74. Еритроцити відрізняються від інших клітин крові наявністю в них кров'яних пігментів, які забезпечують дихальну функцію крові.

Серед формених елементів крові найбільше червоних кров'яних тілець — еритроцитів які мають форму двоввігнутих дисків у нормі без ядра В 5 літрах крові людини налічується приблизно 25 трильйонів еритроцитів. До складу еритроцита входить понад 100 хімічних сполук — 60% води 140% сухих речовин, що складаються з гемоглобіну (85%) та інших речовин Основною складовою части­ною еритроцитів є дихальний залізовмісний пігмент крові—гемоглобін У кожному еритроциті близько 265 млн. молекул гемоглобіну Еритроцити утворюються в червоному кістковому мозку, живуть 125 діб (4 місяці). Кожної секунди у селезінці і печінці руйнується 2,5 млн. еритроцитів, така ж кількість утворюється в червоному кістковому мозку. Під час руйнування гемоглобіну від нього відщеплюється гем, який втрачає атом заліза і перетворюється в жовчні пігменти шкіри, сечі, калу. Цей процес називається еритропоезом. Він забезпечує ста­більний рівень оксигенації крові для нормального функціонування клітин. Уразі зниження рівня кисню в крові нирки продукують гормон еритропоетин, який потрапляє до червоного кісткового мозку і стимулює про­дукцію еритроцитів. Збільшення кількості еритроцитів у крові називаєть­ся еритроцитозом, зменшення — еритропенією. Вся кількість еритроцитів, у тому числі і гемоглобіну, поновлюються протягом 3-4 місяців. Високий вміст гемоглобіну (понад 100%) і велика кількість еритроцитів спостерігається у новонароджених, до 5-6 дня життя ці показники зни­жуються, що пов'язано з кровотворною функцією кісткового мозку, до 3-4 років їх кількість збільшується, в 6-7 років наростання кількості еритроцитів уповільнюється, з 8 років знову .

Шви́дкість осіда́ння еритроци́тів (ШОЕ) — неспецифічний лабораторний показник крові, що відображає співвідношення фракцій білків плазми; зміна ШОЕ може служити непрямою ознакою поточного запального або іншого патологічного процесу.

75. Гемоглобін—це білок, молеку­ла якого складається з 4 пептидних ланцюжків, до яких приєднані 4 ато­ми заліза. Він виконує роль переносника кисню з легенів у тканини і частково вуглекислоти з тканин у легені, утворюючи три фізіологічні сполуки

. При циркуляції крові через легені гемоглобін перетворюється на оксигемоглобін (легкооборотна сполука гемоглобіну і кисню), який несуть еритроцити до всіх тканин організму, і зумовлює яскраво-черво­ний колір артеріальної крові. Оксигемоглобін, що віддав кисень, нази­вається відновленим, або дезоксигемоглобіном. Він міститься у ве­нозній крові та зумовлює її темний колір. Вуглекислота переноситься венозною кров'ю переважно у вигляді гідрокарбонатів, і лише частина її зв'язується і переноситься гемоглобіном у вигляді карбгемоглобіну. Процес перенесення кисню з органів дихання до тканин і вуглекислоти у зворотному напрямку становить дихальну функцію крові. Гемоглобін здатний утворювати також патологічні сполуки. При отруєнні нітрата­ми гемоглобін з киснем утворює міцну сполуку—метгемоглобін. Не менш міцною сполукою є карбоксигемоглобін (НЬСО), що утворюєть­ся при отруєнні чадним газом. У випадках утворення карбоксигемоглобіну, і особливо метгемоглобіну, транспортування кисню тканинам різко порушується або стає неможливим. Такий стан вкрай загрозливий для життя і нерідко закінчується смертю.

76. Тромбоцити— третя група клітин крові, які відрізняються від еритроцитів і лейко­цитів за формою та розмірами. Це круглі двоопуклі утвори заввишки до 0,7 мкм і діаметром 1-4 мкм. На відміну від лейко­цитів, тромбоцити не мають ядра. Крім того, вони позбавлені будь-яких пігментів, чим істотно відрізняються від інших без'ядерних клітин крові — еритроцитів. Кількість тромбоцитів у лю­дини в нормі становить 200 000 - 400 000 в 1 мкл крові. Вони утворюються в кістко­вому мозку відщепленням невеликих час­точок цитоплазми від великих кровотвор­них клітин — мегакаріоцитів. З однієї такої клітини може утворитись близько, 4000 тромбоцитів. Мембрана тромбоцитів нестійка до механічних впливів, вона лег­ко руйнується, і тому тривалість їхнього життя в крові не перевищує 10-12 діб. Тромбоцити виявляють здатність скупчу­ватись у групи (агрегація) й прилипати до чужорідних агентів чи ушкоджених повер­хонь судин (адгезія), внаслідок чого утворю­ється тромбоцитарний (пластинчастий) тромб.

