1.Виникнення державності у східних словян. Київське князівство

1.Слов'яни - одна з найбільших етнолингвістичеських спільностей, на території сучасної Європи, що нараховує біля 227 млн.чоловік Східнослов'ян плем. – група слов'ян. племен, розташована на території сучасної У, Білорусі та Росії, предками яких були анти й дуліби (волиняни), вони проживали на території між Карпатами, Прип'яттю та Середнім Подніпров'ям.Білі Хорвати й Лучани — в Галичині,Дуліби й Волиняни — над горішнім західнім Бугом.Деревляни — в лісах по Горині, Прип’яті й Дніпру.Поляни — над Дніпром, у теперішній Київщині.Сіверяни й Сівери — по Десні й лівих допливах середнього Дніпра (частково праросіяни). Уличі — між Дністром та Бугом.Тиверці — на південний захід від уличів, над Дністром, аж до моря.Політ.організація:Очевидно, вони не мали верховних правителів чи якоїсь централізованої влади. Племена й роди, на чолі яких стояли волхви, об'єднувало поклоніння спільним богам, а важливі питання життя вирішувалися шляхом загальної згоди. Соціально-економічне розшарування племені було незначним, а земля й худоба вважалися спільною власністю численних сімей. Східні слов'яни були знані як непохитні й загартовані воїни. У період Вел.переселення у слов. Завершується перехід до сусідської територіальної общини і патріархальної сім*ї.Формується суспільна верхівка-виділяються заможні старійшини і князі.поступово склалися основи військ.-політ об*єднань, які передували утворенню держави.Київськ.кня постала внаслідок об’єднання розрізнених східнослов'янських племен у племінні союзи та племінні княжіння навколо території Середньої Наддніпрянщини (Русі у вузькому або етнічному значенні) та Великого Новгорода.У IV-XII ст. утворюється державне об’єднання Русь (Русь земля), з центром у м. Київ. Велике значення для формування держ. Стало заснування Києва.Літописна легенда про заснування Києм,Щеком,Хоривом,Либіддю.Кий перший князь полянського союзу племен, побувавши на службі у візантії заснував городок Києвець у нижньому ноагороді. Але не зміг там закріпитисяі вирушив до придніпров*я де заснував Києв. В 10-12 ст. стало центром Київської Русі.Київське князівство лежало на перехресті торгових шляхів з півдня - на північ та з заходу - на схід, які сполучали Европу й Азію. Це вигідне положення сприяло розвиткові торгівлі та економічній міці держави. Найдавніші міста К.к. - Київ, Вишгород, Білгород

2.Утворення київської держави рюриковичів. Норманська теорія прибічники і противники

2.Київськ.князівство постало внаслідок об’єднання розрізнених східнослов'янських племен у племінні союзи та племінні княжіння навколо території Середньої Наддніпрянщини (Русі у вузькому або етнічному значенні) та Великого Новгорода. У IV-XII ст. утворюється державне об’єднання Русь (Русь земля), з центром у м. Київ. Кий – засновник Києва. Останніми представниками місцевої київської династії нащадків Кия були, ймовірно, Аскольд і Дір, за князювання яких поляни звільнилися від сплати данини хозарам. За часів Аскольда Київська держава посіла гідне місце серед найвпливовіших держав того часу — Хозарського каганату і Візан¬тії — і почала впевнено виходити на міжнародну арену. У результаті вдалих походів на Візантію було укладено вигідні договори. Київська держава міцно утвердилася на узбережжі Чорного моря, яке в деяких джерелах того часу йменувалося Руським морем. Після походу 860 р. Аскольд і деякі представники правлячої верхівки прийняли християнство. Це викликало незадоволення численних прихильників язичницької віри.На півночі у Славіїблизько 860 р. на престол було запрошено норманського конунга (князя) Рюрика, для якого руські землі були головним об'єктом політичних і економічних інтересів. Рюрик помер 879 p., і престол через малолітство його сина Ігоря зайняв регент Олег, ймовірно, родич Рюрика.Олег 882 р. здійснив похід на Київ, убив Аскольда й захопив владу. Дата цієї події вказує на завершення утворення держави на значній частині території розселення східних слов'ян. Князь жорстоко розправився з населенням Новгорода, яке не бажало приєднуватися до Києва. Прихильники так званої норманської теорії вважають, що утвердження при владі в Києві представників норманської династії відіграло винятково важливу роль у формуванні основ державності у східних слов'ян. Але факти з історії східнослов'янської державності переконливо свідчать, що вона формувалася незалежно від варягів. Поява варязьких дружинників і навіть князя норманського походження не вплинули суттєво на її -творення. Олег та його дружинники почали фактично служити Київській державі, яка до того часу вже пройшла довгий шлях розвитку.НОРМАНСЬКА ТЕОРІЯ- наукова теорія, згідно якої слов’янські племена звеpнулися до ваpягi, з тим, щоб вони пpийшли на слов`янську землю та навели там поpядок,отже згідно теорія варяги заснували К. Р.. У першій половині 19 ст. проти неї виступили історики-декабристи, слов'янофіли, пізніше - відомі російські вчені С. Гедеонов, Д.Іловайський, В.Васильєвський. На противагу норманістам вони висунули ряд теорій (балтійсько-слов'янська, литовська, готська), що спричинило розгортання дискусії на новому рівні.вважав, що назва Русь, як і держава східних слов'ян постала на місцевому ґрунті. М. Костомаров, виступаючи з критикою Н.т., обґрунтовував литовське походження Русі. Не надавали значення норманізмові В. Антонович та представники його школи. Видатний український історик М.Грушевський доводив, що Н.т. є непотрібною для висвітлення питання про походження Київської Русі. М. Грушевський допускав лише певний вплив варязької військової організації на об'єднавчий процес давньоруських земель під владою Києва.

