49.Напад фашистської німеччини на срср. Початок ввв

22 червня 1941 р. нападом фашистської Ні¬меччини на Радянський Союз розпочалася Велика ітчизняна війна. Відразу ж після вторгнення Ні¬меччини на територію СРСР війна стала для нього вітчизняною, визвольною, справедливою. Німецький план «Барбаросса» передбачав бліц¬криг — блискавичну війну: протягом 2—2,5 місяця -нищити Червону армію і вийти на лінію Архан¬гельськ— Астрахань. Німецька армія наступа¬ла в трьох головних напрямках: західному — на Ленінград, центральному — на Москву, південно¬му — на Київ. Згідно з планом передбачалося загар-"лння України вже в перші тижні війни і створення о гдцдарму для прориву на Кавказ і Закавказзя. Наступ на Україну здійснювала група німець¬ких армій «Південь» під командуванням гене-с дл-фельдмаршала Г. Рундштедта. Для оборони '"країни були створені Південно-Західний фронт під командуванням генерала М. Кирпоноса та Пів¬денний фронт, під командуванням генерала М. Че-седніченка. 23—29 червня в районі Луцьк — Рівне — Бро¬ди відбулася найбільша танкова битва початкового --any війни. Війська Південно-Західного фронту : сушені були відступити, залишивши Західну Україну. ЗО червня німці окупували Львів і вже на кінець третього тижня війни вони просунулися глиб України на 300—350 км. На північному напрямку німецькі війська про¬сунулися углиб радянської території на 500 км, на центральному напрямку — на 600 км. Червона армія за перші три тижні війни втратила 850 тис. військових (у 10 разів більше, ніж Німеччина). Початковий період війни склався для Радян¬ського Союзу вкрай невдало. У Бресті, Пінську, Ковелі відбулися спільні військові паради, що мало символізувати дружбу СРСР та Німеччини. Сталін, ведучи політичний торг із Гітлером, насамперед дбав про подальше розширення своєї імперії, про створення «зони безпеки» на західних кордонах. До того ж Сталін прагнув якомога скоріше покласти край визвольному рухові населення Західної України. Для цього застосовувалися не лише репресії. З тактичних міркувань було зроблено ряд кроків, спрямованих на обмеження польського впливу на цих землях. Зокрема, українська мова стала мовою викладання у названому на честь І. Франка Львівському університеті. 22 червня 1941 р. Німеччина порушила радянсько-німецький договір про ненапад, її армія без об’яви війни напала на СРСР. Германський фашизм намагався перетворити Східну Європу в “життєвий простір для арійської раси”, загубивши проживаюче там населення. Програма такого «освоєння» європейської частини