У цитоплазмі тромбоцитів містяться гра­нули, заповнені фізіологічно активними речовинами: адреналіном, гістаміном, а та­кож ферментами гліколізу, дихального цик­лу, АТФазою, АТФ тощо. Тут містяться також тромбоцитарні фактори згортання крові. Так, в α -гранулах міститься тромбоцитарний тромбопластии — фактор 3 (F3), який бере участь в одній з початкових фаз згортання крові. Крім того, тромбоцити здатні переносити адсорбовані на їхній по­верхні великомолекулярні речовини — нуклеотиди, поліпептиди тощо, за допомогою яких, як вважають, відбувається передавання інформації між клітинами та органами. Тромбоцити здійснюють також фагоцитоз небіологічних часточок, вірусів, комплексів антиген — антитіло і таким чином беруть участь у підтриманні неспецифічного клітин­ного імунітету.

Згортання (коагуляція) крові є проявом захисної реакції організму — гемостазу, спрямованої на збереження об'єму цир­кулюючих рідин тіла: крові, лімфи чи ге­молімфи, зокрема на запобігання крово­втратам.

77. Групи крові людини. В еритроцитах людини містяться аглютиногени, або ізоаитигени, А і В, а в плазмі крові — аглю­тиніни, або ізоантитіла, α і β. За їх комбі­нацією виділяють чотири групи крові: 0 (І) — немає аглютиногенів А і В, але є певний аглютиноген 0 і аглютиніни α і β; А (II) — містить аглютиноген А та аглю­тинін β; В (III) — аглютиноген В та аглю­тинін α; АВ (IV) — аглютиногени А і В, аглютинінів немає.

Крім системи АВ0 ви­ражену антигенну несумісність виявляє , система резус (Hh). Резус-фактор в ерит­роцитах людини був виявлений К. Лапдштейнером та І. Вінером. Вони встановили, що плазма кролика, імунізованого еритро­цитами мавпи макаки-резус, аглютинує еритроцити людини, причому у 14 % лю­дей резус-фактор у крові не визначається. Резус-фактор — це ізоаитиген (аглюти­ноген), точніше група ізоантигенів (С, D, Е та ін.), серед яких найактивнішим є ізоаптигеи D). Цілком природно, що відпо­відного ізоантитіла анти-D-аглютиніну у резус-позитивиих людей у крові немає. Однак немає його і у резус-негативних лю­дей.Резус-конфліктЯкщо в утробі Rh-негативної матері розвивається плід, який успадковує батьківський ) Rh-позитивний фактор, то в результаті може розвинутись резус-конфлікт. Rh-позитивиі еритроцити плода, проникаючи крізь плаценту в кров матері, сенсибілізують її і організм до вироблення Rh -антитіл. Остайні, як молекули малих розмірів, легко проникають крізь плацентарний бар'єр у кров плода, що може призвести до розвит­ку гемолітичної хвороби і навіть загибелі плода.

78. Лейкоцити — це безбарвні клітини кро­ві, що мають ядро і здатні до амебоїдпого руху. Якщо до лейкоцитів віднести блу­каючі клітини губок та кишковопорожницних, то можна говорити про появу лейкоци­тів уже на ранніх етапах еволюції тварин­ного світу. Усі лейкоцити здатні до фагоцитозу який був відкритий і описаний І. І. Мечниковим. Явище фагоцитозу полягає в тому, що рухливі клітини тіла макроорганізму, в даному разі лейкоцити, захоплюють у свою цитоплазму і перетравлюють різні сторон­ні часточки, бактерії, фрагменти клітин, харчові часточки тощо. На фагоцитарній активності грунтуються основні функції лейкоцитів.

За морфологічними оз­наками лейкоцити поділяють на 2 групи: зернисті, або гранулоцити, та незериисті — агранулоцити.

Утворення лейкоцитів — лейкопоез, так само, як і еритропоез, відбувається в кістко­вому мозку за участю спеціальних речо­вин — лейкопоетинів, які стимулюють поділ і диференціацію стовбурових клітин кісткового мозку.

79. Первинні лімфатичні органи: Кістковий мозок, тимус та ембріональна печінка — це найголовніші ділянки, де утворюються лімфоцити, та середовища, у яких відбувається поділ та розростання лімфоцитів, після чого вони стають функціональними ефекторними клітинами.

Вторинні лімфатичні органи: Лімфатичні вузли, селезінка, мигдалики та групові лімфатичні фолікули (пеєрові бляшки) — це ті середовища, де лімфоцити можуть взаємодіяти один з одним та з антигенами, бо у цих середовищах збираються разом фагоцитарні макрофаги, клітини, що презентують антиген, і зрілі Т- та В-лімфоцити.

