлига за часи хрущова. Хрущовський реформи в промисловості та сільгоспі.
- •33. Активізація діяльності інтелегенції під час відлиги. Рух 60-тників
- •34. Прихід до влади Брєжніва становище Укр. Політ курси Шелеста і Щербицького
- •35. Русифікаторська політика в Укр хх ст.
- •35. Дисидентський та право захисний руху 70-80 рр.
- •36. Смерть Брєжніва і прихід до влади Горбачова. Суть горбачовської перебудови.
- •37. Причини Чернобильської катастрофи та її наслідки для Укр.
- •38. Активізація демократичного руху в 1985-1990 рр. Відродження багатопартійності.
- •39.Події 19 серпня в Москві. Акт проголошення самостійності Укр. Розвал срср та утворення снд.
4.Остані дні влади уцр березень-квітень 1918р. Гетьманський переворот його причини та наслідки. 5.Внутрішня та заовнішня політика гетьманського уряду Скоропадського квітень-грудень 1918р.
В листопаді 1917 р., після того як держави Антанти навіть не відповіли на пропозицію про мирні переговори, Раднарком Росії розпочав їх з Німеччиною та її союзниками. Переговори проходили в Брест-Литовську. Німеччина запросила і представників Центральної Ради, делегацію якої очолив В. Голубович.
Визнавши Україну самостійною державою, Німеччина 27 січня 1918 р. підписала з нею окрему угоду, обіцявши разом зі своїми союзниками сприяти примиренню Москви та Києва. Крім того, таємним договором з Австро-Угорщиною передбачався поділ Галичини на українську та польську частини. Україна, зі свого боку, зобов'язувалася до кінця літа 1918 р. поставити Німеччині та Австро-Угорщині 1 млн тонн хліба та іншої продукції. Для забезпечення необхідного порядку Німеччина та Австро-Угорщина обіцяли Україні військову допомогу.
Через два місяці після брестських переговорів Україна була звільнена від більшовицьких військ. Центральна Рада повернулася до Києва. Заможні селяни, землевласники вимагали від влади визнання приватної власності на землю. Але Центральна Рада, в якій досить сильними були соціалістичні та навіть пробільшовицькі позиції, не бажала задовольнити ці вимоги. Голова Генерального секретаріату В. Винниченко взагалі пропонував заарештувати деяких членів уряду, проголосити Раду робітничих та селянських депутатів і провести нові вибори до ЦР. Такою була ситуація в керівництві Центральної Ради. Непорозуміння виникли також між українською та німецькою сторонами у зв'язку з виконанням господарських зобов'язань, передбачених договором між двома державами. Все це негативно впливало на внутрішньополітичну ситуацію в Україні. Невдоволення владою ставало дедалі сильнішим.
29 квітня 1918 р. в Києві зібрався Хліборобський конгрес, в роботі якого взяли участь майже 8 тис. делегатів, переважно селян. Учасники конгресу рішуче засуджували політику Центральної Ради, її соціалістичні експерименти, вимагаючи поновлення приватної власності на землю та утворення міцної державної влади у формі історичного гетьманату. Присутні одноголосне обрали на гетьмана П. Скоропадського. Того ж дня в соборі св. Софії єпископ Никодим миропомазав гетьмана. Отож Центральна Рада, проіснувавши тринадцять з половиною місяців, припинила своє існування.
П. Скоропадський сконцентрував у своїх руках практично всю повноту влади, розпустив Центральну Раду й ліквідував Українську Народну Республіку: країна стала називатися Українською Державою. Гетьман оприлюднив два програмних документи - «Грамоту до всього українського народу» і «Закони про тимчасовий державний устрій України». У сфері соціальної політики ставилося за мету поновити приватну власність на землю і передати її колишнім володарям. Були зміцнені державний бюджет, українська валюта. Відновилося міське й земське самоуправління.
Одним з найвизначніших досягнень гетьманату П. Скоропадського було енергійне національно-культурне будівництво. За дуже короткий час і в дуже складних умовах було відкрито майже 150 україномовних гімназій. У Києві та Кам'янці-Подільському постали українські університети. Почали працювати Українська Академія наук, національний архів, національна бібліотека. За безпосередньої участі академіка А. Кримського в Києві діяв Близькосхідний інститут. У жовтні 1918 р. засновано Київський інститут удосконалення лікарів як лікувально-навчальний заклад професійної спілки лікарів міста.
Без перебільшення можна стверджувати, що жодна інша влада всього періоду українських визвольних змагань не зробила в царині зовнішніх зносин стільки, скільки зробив гетьманський уряд. Відносини з державами Центрального блоку залишалися головним пріоритетом зовнішньої політики. Разом із тим на відміну від Центральної Ради Українська Держава прагнула до розбудови взаємин з радянською Росією, іншими новими державами, що виникли на теренах імперії Романових. Здійснювалися кроки, спрямовані на встановлення дружніх відносин із державами Антанти та нейтральними європейськими країнами. 14 червня 1918 р. був прийнятий закон «Про посольства 1 місії Української Держави». Новий закон від 6 листопада 1918 р. поширив дислокацію українських консульських установ на 22 країни та окремі регіони. Що ж до дипломатичних зносин, то вони існували з 12 країнами Європи.
Характерною рисою кадрової політики гетьманату в цій сфері було те, що на відміну від попереднього періоду вона була майже позбавлена ідеологізації, вузькопартійного впливу. Основний акцент робився на професійній підготовці, фаховому рівні, принциповості та патріотизмі працівників зовнішньополітичного відомства Української Держави. Міністрами закордонних справ Української Держави гетьмана П. Скоропадського були М. Василенко, Д. Дорошенко, Г. Афанасьєв.
Європа і світ у цей період більше стали знати про Україну як незалежну, самостійну гетьманську державу. Однак у самій Україні П.Скоропадський не користувався таким авторитетом. Він не мав підтримки ні білогвардійських сил, ні лідерів більшості українських політичних партій. Провідні держави світу замість реальної допомоги українській справі, як правило, обмежувалися риторикою.
Дедалі складнішою ставала внутрішня обстановка. Розколовся Союз хліборобів-власників: менша його частина вимагала забезпечення незалежності України, більша ж - виступала за федерацію з Росією. Активно діяли русофільські партії. Наростало невдоволення залежністю гетьманського уряду від німців. Основна маса селянства не підтримувала владу. Мало кому подобалася орієнтація П.Скоропадського на білогвардійську Росію, на монархію. Все це підготувало грунт практично для загальнонаціонального невдоволення.
І політичні опоненти гетьмана скористалися такою ситуацією. В. Винниченко і С. Петлюра, керівники Української соціал-демократичної партії, заснували опозиційний Український національний союз. Свою роль відіграли тут і революційні події листопада 1918 р. в Німеччині, де була повалена монархія. 14 листопада 1918 р. політичні партії України створили в Києві верховний орган республіки - Директорію - під проводом В. Винниченка та С. Петлюри. Почалися дії проти гетьманських військ. 14 грудня 1918 р. П. Скоропадський залишив Київ.
Отже, поряд із серйозними помилками та прорахунками, про які вже йшлося, гетьманська держава зробила й чимало корисного. Це стосується і економіки, і науки, і культури, і зовнішніх зносин. Було встановлено українську грошову систему, засновано банки. Чималі досягнення зроблені у сфері підготовки національних кадрів. Дуже важливими були судові реформи. Виключного розмаху досягла українська видавнича справа. І все це, не забудьмо, відбулося в надзвичайно складних міжнародних і внутрішніх умовах протягом семи з половиною місяців 1918 р.