50.окупованний режим в україні, рух опору, визволення україни

У липні 1942 р. на всій території У був встановлений окупаційний режим. Фашисти позбавляли населення цивільних прав, заявили, що їхня ціль - змусити українців працювати на Німеччину (2,3 млн. вихідців з У були вивезені на примусові роботи). Гітлерівці грабували матеріальні ресурси У. Голод. Жителі міст змушені були переїхати в сільську місцевість (населення Києва скоротилося на 60%). Окупанти ринулися потопити в крові партизанське прямування, ліквідувати підпільні організації, за допомогою політичних провокацій послабити волю укр. народу до боротьби за звільнення. Розвертається партизанська боротьба. Координував ех Укр. ий штаб партизанського прямування - філія НКВД . З самого початку окупації починається Рух Опору в У. Виникають різні течії та групи що чинили опір: підпільні організації та партизанські загони; на З. У. – польські організації; сили ОУН . Розвиток подій на Західної У мало свої особливості. До початку війни ОУН співробітничала з гітлерівцями (у німецькій армії був створений «Легіон укр. націоналістів», а в 1943 р. - добровольча дивізія СС «Галичина»). Прагнення ОУН знайти рівновагу між власними інтересами і цілями фашистів не дали результату. Наприкінці 1942 р. прихильники С. Бандер приступають до Формування значних партизанських сил. Червень 1941 р. спроба створити укр.ое державу, але ці дії суперечили інтересам окупаційного режиму і були придушені. Наприкінці 1942 р. ОУН-Б починає формувати армію, до якої були включені сили ОУН-М та всі розрізнені загони. Таким чином, виникає УПА, на чолі якої став Р. Шухевич. До складу УПА входило 30–40 тис. чол.. УПА діяла на Поділлі та Поліссі. В 1943 г. конгресс ОУН призвал к антинацистской и антисоветской борьбе. УПА уничтожала остатки Красной Армии после гитлеровского вторжения. На Черніговщині виникає загін на чолі з А. Федоровим. Багато загонів-комуністів (100 тис. чол.). у 1942 р. виникає Центральний штаб партизанського руху в Москві, а пізніше – в травні цього ж року – центральний штаб на У. в 1943 р., коли Червона Армія розпочала наступ, почалися партизанські рейди по території У. (партизанські об’єднання Наумова та Федорова здійснили великі рейди). Внаслідок ІІ Світової війни З.У. землі потрапили до складу Рад. У. 8 травня 1945 р. Німеччина підписує капітуляцію. У вересні 45 р. закінчується ІІ Світова війна.Визволення від фашистських окупантів. Наслідки ІІ світової війни для.Битва за .Розгром німецько-фашистських військ у Курській битві (липень 1943 р.) - створив передумови для настання Червоної Армії по усьому фронті, зокрема, на Левобережной У. Перед Центральним, Воронезьким, Степовим, Юго-Западным і Південним фронтами - була поставлена задача звільнення Донбасу, Лівобережної У, форсування Днепра і створення плацдармів на Правобережной У. У результаті успішного настання радянські війська у вересні 1943 р. звільнили Харківські, Сумські, Чернігівські, Полтавську області і лівобережні райони Киевщины, Донбас, а 6 листопада 1943 р. - Київ. У 1944 р. проведений ряд військових операцій (Житомирско-Бердичевская, Корсунь-Шевченковская, Ровенско-Луцкая й ін.), що дозволили чотирьом Укр. фронтам вигнати загарбників із території республіки. Після завершення Карпатской операції10 жовтня 1944 р. була цілком звільнена У.. Початок відновлення народного господарства. У першу чергу відновлялася важка і військова индуст-я, що забезпечують потреби фронту: електростанції, металлурги-ские комбінати, затоплені фашистами шахти, ж/д. Большинство підприємств легкої і харчової промисловості, колгоспи і радгоспи залишалися напівзруйнованими через недостачу сил і засобів. Незважаючи на пережиті трудності, робітничий клас і селянство У потім і кров'ю відновлювали зруйноване війною хоз-во Батьківщини. Бої в ЗУ. Прихід Червоної Армія в ЗУ поставив перед УПА складне питання про доцільність продовження боротьби з переважаючими силами супротивника. Після краху надій на відновлення спілки гітлерівської Німеччини з західними державами ОУН/УПА переходить до військових дій, жорсткому терору проти комуністів, веек тих, хто співробітничав із радянським ладом. Навесні 1944 р. на Волыни в сутичці з підрозділом УПА був смертельно поранений генерал Н. Ватутін. Радянські війська блокували райони дій УПА; сутички сторін носили озлоблений характер. 9 травня 1945 р. війна закінчилася, але світ на Західної У наступив не швидко. Висновки: Народ У вніс значний внесок у розгром фашистської Німеччини, направив у Збройні сили біля 6 млн. чел. Кожний третій із них загинув на фронті, кожний другий з оставшихся в живих став інвалідом. За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі з загарбниками, 2072 українця були визнані гідними звання Героя Радянського Союзу. Бійцям і офіцерам - жителям У вручені 2,5 млн. орденів і медалей

