1. Історія як наука.Особливості історичного пізнання.

Історія — наука, яка займається вивченням минулого людства, покладаючись при цьому на письмові та матеріальні свідчення минулих подій. Слово «історія» прийшло до нас від грецького. Слово прижилося в грецькому значенні настільки добре, що Френсіс Бекон використав термін у XVI ст, коли написав «Natural History». На його думку, історія була «знанням об'єктів, детермінованих, розподілених простором і часом», видом знань, що підтримується пам'яттю.

Методологія (грец. method шлях + logos слово, вчення) - це система принципів та способів, правил та нормативів пізнання, тобто наука про способи пізнання. Об’єкт вивчення і саме вивчення - не одне й те саме. Також можна сказати, що минуле - це не історія. Не можна ототожнювати об’єкт і предмет дослідження. Історичне пізнання, сформувавшись як самостійна галузь пізнавальної діяльності, із самого початку виступає як емпірична форма пізнання. Вважається, що історія, перш за все, повинна спиратися на факти, має прагнути до об’єктивності.

Історичне пізнання - це нескінченний процес наближення до абсолютної істини, тобто до чистої, ідеальної об'єктивної картини минулого. Мета цього пізнання - відродити віру, ідею існування історичної науки справді вільної від сьогоденної потреби, від панівного громадського інтересу. Загальна схема пізнавального процесу полягає у набутті суб'єктом пізнання реальних знань через взаємодію з об'єктом вивчення за допомогою конкретних наукових інструментів-методів.

Методологія. Методика і методологія науки - різні категорії, їх не треба плутати, позаяк метод (методика) є вихідною, базисною субстанцією для методології як системи підходів до методів дослідження певного юридичного явища і його сутності. Отже, методологія - це система певних теоретичних принципів, логічних прийомів та конкретного набору методів дослідження предмета науки.

Історія неможлива без фактів, але до них не зводиться. Тобто, факти самі по собі не створюють загальної картини, концептуальної схеми - вони, скоріше, в неї вписуються. Оскільки «уся сукупність фактів» ніколи нам не дана повною мірою - це неможливо, та й у цьому немає необхідності - особливе значення в науці набуває інтерпретація фактів. Зрештою факти завжди постають у тій або іншій інтерпретації, від неї залежить їхній добір. Те, що при одному підході є найважливішим фактом, при іншому підході рівно нічого не значить. Історичне пізнання не зводиться до суми фактів чи до набору інформації про минуле.

2. Методи та принципи історичного пізнання.Поняття інтерпретації.

Метод показує, як відбувається пізнання, на якій методологічній основі, на яких наукових принципах.

Метод (спосіб дослідження)— це шлях дослідження, спосіб побудови і обґрунтування знань.

Зараз відбувається очищення історії України від радянських міфів та формування її наукової концепції. Актуальною залишається проблема вибору методології — науки про методи, підходи та критерії оцінки історичних подій, осіб, явищ.

Більш ніж дві тисячі років тому виникли основні загальнонаукові підходи в історичній думці. Вони існують і нині: це ідеалістичне і матеріалістичне розуміння історії, яке поєднується з метафізичним чи діалектичним методами її пізнання.

Представники ідеалістичної концепції історії вважають, що дух і свідомість первинні і більш важливі, ніж матерія і природа. Тому вони стверджують, що душа людини і її розум визначають темпи і характер історичного розвитку. Тобто інші процеси, в тому числі і в економіці, вторинні, похідні від духу. Отже, ідеалісти роблять висновок, що в основі історичного процесу знаходиться духовне, моральне вдосконалення людей. Суспільство розвиває сама людина, в той час як здібності людині дав Бог.

Прихильники матеріалістичної концепції стверджують протилежне. Оскільки матеріальне життя первинне по відношенню до свідомості людей, то саме економіка визначає весь духовний розвиток і решту відносин між людьми.

Сучасна вітчизняна історична наука базується на діалектико-матеріалістичному методі. Цей метод розглядає суспільний розвиток як природно-історичний процес, який визначається об'єктивними закономірностями, але на нього впливає і суб'єктивний фактор через діяльність мас, класів, політичних партій, вождів, лідерів. Існують і конкретно-наукові, прикладні методи історичних досліджень: структурно-функціональний аналіз, моделювання, порівняльний, системний, статистичний, математичний, конкретно-соціологічний тощо.

ПРИНЦИПИ ІСТОРИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Існують також наукові принципи вивчення історичних фактів.

Принцип — це основне правило, якого необхідно дотримуватись при вивченні всіх явищ і подій в історії. Назвемо декілька основних наукових принципів.

Принцип історизму вимагає розгляду всіх історичних фактів, явищ і подій у відповідності з конкретно-історичними обставинами, в їх взаємозв'язку і взаємообумовленості. Будь-яке історичне явище треба вивчати в розвитку: як воно виникло, які етапи в своєму розвитку пройшло, чим в кінцевому рахунку стало. Не можна розглядати подію чи особу водночас чи абстрактно, поза часовими вимірами. Тобто історик повинен розглядати події з точки зору тодішньої обстановки, а не пізнішої.

Принцип об'єктивності передбачає опору на факти в їх справжньому змісті, не спотворені і не підігнані під схему. Цей принцип вимагає розглядати кожне явище в його різноманітності і суперечливості, в сукупності як позитивних, так і негативних проявів. Головним в забезпеченні принципу об'єктивності є особа історика, його теоретичні погляди, культура методології, професійна майстерність і порядність.

Принцип соціального підходу передбачає розгляд історико-економічних процесів з врахуванням соціальних інтересів різних прошарків населення, різних форм їх проявів в суспільстві. Цей принцип зобов'язує співвідносити інтереси класові і вузько групові з загальнолюдськими, враховуючи суб'єктивний момент в практичній діяльності урядів, партій, осіб.

Принцип альтернативності визначає ступінь вірогідності здійснення тієї чи іншої події, явища, процесу на основі аналізу об'єктивних реалій і можливостей. Визнання історичної альтернативності дозволяє по-новому оцінити шлях кожної країни, побачити не використані можливості процесу, винести урок на майбутнє.

Тільки за умови дотримання і поєднання всіх принципів і методів пізнання можуть бути забезпечені строга науковість і достовірність у висвітленні минулого.

Інтерпретація— роз'яснення, тлумачення — відносно наукових та літературних текстів, а також творів образотворчого мистецтва; також відтворення (наприклад — у музиці). Історичні джерела виступають як свідчення, відображення, образи, сліди минулого, використання яких служить реконструкції історичного минулого. У ході такої реконструкції виникають історичні праці - статті, монографії, підручники - їх називають вторинними історичними текстами (або історіографією). Історичне дослідження базується на джерелах, з них історик черпає інформацію про минуле, яку він інтерпретує, осмислює і на основі якої відтворює, реконструює (чи конструює) картину-образ минулого. По суті можна розділити всі джерела, використовувані в історичних дослідженнях, на два основних класи: історичні й археологічні. Всі знаряддя і результати людської діяльності розглядаються як феномени-артефакти, в яких «закодована» інформація про цю діяльність. У випадках, коли письмові джерела відсутні, доводиться використовувати винятково археологічні джерела. Центральне місце серед історичних джерел займають письмові тексти - хроніки, документи, листи і т.п. - їх називають первинними історичними текстами.