Гемопоез – це процес дозрівання кровотворних клітин.

80. Традиційно під поняттям імунітету ро­зуміли несприйнятливість багатоклітинно­го організму (макроорганізму) до інфекцій­них захворювань.

Гуморальний імунітет забезпечується специфічними макромолекулами, які функціонують у внутрішніх рідинах організму. У плазмі крові містяться спеціальні білки, які здатні знешкоджувати мікроорганізми та отруйні продукти їх життєдіяльності, які надходять у рідини організму. Він може загальним (неспецифічним) або бути специфічними для конкретних антигенів. Прикладами системи гуморального імунітету є утворення інтерферону та антитіл. Антитіла - специфічні глобулярні білки, які виділяються в організмі у відповідь на конкретні антигени і здатні з ними специфічно з'єднуватися.

Імунітет (лат. immunitas — звільнення) — прояв спрямованих на збереження сталості внутрішнього середовища захисних реакцій організму проти генетичне чужорідних речовин (антигенів).

Природжений (видовий або спадковий) імунітет — стійкість організму до певних патогенних агентів, яка властива даному виду і передається спадково. Вважають, що цей вид імунітету зв'язаний з особливостями генотипу даного конкретного виду макроорганізму (несприйнятливість людини до чуми рогатої худоби, курячої холери, а тварин — до скарлатини, кору).

Під набутим імунітетом розуміють специфічний захист проти генетичне чужорідних субстанцій (антигенів), який здійснюється імунною системою організму через вироблення антитіл або нагромадження сенсибілізованих лімфоцитів. Набутий імунітет виробляється в результаті перенесеного захворювання або вакцинації здорового організму.

Імунологічна толерантність — властивість імунної системи специфічно не реагувати на конкретний антиген.

81. Кровоо́біг — процес постійної циркуляції крові в організмі, що забезпечує його життєдіяльність. Кровоносну систему організму іноді об'єднують із лімфатичною системою в кардіоваскулярну систему. Кров приводиться в рух скороченнями серця і циркулює судинами. Вона забезпечує тканини організму киснем, поживними речовинами, гормонами і постачає продукти обміну речовин до органів їх виділення. Збагачення крові киснем відбувається в легенях, а насичення поживними речовинами — в органах травлення. У печінці та нирках відбувається нейтралізація й виведення продуктів метаболізму. Кровообіг регулюється гормонами та нервовою системою. Розрізняють мале (через легені) і велике (через органи і тканини) кола кровообігу. Кровообіг — важливий чинник в життєдіяльності організму людини і тварин. Кров може виконувати свої різноманітні функції тільки знаходячись в постійному русі.

Артерії - це судини, які несуть кров від серця до органів і тканин.

Капіляри - це найдрібніші кровоносні судини, стінки яких утворені ендотелієм. Через нього постійно відбувається обмін речовин між кров'ю і тканинною рідиною.

Вени - судини, які несуть кров від органів і тканин до серця. Стінки вен побудовані подібно до стінок артерій, але вони менш еластичні через тонший м'язовий шар.

82. Велике коло кровообігу — це шлях крові від лівого шлуночка до правого передсердя.

Під час скорочення лівого шлуночка насичена киснем артеріальна кров виштовхується в аорту. З аорти кров рухається по артеріях, які, віддаляючись від серця, розгалужуються й переходять у капіляри. Велике коло кровообігу починається від лівого шлуночка, з якого кров надходить в аорту. З аорти через систему артерій кров несеться в капіляри органів і тканин усього тіла. Від органів і тканин кров відтікає по венах і через дві порожні — верхню і нижню — вени вливається в праве передсердя. По всіх артеріях великого кола кровообігу тече артеріальна кров, а по венах — венозна.

Мале коло кровообігу — шлях крові від правого шлуночка до лівого передсердя. Час колообігу крові в ньому - 7-11 секунд. Венозна, бідна на кисень, кров потрапляє у праву частину серця. Скорочуючись, правий шлуночок, викидає її в легеневу артерію. Двома гілками, на які ділиться легенева артерія, ця кров тече до легень. Там гілки легеневої артерії, розділяючись на дедалі дрібніші артерії, переходить у капіляри, що густо обплітають численні легеневі пухирці, у якиї є повітря. Коли кров тече легеневими капілярами, до неї надходить кисень. Одночасно вуглекислий газ із крові переходить у повітря, що заповнює легені, тобто в капілярах легень венозна кров стає збагаченою на кисень - артеріальною. Потім вона збирається у вени, які, зливаючись одна з одною, утворюють чотири легеневі вени, які впадають у ліве передсердя.