51.партизанський рух в україні в роки ВВВ

У відповідь на нацистський «новий порядок» український народ піднімався на боротьбу в тилу окупантів. Існували дві течії руху Опору: підпільні комуністичні організації, а також націоналістичне підпілля (ОУН—УПА). До кінця 1941 р. німцями була окупована вся Україна, окрім Криму. Відбувся новий адміністративно-територіальний поділ України. Вона була поділена на три частини — Дистрикт Галичина, Рейхскомісаріат Україна і Трансністрія. Велику частину України Гітлер віддав своєму союзникові І. Антонеску. З Одеської, південних районів Вінницької і західних Миколаївської області було сформовано нову румунську провінцію під назвою «Трансністрія». Чернівецьку та Ізмаїльську області також передали Румунії. Таким чином, радянська влада не могла чинити опір окупантам, бо втекла разом з армією на схід. Народ України був залишений напризволяще. Реальною силою, що протистояла німецьким загарбникам, були радянські партизани і підпільні організації, а також політична організація ОУН. Правда, перед війною радянське керівництво стверджувало, що війна буде вестись на чужій території і «малою кров'ю», тому приготування до партизанської і підпільної боротьби вважало недоцільним і шкідливим. Підпільні організації створювали поспіхом, не мали необхідної кількості кадрів. Відсутність досвіду конспіративної роботи, діяльність фашистських провокаторів, зрада частини залишених для підпільної роботи партійних працівників призвели до значних втрат радянського підпілля протягом першого року війни. Щоб підірвати тили ворога, треба було налагоджувати диверсійно-партизанську боротьбу за допомогою місцевого населення. Хоч і з запізненням, партапарат організував розгалужену мережу органів для керівництва партизанським рухом. В Україні в червні-вересні 1941 р. було створено 23 підпільних обкоми КПРС, сотні міськкомів і тисячі партійних осередків. У тилових містах України почали працювати школи з підготовки диверсантів і радистів, які потім сотнями засилалися в тил ворога і зразу ж попадали до рук професіоналів з абверу або гестапо. Про дальшу долю багатьох з них невідомо й по сьогодні. Побудована на бюрократичних засадах мережа управління ще не існуючим партизанським рухом виявилася недієвою. Багато які з керівних структур так і не розпочали активних дій. Найбільш активно діяли партизанські з'єднання С. Ковпака і С. Руднева у Спадщанському лісі на Сумщині. На Чернігівщині діяв загін під командуванням О. Федорова, який з часом перетворився на партизанське з'єднання. На Сумщині і в Брянській області Росії міцним партизанським формуванням став і загін під командуванням О. Сабурова. У середині 1942 р. був створений Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі з генералом Т. Строкачем. Штаб керував рейдами великих партизанських з'єднань по тилах ворога, зокрема С. Ковпака — від Путивля до Карпат. О Сабурова — на Житомирщину, О. Федорова — на Волинь. За відомостями УШПР, на окупованій території України діяло понад 330 тис. партизанів, у тому числі 29 з'єднань і 83 загони, у складі яких налічувалось 43,5 тис. бійців. Німецьке командування володіло даними про наявність лише до 50 тис. бійців. У 1943 р. на окупованій території України підпільний і партизанський рух досяг найвищого розмаху. Саме в цьому році були проведені вже названі партизанські рейди. Під час Курської битви партизани здійснювали «рейкову війну». У партизанських загонах діяли десятки професійних розвідників і диверсантів. Найбільш відомий серед них — М. Кузнецов. Координація дій партизанів та підрозділів Червоної Армії стала важливим чинником у досягненні перемоги над німецько-фашистськими окупантами. У 1944 р. було сформовано І Українську партизанську дивізію, яка під командуванням П. Вершигори здійснила рейд на Сян і Віслу. Попри всі прорахунки і недоліки партизанський рух мав дуже велике значення у боротьбі проти німецько-фашистських окупантів. За підрахунками німецького командування, 10% сил вермахту на Східному фронті було кинуто на боротьбу з партизанами. В Україні була здійснена майже половина стратегічних операцій, проведених на радянсько-німецькому фронті взагалі. Особливо запеклими і кровопролитними були бої в 1943-1944 pp. Той же М. В. Коваль пише, що в одній оборонній, 11 стратегічних і 23 фронтових наступальних операціях цього періоду на території України загинуло й поранено 3,5 млн воїнів Червоної Армії.