3.Правління ігоря ольги та святослава

. Ігор(912—945)-Прагнув посилити централізацію держави, збільшуючи особисту вла¬ду в союзі з дружинною верхівкою-Організував військовий похід проти деревлян, які хотіли відділитися від влади Києва після смерті Олега•Намагався збільшити данину з під¬леглих племен (за ці спроби був уби¬тий деревлянами на чолі з князем Малом) •Протягом трьох років боровся з уличами, зруйнувавши їхню столицю — Пересічен, але остаточно підкорити їх не зміг•Поширив владу Києва на східний Крим і Тамань, де бу¬ло Тмутараканське князівство•Здійснив два військові походи проти Візантії (похід 941 р. завершився поразкою, а похід 945 р. — укладен¬ням нового, менш вигідного за попередній, договору, згі¬дно з яким держави обмінювалися посольствами, Русь зобов'язувалася не претендувати на кримські володіння Візантії, не мати застави в гирлі Дніпра) •Заволодів містами Закавказзя — Дербентом і Бердаа (943 р.) •Воював проти кочовиків-печеніґів, із якими 915 р. уклав мирну угоду (920 р. печеніги порушили її) Ольга (945—964)-Придушила повстання деревлян, спалила їхню столицю Іскоростень.•Запровадила фіксовані норми по¬датків з феодально залежного насе¬лення (устави, уроки, оброки, дані) з метою упорядкувати збирання дани¬ни•Заснувала нові села й міста, орга-нізувала розбудову Києва і захист столиці від печенігів•Розділил. територію держави на по-гости (області) для збору данини•Сприяла поширенню християнства на Русі•Намагалася забезпечувати інтереси своєї держави шля¬хом мирної дипломатії•Відвідала Константинополь у складі мирного посо¬льства (946 p.), яке урочисто зустрів візантійський імператор Константин Багрянородний. Було укладено союзницьку угоду, обговорювалося питання про христи¬янізацію Русі •Активізувала відносини із західноєвропейськими дер¬жавами, обмінялася посольствами з Німеччиною (імпе¬ратором Оттоном І) Святослав (964—972)•Замінив місцевих племінних пра¬вителів київськими намісниками (своїми синами) з метою зміцнення центральної влади•Дотримувався язичництва, але не забороняв приймати хрещення усім бажаючим•Повернув до складу Київської держави племінне кня¬зівство в'ятичів (964 p.), переміг союзників хозарів вол¬зьких болгар і завоював столицю каганату місто Ітиль; завоював племена ясів (осетинів) і касогів (адигів), захо- | пив хозарське місто Білу Вежу•Здійснив другий похід проти хозарів (968 p.), який за¬кінчився повною перемогою русичів■ Вступив у тривалу війну Візантії з Болгарією, здійснив декілька походів у Болгарію•Воював проти Візантії (971 p.), яка була занепокоєна зростанням могутності Русі. Уклав мирну угоду, згідно ! з якою відмовився від завойованих земель у Подунав'ї і ведення воєнних дій у Криму, здав місто Доростол ві-зантійському імператору й зобов'язався надавати йому допомогу проти арабів

