Тема 5. Витрати виробництва
5.1. Теоретичні відомості
Витрати виробництва - це вартісне вираження споживання виробничих факторів (ресурсів), необхідних для здійснення підприємством виробничої і реалізаційної функції.
Оскільки ресурси завжди обмежені, їх використання в одному місці не дає можливості використати їх в іншому місці, тому всі витрати завжди є альтернативними, або витратами втрачених можливостей. Альтернативність витрат виробництва - це головна проблема, з якою зустрічається виробник, коли він реалізує свою мету щодо максимізації прибутку.
Витрати виробника можуть бути явними - експліцитними (зовнішніми) і неявними - імпліцитними (внутрішніми) (англ.: explicit та implicit). Явні витрати - це альтернативні витрати, що приймають форму прямих (грошових) виплат за отримані ресурси (сировину, напівфабрикати, заробітну плату найманого персоналу і та ін.). Неявні - це альтернативні витрати використання ресурсів, що належать виробнику - власнику підприємства, або ж знаходяться у власності підприємства як юридичної особи. Ці витрати не передбачаються контрактами (договорами), які є обов’язковими для явних виплат („заробіток” самого господаря підприємства, якщо він сам керує ним, використання власного будинку для виробництва, тощо). Неявні витрати, як правило, не знаходять відображення в бухгалтерському обліку підприємства, їх можна оцінити альтернативним використанням: одержання певної суми заробітної плати коли б виробник працював по найму, продаж за ринковою ціною будівель і обладнання, що належить виробникові, чи здача їх в оренду і отримана за це орендна плата, внесення на депозитний рахунок в банку суми коштів, що використані для придбання майна підприємству і одержання від цього певної суми відсотків чи придбання на використану суму акцій і одержання від цього доходу у вигляді дивідендів та ін.
Тому економічна теорія і розглядає два види витрат: бухгалтерські, тобто ті, що обліковуються у відповідності з системою національних рахунків і економічні, тобто та сума коштів, яку фірма повинна витратити у грошовій формі, щоб утримати ресурси від їх альтернативного використання в інших виробництвах. Економічні витрати включають внутрішні (неявні) та зовнішні (явні або бухгалтерські).
Різне розуміння витрат виробництва зумовлює різний підхід і до визначення поняття прибутку. У відповідності з цим виокремлюють поняття бухгалтерського та економічного прибутку.
Бухгалтерський прибуток – це різниця між сукупним доходом фірми та її бухгалтерськими витратами.
Економічний прибуток - це різниця між сукупним доходом фірми та її економічними витратами. Економічний прибуток менший від бухгалтерського на величину неявних витрат.
Нормальний прибуток – один з елементів внутрішніх витрат, який виступає мінімальним заохоченням підприємцю утримуючим його в межах обраної в галузі діяльності. Тобто фірма у якої економічний прибуток = 0, може отримувати нормальний прибуток.
Неокласична концепція витрат розрізняє витрати виробництва у короткостроковому та довгостроковому періодах.
Короткостроковий період – це період часу, який є недостатнім для зміни усіх виробничих потужностей, тобто у короткостроковому періоді хоча б один з чинників виробництва залишається незмінним.
Довгостроковий період - це період часу, який є достатнім для зміни усіх виробничих потужностей, тобто жодний з чинників виробництва не залишається незмінним.
У короткостроковому періоді витрати поділяють на постійні та змінні.
Сукупні постійні витрати (TFC, Total Fixed Costs) - це вартість ресурсів, обсяг використання яких не може бути змінений у процесі їх застосування за короткий період часу. Постійні витрати не залежать від обсягу випуску і існують навіть тоді, коли не виробляється продукція. Вони включають платежі за оренду приміщення та обладнання, страхові платежі, амортизаційні відрахування тощо.
Сукупні змінні витрати (TVC, Total Variable Costs) - це вартість змінних факторів виробництва, що використовуються у виробництві протягом короткого періоду часу. Вони включають платежі за сировину, паливо, більшість видів робочої сили, акцизні збори тощо.