52. діяльність ОУН–_УПА

БОРОТЬБА УПА Попри радянську окупацію Галичини та Волині, УПА продовжувала зростати. У 1944—1945 рр. вона мала більше бійців, ніж могла озброїти. Головне джерело людських ресурсів становили члени підпілля ОУН, яке й далі існувало паралельно з УПА. Багато з них колись чинили опір масовим депортаціям чи колективізації. До УПА у великих кількостях приєднувалися також дезертири з Червоної армії, а також ті, хто втік до лісу від мобілізації й волів краще битися в її лавах, ніж слугувати радянським гарматним м'ясом на фронті. Таким чином, у той час як переможна Червона армія штурмувала Берлін, на Західній Україні великі, чисельністю в батальйон, загони антирадянських партизанів установили контроль над значними територіями й впровадили там свою структуру управління. Щодо політики УПА та її політичної надбудови — УГВ Р, то вона полягала в тому, щоб чекати розвитку подій на Заході (й сподіватися на початок нової війни між союзними державами та СРСР). Водночас вона була спрямована на те, щоб перешкодити встановленню радянської системи в себе на батьківщині. Широка діяльність УПА була зумовлена, з одного боку, народною підтримкою та ефективністю організації цієї армії, а з другого — тим, що радянських військ на Західній Україні було обмаль. Проте після капітуляції Німеччини в травні 1945 р. радянський режим зміг організувати систематичні й широкі заходи, спрямовані на знищення УПА. У 1945— 1946 рр. його війська (що переважно складалися з військ МВС і НКВС, оскільки в регулярних частинах Червоної армії було багато українців, які не бажали воювати проти УПА) організували блокаду й прочісування величезних територій Волині та передгір'їв Карпат, де зосереджувалися партизани. Щоб залякати західноукраїнське населення й позбавити УПА підтримки народу, НКВС застосував цілий ряд жорстоких тактичних заходів. Він виселяв людей із районів розташування баз УПА, депортуючи до Сибіру сім'ю кожного, хто був пов'язаний з опором, і навіть цілі села. За підрахунками, між 1946 та 1949 рр. було заслано близько 500 тис. західних українців. Майже в кожному селі діяли «стукачі». Щоб дискредитувати партизанів, загони НКВС перевдягалися у форму УПА й грабували, ґвалтували та мордували українських селян. Нерідко певної вірогідності цим радянським провокаціям надавало, зі свого боку, безжальне винищення прорадянських елементів СБ — таємною поліцією ОУН. Одночасно більшовики засипали партизанів, котрі жили взимку на грані голоду в підземних бункерах, пропагандистськими листівками про безнадійність їхнього становища, неодноразово пропонуючи їм амністію.Зазнаючи тяжких втрат, УПА спробувало пристосуватися до наростаючого наступу радянських сил, розділивши великі з'єднання на малі рухливіші загони. У 1947—1948 рр., коли стало зрозуміло, що американо-радянська війна не відбудеться, багато цих загонів за наказом проводу УПА було розпущено. Деякі з членів УПА приєдналися до цивільного підпілля ОУН, але оскільки багато членів ОУН загинули, потрапили до рук ворога, емігрували або втратили своє «прикриття» в період відкритої боротьби, її мережа також більше не була такою ефективною й широкою, як раніше. Значення діяльності УПА До початку другої світової були мізерні спроби підняти народ на боротьбу зі спільним ворогом. Під час другої світової війни створюються військові формування УПА, які через деякий час починають боротьбу на два фронти(спочатку німецький та радянський,а згодом польський та радянський фронти). Генерал Тарас Чупринка(Роман Шухевич) зумів організувати величезну армію, яка відстоювала Україну. Діяльність УПА можна назвати національно-визвольним рухом за незалежність Української держави. Після ІІ світової збройні формування УПА продовжують боротьбу проти радянських військ, які організовують терор проти західних українців. Так в період 1944-1946р Західною Україною фактично керувала українська повстанська армія. УПА – це національні герої, які своїм життям намагалися відстояти Україну. Під час боротьби УПА не грабувала та не займалася мародерством(частіше за все це були законспіровані НКВДісти, передоягнені в УПА). УПА своїми силами здобувала харчі(інколи допомагали місцеві мешканці), здобувала зброю. Винити УПА у зрадництві не принципіально, бо це була армія яка реально намагалась здобути незалежність. Причому західний світ визнав УПА воюючою стороною. Для висновку хочу додати те що УПА вела не рівну боротьбу проти ворогів української нації, заради незалежності якої багато молодих юнаків та дівчат заплатили своїм життя. Іншим серйозним ударом по УПА стало поширення колективізації, оскільки колгоспники, що перебували під суворим контролем, уже не могли постачати партизанам провізію.

