Правила наголосу:
Наголос в латинській мові силовий, тобто наголошений склад виділяється з більшою силою голосу. На останній склад наголос ставиться в двох складних словах, наголошеним завжди є передостанній склад рulvis, costa.
В багатоскладних словах наголос ставиться на передостанній або третій склад : tinctura, ligamentum
1.Z в словах грецького походження вимовляється як українська.............………..
2.Сполучення літер сh, ph, rh, th вимовляється відповідно як українське………
3.Сполучення літер ngu перед приголосними вимовляється як....................……...
ІМЕННИК
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ
Частини мови.
План теми:
Форма запису в словнику, визначення відмін по закінченню
Загальні відомості про іменник.
Форма запису в словнику.
Перша відміна іменників.
Рекомендована література:
А.П.Буркат "Латинский язьік и основи ветеринарной терминологии", К, "Вища школа" 1989г. ст.26 &9ДО. 13,14
В.Д.Вульф "Латинский язик и основи ветеринарной терминологии", М, "Агроопромиздат" 1988г. ст.97-99.
В латинській мові 10 частин мови: 5 самостійних і 5 службових.
Самостійні частини мови:
Nomen substantivum - іменник (предмет дії): costa - ребро, solutio -
розчин
Nomen adiectivum - прикметник (ознака предмета) аІbus- білий,
vertebralis - хребетний
Verbum-дієслово - дію предмета, 1еgere - читати, curare - лікувати.
Рrопотеп - займенник ego - я, tu - ти, noster - наш.
Nотеп питerale — числівник (кількість предметів, або порядок при
рахуванні) unus’- один, рrimus - перший.
Службові частини мови (визначають):
Аdverbium (прислівник) - ознаку дії benе -добре, saepe - часто.
Рraepositio (прийменник) - (зв'язок слів в реченні) -іn - в, іnter -між.
Сопіunctio (сполучник) -відношення між частинами простого і
складного речення: еt -і, seb - але, vel - добре
Іteriectio (вигук) - виражає почуття, переживання (оh - ох!)
Раrticula (частка) - смислові відтінки non - не.
Перші п'ять частин мови змінюються, а саме:
іменник за числами і відмінками;
прикметник, числівник, займенник - за родами, числами і відмінками;
дієслово - за числами, часами, особами.
Прислівник, прийменник, сполучник, вигук, частка – незмінні частини мови.
Іменник – nomen substantivum з рода:
чоловічий genus masculinum (m)
жіночий genus femininum (f)
середній genus neutrum (n)
Рід визначається за закінченнями.
2 Числа:
однина singularis (аlbа - біла), множина рluralis (аІbае - білі).
Іменник має 6 відмінків:
Nominativus (називний) хто, що?
Genetivus (родовий) кого, чого?
Dativus (давальний) кому, чому?
Асcusativus (знахідний) кого, чого?
Аblativus (віддільний - звідки?, орудний - ким, чим?, місцевий на, в кому?, на, в чому?
Vocativus (окличний) хто?.
Іменники мають 5 відмін:
– prima, -ae; costa –costae
– secunda, -і; musculus- musculi
- tertsa, -is; homo – hominis, animal – animalis
– guarta, -us, spiritus- spiritus, genu – genus
– Quinta, -ei; facies – faciei.
При відмінюванні іменників відмінкові закінчення додаються до основи. Основу латинських іменників знаходимо за родовими відмінками, відкинувши закінчення.
Аquа, ае, f - вода
Scapula, ае, f - лопатка
Осulus, us, m, - око
Рulsus, us, m - пульс
1. В латинській мові частин мови: самостійних і 5 службових.
2. Чоловічий рід іменників позначається літерою , жіночий..….середній
Однина іменників скорочено позначається , множина
Іменники мають відмін, прикметники - відмін.
Відміна іменників визначається по закінченню Відмінка однини.
6. Рід іменників і прикметників визначається по закінченню відмінка однини.