83. Се́рце — внутрішній м'язовий орган кровоносної системи, який наганяє кров в артеріальну систему і забезпечує її повернення по венах. У людини серце міститься в серцевій сумці (перикард) і розташоване в грудній клітині (середостінні). Центральна частина середостіння включає в себе перикард, серце, початкові частини магістральних судин: верхньої і нижньої порожнистих вен, стовбура легеневої артерії, чотири легеневих вени, а також діафрагмальний та блукаючий нерв. Звичайно в нормі в перикардіальній сумці міститься близько 30 мл ексудату. Анатомічно виділяють 5 відділів серця — верхівку, основу, діафрагмальну, грудинно-реберну та легеневу поверхні. Вінцева борозна оточує серце та лежить на межі між передсердями та шлуночками серця. Правий та лівий шлуночки серця розмежовують відповідно передня та задня міжшлуночкові борозни.

Осердя (pericardium), або навколосерцева сумка— це двостінний замкнутий мішок, який оточує серце з усіх боків, за винятком невеликої ділянки його основи, де входять у серце й виходять з нього великі кровоносні судини. В осерді розрізняють дві зрощені між собою сумки: зовнішню — волокнисте осердя (pericardium fibrosum) і внутрішню — серозне осердя (pericardium serosum). Останнє складається з пристінкової і вісцеральної (епікард) пластинок. У щілинній осердній порожнині (cavitas pericardiaca) між ними міститься близько 15 — 20 мл серозної рідини.

Кровопостачання серця відбувається за рахунок вінцевих артерій, повністю забезпечуючих потреби міокарда в умовах норми. В разі виникнення коронарної недостатності до кровопостачання серця підключаються компенсаторні джерела васкуляризації міокарда. До них належать артерії суміжних з серцем органів середостіння, перикарда і діафрагми, а також найдрібніші судини серця (судини В'єссена-Тебезія), які сполучають порожнини камер серця з системою вінцевих судин.

84. Провідна система серця — група високоспеціалізованих клітин серця, які мають здатність ґенерувати імпульси та їх проводити. Клітини розташовуються компактно, формуючи елементи провідної системи серця:

Міокард має властивості збудливості, провідності, рефрактерності, автоматизму і скоротності. Ці властивості забезпечуються присутністю в серці зазначених вище двох типів кардіоміоцитів.

У порожнині серця і в стінках великих кровоносних судин розташовані рецептори, що сприймають коливання тиску крові. Нервові імпульси, що приходять від цих рецепторів, викликають рефлекси, що налаштовують роботу серця до потреб організму. Імпульси-команди про перебудову роботи серця поступають від нервових центрів довгастого мозку і спинного мозку. Парасимпатичні нерви передають імпульси, що знижують частоту серцевих скорочень, симпатичні нерви доставляють імпульси, що підвищують частоту скорочень.

85. Серцевий цикл — поняття, що відображає послідовність процесів, що відбуваються за одне скорочення серця і його подальше розслаблення. Кожен цикл включає три великі стадії: систола передсердя, систола шлуночків і діастола. Термін систола означає скорочення м'яза. Виділяють електричну систолу — електричну активність, яка стимулює міокард і викликає механічну систолу, — скорочення сердечного м'яза і зменшення сердечних камер в об'ємі. Термін діастола означає розслаблення м'яза. Під час сердечного циклу відбувається підвищення і зниження тиску крові, відповідно високий тиск у момент систоли шлуночків називається систолою, а низьке під час їх діастоли — діастолою.

Фа́зи серце́вого ци́клу — фази асинхронного скорочення, ізометричного скорочення (період напруження шлуночка), швидкого і повільного вигнання крові (період вигнання крові), протодіастолічний інтервал, фаза ізометричного розслаблення, період розслаблення і період наповнення кров'ю (фази швидкого, повільного і активного наповнення шлуночка).

86. Аорта головна артерія кровоносної системи, що виходить з лівого шлуночка серця. постачає артеріальною (збагаченою киснем) кров’ю всі тканини й органи.

Висхідний відділ - права і ліва вінцеві артерії серця (aa. coronariae dextra et sinistra).

Дуга аорти - справа наліво: плечеголовной стовбур (truncus brachiocephalicus, a. Anonyma (BNA)), ліва загальна сонна артерія (a. carotis communis sinistra), ліва підключична артерія (a. subclavia sinistra).

Спадний відділ

Грудна аорта - міжреберні, стравохідні, трахеальних, плевральні, перикардіальні та інші,

Черевна аорта - черевний стовбур (truncus coeliacus) - до шлунку, печінки і селезінці, верхня і нижня брижових артерії (aa. mesentericae superior et inferior) - до кишечнику, права і ліва ниркові артерії (aa. renalis dextra et sinistra) та інші.