53.повоєнна ситуація в україні(1946-1947) сталінізм та його прояви

Основні напрями програми відбудови були викладені в законі про п’ятирічний план на 1946—1950 рр., ухваленому в серпні 1946 р. VIII сесією Верховної Ради УРСР. Особлива увага приділялась відродженню важкої промисловості і залізничного транспорту, вугільної промисловості республіки. Обсяг капіталовкладень на п'ятирічку становив понад 65 млрд. карбованців, що перевищувало рівень капіталовкладень у народне господарство Радянського Союзу в першій п'ятирічці. У 1945—1946 рр. Україна одержала устаткування десятків заводів, демонтованих у радянській зоні окупації Німеччини. Почало прибувати й устаткування деяких підприємств, евакуйованих свого часу з України. До кінця 1945 р. було відновлено близько третини довоєнного індустріального виробництва республіки. У перший післявоєнний рік в основному завершилося переведення виробництва на випуск мирної продукції. Промисловий розвиток відбувався в умовах зовнішньої ізоляції, за відсутності внутрішнього ринку засобів виробництва. І все ж таки післявоєнна п'ятирічка була виконана достроково, а промислове виробництво в Україні зросло на 15 % порівняно з 1940 р. Відбудова промисловості відбувалася виключно за рахунок зусиль населення і примусових заходів уряду щодо нього. Знову вводилася примусова трудова повинність. 1947 р. була проведена грошова реформа, що мала на меті примусове вилучення коштів у населення на відбудову промисловості. Ту саму мету мав і примусовий займ, на який трудящі мусили жертвувати щонайменше місячну заробітну плату. Особливі труднощі переживало сільське господарство. Зменшилися посівні площі та поголів'я худоби, знизилася врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тваринництва. Внаслідок великих людських втрат за час війни основною робочою силою на землі стали жінки. Становище ускладнювалося голодом 1946 — 1947 рр., причинами якого був, з одного боку, неврожай 1946 р., а з іншого — політика держави, спрямована на максимальне збереження продовольчих запасів, виконання експортних поставок, що вилилося у проведення продрозкладки в колгоспах і радгоспах. Голодувало близько 3 млн. селян, померло близько 900 тис. На відбудову сільського господарства було виділено лише 7 % капітальних витрат. Тому воно і на початку 1950-х рр. було збитковим. Це зводило нанівець саму ідею з матеріального стимулювання колгоспників. Усе це разом узяте призвело до невиконання планів четвертої п'ятирічки. На початку 1950 р. сільське господарство залишалось с відсталою галуззю. Помітно ускладнився процес відбудови в республіці й голодом 1946—1947 pp. Викликана посухою 1946 р. загроза голоду не була своєчасно нейтралізована, а навпаки, до зими 1946—1947 pp. дедалі більше набувала рис справжнього голодомору. Суттєво погіршили ситуацію надмірно високі і нереальні плани хлібозаготівель, що мали постійну тенденцію до збільшення (у липні 1946 р. плани хлібозаготівель було збільшено з 340 до 360 млн. пудів); великі обсяги експорту хліба і продуктів тваринництва на кордон; посилилося кримінальне переслідування «розкрадачів хліба», які, згідно зі статтею 131 Конституції СРСР, 1936 р. кваліфікувалися як «вороги народу». До літа 1947 р. в Україні було зареєстровано майже 1 млн. хворих дистрофією. Катастрофічне становище з продовольством у республіці могли врятувати державні попички зерна. Проте на неодноразові звертання першого секретаря КП(б)У М. Хрущова Сталін відповідав: «Ти м'якотілий! Тебе обдурюють, вони грають на твоїй сентиментальності. Вони хочуть, щоб ми витратили наші державні запаси». Мінімальну допомогу продовольством Україна все ж одержала, але це не могло відвернути катастрофу. У 16 східних, а також Ізмаїльській та Чернівецькій областях республіки 1946 р. померло майже 282 тис., а 1947 р. — понад 528 тис. осіб. Голод значно ускладнив і без того важкий процес відбудови. Скорочувалися трудові ресурси, треба було поповнювати капіталовкладення в сільське господарство. Негативно вплинув голод і на моральний стан суспільства, що поставило Україну в ще більш невигідні умови порівняно із західними країнами Україна, як частина СРСР, і західні держави обрали суттєво відмінні моделі відбудовчого процесу. Якщо на Заході відбудова здійснювалася в такій послідовності: стабілізація національної валюти, відбудова інфраструктури (доріг, засобів зв'язку та ін.), розвиток сільського господарства та легкої промисловості, реконструкція і технічне переозброєння важкої індустрії, то в радянській економіці послідовність фаз була іншою. Ставка робилася насамперед на відновлення роботи важкої промисловості — основи воєнно-промислового комплексу, на економію та накопичення фінансів та ресурсів за рахунок сільського господарства, легкої промисловості та соціальної сфери. Процес відбудови здійснювався централізовано, на основі єдиного загальносоюзного плану. Цікаво, що у Франції теж здійснювалося державне регулювання економіки, так зване капіталістичне «програмування», але воно мало лише рекомендаційний, але не обов'язковий, як у СРСР, характер. Економіка України, на відміну від західних країн, у повоєнний час відбудовувалася і добудовувалася не як самостійний, замкнутий і самодостатній комплекс, а як частина загальносоюзної економічної системи. Крім того, доля республіки в обсязі загальносоюзного виробництва суттєво впала з 18% у довоєнний період до 7% 1945 р. Надалі, попри бурхливий розвиток, українська промисловість вже не зможе повернути собі місце одноосібного лідера, оскільки нові індустріальні центри, що виникли за Уралом, будуть розвиватися значно швидшими темпами