Сукупні витрати (ТС, Total Costs) виробництва представляють суму витрат на придбання усіх ресурсів, що використовуються для виробництва даного товару Вони дорівнюють сумі постійних та змінних витрат:
.
Витрати виробництва на одиницю виробленої продукції являють собою середні витрати.
Середні витрати набувають форми:
- середніх змінних витрат (AVC) - змінних витрат, що припадають на одиницю виробленої продукції:
;
- середніх постійних витрат (AFC) - постійних витрат, що припадають на одиницю виробленої продукції. При збільшенні обсягу випуску середні постійні витрати будуть зменшуватися:
;
- середніх сукупних витрат (АТС) - сукупних витрат, що припадають на одиницю виробленої продукції (собівартість одиниці продукції):
.
У короткостроковому періоді змінні і сукупні витрати змінюються із зростанням обсягу виробництва. Темпи зміни витрат залежать від особливостей виробничого процесу. Криві середніх змінних і середніх сукупних витрат мають U-подібну форму. Це пояснюється дією спадної віддачі змінного фактору виробництва. Спочатку, в результаті спадної граничної продуктивності, зазначені середні витрати зменшуються, але, досягнувши мінімуму при певних обсягах виробництва, починають зростати. Це означає, що приріст обсягу виробництва супроводжується нерівномірним приростом сукупних і змінних витрат. Закон спадної віддачі змінного фактору виробництва тлумачать як закон неухильного зростання граничних витрат.
Граничні витрати (МС) – це додаткові витрати на виробництво кожної додаткової одиниці продукції:
Зростаючи, MC перетинає криві AVC і AFC в точках мінімуму.
В довгостроковому періоді підприємство може змінювати всі фактори виробництва, що використовуються ним для виготовлення продукції. Це дає можливість йому за рахунок встановлення раціональної структури споживання різних ресурсів оптимізувати виробничу програму підприємства, тобто встановити такий обсяг виробництва і вибрати таку структуру споживання ресурсів, які забезпечують можливість отримати максимальний обсяг виробництва.
Виробництво – процес перетворення чинників виробництва у потрібні для людини продукти за допомогою певного технологічного процесу.
Виробнича функція – залежність між обсягами виробничих ресурсів та максимально можливим обсягом продукту, що виробляється з допомогою цих ресурсів. Виробнича функція будується для фіксованої технології: Q = (L, K, M), де Q – максимальний обсяг продукту, що виробляється при даній технології, L – обсяг витрат праці, K – капітал, M – інші чинники. У теорії виробництва найбільш часто використовується виробнича функція з двома чинниками у вигляді Q = (L, K), яка характеризує залежність між максимально можливим обсягом продукту Q та обсягами витрат праці L та капіталу K.
Сукупний продукт змінного чинника виробництва (TP) – кількість продукту, що виробляється при визначеній кількості цього чинника та при інших незмінних чинниках виробництва.
Граничний продукт змінного чинника виробництва (МP) – обсяг зміни сукупного продукту в результаті зміни обсягу цього чинника на одиницю. Наприклад, граничний продукт праці визначається наступною формулою:
.
Середній продукт змінного чинника виробництва (АP) – кількість виробленого продукту, яка припадає на одну одиницю змінного чинника. Наприклад, середній продукт праці (продуктивність праці):
.
Середній продукт праці збільшується зі зростанням обсягу чиннику, потім досягає максимуму, а потім зменшується. Коли середній продукт збільшується, граничний продукт більше, ніж середній продукт. Коли середній продукт знижується, граничний продукт менше, ніж середній продукт. Граничний продукт дорівнює середньому, коли останній досягає максимуму.
Покажемо, як підприємства здійснюють вибір співвідношення факторів виробництва, яке мінімізує витрати виробництва певного обсягу продукції.
