- •15.Сутність універсалістської концепції історико-культурного процесу.
- •17.Обгрунтування концепцій локальних цивілізацій в працях Данилевського,Шпенглера,Тойнбі
- •18.Головні культурно –історичні епохи
- •19.Головні риси архаїчної культури
- •20.Міф як перша форма культури.
- •21.Архетипи української культури.
- •22. Періодизація первісної культури на території України
- •27.Запровадження християнства Русі,гуманізація моральної свідомості
- •28 .Розвиток писемності і освіти в Київській Русі
- •38Пит. Розврїток освіти і наукових знань. Початок книгодрукування.
- •52. Твори і.П. Котляревського і утвердження літературної української мови.
- •64.Світогляд сучасної української людини і проблеми сучасного розвитку укр. Нації
20.Міф як перша форма культури.
Перш за все, міф - це спосіб буття первісної людини, який базується на уособленні, одухотворенні природи, сприйнятті людини як частки цілого, єдиного космосу
У кожного племені (чи “язика”) - власні боги і уявлення про значимі для нього сили, або явища. Тому для кожного племені (”язика”) характерна своя система вірувань. Звідси й походить термін “язичництво” (тобто віра у багатьох богів, характерна для язика-племені). Але, як довів Леві-Стросс (Структурная антропология. - М., 1983), всі язичницькі системи мають типологічні риси, вони схожі у головному. Саме тому можна виділити якісь спільні загальнолюдські форми міфологічних вірувань.
В міфологічній свідомості складається досить чітка картина світу. За уявленнями людини, що була частиною міфологічного космосу, існує три космічні зони, три Світи: Верхній (небесний), Середній (світ людей) і Нижній (підземний). Ця триповерхова реальність відбивається в малюнках, керамічному орнаменті, геометричних символах первісної людини і представників так званих традиційних культур.
На бубнах шаманів різних народів (хакаських, алтайських тощо) зображено два світи, що розділені тонкою рисочкою, яка проходить ближче до верхньої або до нижньої частини бубна-всесвіту. Якщо більша площа бубна відведена Верхньому Світові, це означає, що шаман спілкується здебільшого з ним. Якщо більшу частину займає Нижній Світ, це означає, що покровителі шамана знаходяться саме там. Тонка лінія, яка розділяє два світи і є Середній Світ, світ людей, який не цікавить шамана.
21.Архетипи української культури.
Чимало дослідників найсуттєвішу рису українського народу вбачають в індивідуалізмі. Чи можна вважати індивідуалізм архетипом української культури? Так, але в тому разі, коли він розвивається у персоналізм — такий спосіб відношення зі світом, за якого цінність персони не заперечує значущості навколишнього суспільного життя. Персоналізм є індивідуалізмом, що позбувся своїх негативних рис, вийшов зі стихії, де він був способом життя і мислення, який суперечить раціонально-комунікативному устрою суспільства. Слід зазначити, що індивідуалістичне та персоналістичне начала весь час взаємодіють в історії українського народу і саме перемога персоналізму так потрібна сучасному українському буттю.
Отже, саме персоналізм постає найважливішим архетипом української культури. Якщо виходити з того, що українська культура значною мірою є християнською культурою, то очевидно, що український персоналізм являє собою конкретизацію загально-християнського персоналізму — принципової ментальної основи західного світу.
Персоналізм яскраво проявляється в українській філософії, де чітко виражені персоналістичні та екзистенціальні традиції, починаючи від Г. Сковороди й закінчуючи О. Кульчицьким, а також надбаннями Київської світоглядно-антропологічної школи.
Сутнісним проявом персоналізму в українській історії було козацтво. В цьому явищі відбивається складна взаємодія індивідуалізму і персоналізму, але персоналізм усе-таки домінує. Інша річ, що козацтво було острівцем персоналістичного буття у загально-індивідуалістичному довкіллі.
Другим архетипом української культури можна було б назвати світоглядну толерантність, що виражає здатність українського народу приймати у свою культуру ментальні настанови інших народів та їхніх культур. У сфері національної психології світоглядна толерантність співвідноситься з такими рисами, як "рухливість" (Д. Чижевський) та "вагання у прийнятті рішень" (О. Донченко, В. Єрмак). Світоглядну толерантність можна також порівняти з такою рисою української вдачі, як лагідність.
Світоглядна синтетичність лежить в основі української культури. Разом з тим, вона постає важливою запорукою виходу української ментальності та культури на світову арену в постіндустріальну епоху. Адже ця епоха все більше потребує світоглядного єднання людства зі збереженням національного.
Нарешті, істотним архетипом української культури можна було б назвати глибинний оптимізм. Він пронизує всі етапи української історії і саме завдяки йому українська культура змогла вижити в жахливих умовах бездержавності. Глибинний оптимізм є характерним для всієї української міфології, починаючи від обожнення образу Сонця до фундаментальної іронії над демонічними істотами і в тому числі — над образом чорта. Глибинний оптимізм проявляється також у самоіронії та специфічному гуморі українців, що має і зовнішню, і внутрішню спрямованість. У сфері християнських уявлень глибинний оптимізм українця знаходить себе у світлій апокаліптичності — переживанні метафізичного "кінця світу" як створення кращого буття.