54.період відлиги хрущова

Початок відлиги пов'язують зі смертю Сталіна 1953 рІз відлигою пов'язують перш за все засудження «культу особистості» Сталіна. На ХХ з'їзді КПРС Микита Хрущов засудив сталінські репресії. Багато політичних увязнених в СРСР і країнах соціалістичного табору було випущено на свободу і реабілітовано. Було дозволено повернення на батьківщину для багатьох народів, яких було репресовано у 1930-х — 1940-х роках. Додому були відправлені десятки тисяч німецьких і японських військовополонених. У деяких країнах до влади прийшли відносно ліберальні керівники, такі як Імре Надь в Угорщині. Була досягнута домовленість із західними державами про державний нейтралітет Австрії і виведення всіх окупаційних військ. У 1955 Хрущов зустрівся в Женеві з президентом США Двайтом Ейзенгавером і головами урядів Великобританії і Франції. У зовнішній політиці було проголошено курс на «мирне співіснування» із капіталістичним світом. Було помітно послаблено цензуру, перш за все у літературі, кіно, інших видах мистецтв. Але межі дозволеного виявилися досить чіткими. Найбільші труднощі переживало сільське господарство, і тому пе­рші реформаторські заходи були спрямовані на його піднесення. Серед цих заходів першим було підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію. З ініціативи українського керівництва у 1958 р. відбулася ліквідація МТС і продаж їх техніки колгоспам, що скоротило управлінський апарат, розширило їх самостійність. Непослідовністю відзначалась політика щодо підсобних господарств колгоспників Значним і своєрідним було реформаторство у промисловості, яка в часи післявоєнної відбудови швидко розвивалася — до 20% приросту на рік. Було зменшено кількість союзних (з 30 до 20) та союзно-республіканських (із 21 до 13) міністерств, натомість збільшилась їх кількість у республіках. Розпочато скорочення управ­лінських штатів на підприємствах і в трестах. В Україні було створено 11 раднаргоспів. Усе це спочатку сприяло нарощуванню випуску продукції. Поряд із важкою розвивались легка та харчова промисловості, що сприяло збільшен­ню товарів споживання в магазинах. За часів керівництва М. Хрущова умови життя людей в СРСР значно поліпшились. Однак «реформаторський» хаос в економіці, часто авантюристичні експерименти і проекти призвели до значної дестабілізації соціально-побутової сфери, особливо на початку 60-х рр. Періодично виникали дефі­цити найнеобхідніших товарів, навіть хліба, що викликало масове невдово­лення політикою держави, її керівництвом. Лібералізація і десталінізація суспільства мали позитивне значення для розвитку української літератури. У цей час були написані «Зачарована Десна» і «Поема про море» О. Довженка, «Гомоніла Україна» П. Панча і «Вир» Г. Тютюнника, «Людина і зброя» О. Гончара та «Правда і кривда» М. Стельмаха. Припинилися нападки на письменників. 10 На розвиток української культури та громадське життя в Україні того часу помітно вплинуло нове покоління талановитих митців, які одержали назву «шестидесятників». Твори цих поетів, прозаїків, літературних критиків нерідко з труднощами пробивали собі шлях на сторінки журналів, проте користувалися популярністю серед молоді, поширюючись у численних руко­писах. Саме з цього часу беруть початок українські позацензурні видання або, інакше кажучи, український «самвидав». еред зачинателів руху «шестидесятників» були Л.Костенко і В. Симоненко. Новим наступом на українство став підпал у Київській Публічній біб­ліотеці 24 травня 1964 р., коли згорів увесь український відділ — 600 тисяч рукописів, рідкісних книг.