Візьмемо два змінних фактора: праця (вимірюється в годинах) і капітал (вимірюється в годинах використання машин і обладнання). І праця, і капітал можуть бути залучені на конкурентній основі. Ціна праці дорівнює ставці заробітної плати (w), а ціна капіталу - орендній платі за обладнання (r). Ціна факторів є постійною, тому що вони надходять із конкурентного ринку.
Витрати виробництва можливо представити графічно в вигляді кривих, що носять назву ізокост. Ізокоста відтворює всі можливі співвідношення використання ресурсів праці і капіталу, за яких зберігається однакова сумарна вартість, тобто рівні валові витрати. Ізокоста аналогічна бюджетній лінії в теорії споживання. Рівняння ізокости має вигляд:
,
де С –
кількість витрат, L та K – кількість
відповідно праці та капіталу. Кут нахилу
ізокости визначається співвідношенням
цін ресурсів:
.
Ізокванта – лінія рівного випуску - відображає всі можливі комбінації двох факторів, які можуть бути використані для виробництва однакового обсягу продукту.
Карта ізоквант – сукупність ізоквант, кожна з яких відповідає визначеному обсягу випуску продукту. Ізокванта, що відображає виробництво більшого обсягу продукції, буде розташована праворуч і вище від попередньої ізокванти. Ізокванта аналогічна кривій байдужості в теорії споживання. Ізокванта має опуклу форму, а це означає, що при незмінному обсязі випуску скорочення обсягу одного ресурсу на одиницю передбачає збільшення кількості іншого ресурсу у більшому обсязі, ніж це було необхідно для заміни попередньої одиниці першого ресурсу.
Крутизна нахилу ізокванти характеризується граничною нормою технологічного заміщення (MRTSLK).
Гранична норма технологічного заміщення показує якою кількістю капіталу фірма готова поступитися заради використання додаткової одиниці праці, залишаючись на тій самій ізокванті:
.
Усі комбінації ресурсів K та L на даній ізокості належать до однакового випуску. Тому, якщо рухатися вниз по ізокванті, виграш у продуктивності від більшого споживання ресурсу L має дорівнювати втратам у продуктивності від меншого споживання ресурсу К, тобто:
.
Звідси:
.
Оптимум виробника. Для того щоб мінімізувати витрати виробництва за певного обсягу випуску, фірма повинна виробляти в точці, де ізокоста дотична до ізокванти, тобто умовою рівноваги є рівняння:
.
Віддача за обсягом - це концепція, яка в тривалому періоді ілюструє зміни в обсязі виробництва при змінності всіх ресурсів.
Незмінний ефект масштабу виробництва пояснюється однорідністю змінних факторів. При пропорційному збільшенні капіталу і праці на такому виробництві середня і гранична продуктивність цих факторів залишиться незмінною. У цьому разі байдуже, працюватиме одне крупне підприємство чи замість нього буде створено два дрібних.
Від’ємний ефект масштабу виробництва має місце тоді, коли зростання обсягу продукції відбувається у меншій пропорції, ніж зміна витрат ресурсів. При від’ємному ефекті масштабу виробництва невигідно створювати крупне виробництво. Причиною низької ефективності у цьому разі, як правило, є додаткові витрати, пов'язані з керівництвом подібним виробництвом, труднощами координації крупного виробництва.
Додатній ефект масштабу виробництва має місце, коли обсяг випуску продукції фірмою збільшується у пропорції, яка перевищує пропорцію збільшення витрат ресурсів. Це характерно для тих виробництв, де можлива широка автоматизація виробничих процесів, застосування поточних і конвеєрних ліній. Якщо діє додатній ефект масштабу виробництва, то виробляти продукцію вигідніше на одній великій фірмі, ніж на декількох малих. Це базується на тому, що збільшення масштабу виробництва здебільшого не потребує пропорційного збільшення всіх ресурсів. Проте з часом додатній ефект перетворюється на незмінний, а потім і від’ємний.