4.Соціально політичний розвиток та державний устрій київської русі

4.Поширення християнства на Русі починається за київського князя Аскольда, який у 60-х роках ІХ ст. разом з частиною дружини приймає християнство, що сталося в результаті його походу (або походів) на Константинополь. Але після вбивства Аскольда відбулося затвердження в Києві нової династії. Перші Рюриковичі були язичниками. Ольга можливо була першою, хто прийняв християнство з династії Рюриковичів. Проте першим, хто наважився провести релігійну реформу був Володимир. Він проводив її в два етапи. На першому етапі він спробував модернізувати язичництво, зібравши в Києві в єдиному святилищі найшановніших в різних землях Русі богів, намагаючись зробити Київ єдиним духовним центром держави, що повинно було її консолідувати. Але скоро визначилася недостатність цього, відчутною стала потреба в новій, більш досконалій ідеології, в релігії, яка б краще тримала в покорі поневолені маси, задовольняючи соціальні інтереси феодалів. Тому у 988 р. християнство проголошується державною релігією на Русі. Це був другий етап релігійної реформи Володимира. При Володимирі визначилися організація та устрій християнської церкви на Русі. Була створена митрополія з центром у Києві. Першим Київським митрополитом був Феофілакт, грек за походженням, призначений константинопольським патріархом. Ця практика продовжувалася й далі, окрім поодиноких винятків. У 50-ті рр. ХІ ст. при Ярославі Мудрому митрополитом було призначено слов’янина Іларіона. При Володимирі наприкінці Х ст. у Києві була побудована Десятинна церква, яка дістала назву від того, що князь виділив десяту частину своїх прибутків на утримання церкви на Русі.Тобто вже при Володимирі християнська церква на Русі дістала організацію та міцну фінансову базу. кам*ян.арх, іконопис,хоровий спів Із затвердженням християнства на Русі у духовному житті її населення відбуваються радикальні зміни, правда, не відразу, а поступово, шляхом трансформації язичницьких обрядів в християнські, їх своєрідного синтезу, наповнення старих форм новим, вже християнським змістом. Такий компроміс був необхідним, бо створював кращі умови для прискорення перемін у свідомості колишніх язичників для прийняття ними нового світогляду, що було неминучим в умовах християнізації давньоруського суспільства. Ці процеси розтяглися на кілька поколінь, особливо в місцевостях, віддалених від Києва та інших великих міст. Прийняття християнства відіграло величезну роль у розвитку культури Давньої Русі. Перш за все, це сприяло розвиткові освіти та писемності, центрами яких ставали монастирі (Києво-Печерська лавра та ін.). За Володимира та Ярослава Мудрого вже існували школи та бібліотеки. Певний розвиток дістають наукові знання. У Х ст. в Києві діяв відомий лікар Агапіт. Розвивається й література. Серед оригінальних творів ХІ-ХІІ ст. найбільш відомі: “Слово о законе и благодати” (автор Іларіон), “Повчання дітям” (автор Володимир Мономах). Видатним твором давньоруської літератури ХІІ ст. є “Слово о полку Ігоревім”, в якому описується похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців. З’являються й перекладні твори – історичні, художні та ін. При монастирях, які були важливими осередками культури, розвивається літописання. Найвідомішим давньоруським літописом, автором якого є Нестор, є “Повість минулих літ” (ХІ – початок ХІІ ст.), пізніше з’являються Київський, Галицький та інші літописи. Споруджуються визначні пам’ятки архітектури. Окрім вже названої Десятинної церкви, при Ярославі Мудрому у Києві споруджуються собор Святої Софії (на честь перемоги над печенігами), Золоті ворота, Успенські собори в Чернігові та Володимирі-Волинському, церква св. Пантелеймона у Галичі та ін. Зводяться могутні фортифікаційні захисні споруди міст, кам’яні князівські палаци та ін. Високого рівня досягають витвори образотворчого та прикладного мистецтва – іконопис, фресковий розпис, мозаїка, різьблення по каменю, ювелірні вироби та ін.