Тема 4. Політика і влада
Політичне життя – специфічний прояв суспільного життя. Виступає в конкретно-історичних формах і соціально культурних показниках.
Політичне життя – сукупність політичних явищ, що функціонують у суспільстві; в політичних процесів якими управляє і які виникають спонтанно; процес і результат діяльності соціальних суб’єктів; сфера боротьби за реалізацію інтересів, ідеалів що виходять з корінних потреб і інтересів суб’єктів; взаємодія і зміна при владі політичних сил.
Форми політичного життя:
Процес розробки і реалізації політичної програми і курсу.
Процес устрою і функціонування політичної системи, владних інститутів і норм, які впливають на стан політичної активності людини.
Участь соціальних суб’єктів у політичному житті.
Влада – здатність і можливість здійснювати свою волю, справляти певний вплив на діяльність і поведінку людей за допомогою авторитету, права, сили.
Ознаки і функції влади :
Примус /прямий опосередкований/.
Принаджування / підкуп, обіцянки, хабарі/.
Блокування наслідків / перешкода конкурентові в боротьбі за владу/.
“Створення вимог” / штучне формування потреб , які може задовольнити агент влади/.
“Розтягнення сітки влади” – залучення додаткових показників залежності від влади.
Шантаж – погрози чи залякування карою за непокору в майбутньому.
Підказки – ненав’язливе впровадження в масову свідомість вигідних владі настанов.
Інформаційний прямий чи опосередкований контроль /застереження, рекомендації, помста/.
Політична влада характеризується вольовим характером відносин які мають елемент примусу і пов’язані з існуванням стійкого колективу і економічною владою. Власники матеріальних цінностей здійснюють економічну владу спрямовану на користування політикою з метою ефективного захисту власності – джерела своєї влади.
Легітимна /ненасильницька влада/ можлива тоді, коли підлеглі усвідомлюють користь того, що ними керують інші.
Типи влади /Вебер/
Традиційна /патріархальна/ - влада батька, царя.
Харизматична – заснована на довірі до лідера.
Легальна – заснована на довірі до закону, а не підкоренню особистості.
Найчастіший тип легальної влади, найраціональніша форма здійснення влади – бюрократія. Іноді реалізація політичної влади санкціонується народними масами – легітимація – суб’єктивне явище, тому соціальні групи що підтримують владу або не підтримують її орієнтуються на те чи відповідає влада її інтересам.
Політична діяльність – індивідуальна чи колективна, спонтанна чи організована діяльність соціальних суб’єктів, яка випливає з інтересів груп, що її поділяють. У вузькому значенні – це методи і засоби використання владних функцій політичними силами і засоби проти дії ім. В широкому розумінні – реалізація політичних відносин, взаємодія класів, націй, осіб для здійснення політичних інтересів що до завоювання, використання і утримання влади. Основна форма політичної діяльності – політичні відносини – реальні стосунки соціальних суб’єктів у яких відбиваються інтереси і здійснюється політична діяльність: співробітництво, боротьба, вибори, референдум, війни. Суб’єкти політичних відносин – класи, нації, групи, індивіди, політичні інститути, організації. Характер політичних відносин визначає політичну ситуацію, стратегію, тактику, зміст політичної діяльності.
Інтереси – об’єктивні відносини між потреб і середовища, у якому потреби реалізуються внаслідок певної діяльності. Потреби, як спосіб реалізації суспільних відносин, становлять сутність особистості. Інтереси – зовнішня форма суспільних відносин. Зміст інтересів формується на основі як потреб, так і соціальних засобів залучення до реалізації останніх. Інтереси реалізуються тоді, коли вирішується протиріччя причинені потребами різних соціальних груп. Успішність реалізації інтересів пов’язана із ступенем іх усвідомленості.
Координація – узгодження системи політичних інтересів, іх взаємного уточнення та обмеження з урахуванням реальності досягнення у процесі активної політичної діяльності. Політична діяльність супроводжується певним типом політичної поведінки, яка характеризується вибором мотивів у вирішенні питань щодо політичних взаємовідносин, добором засобів досягнення цілей, здатністю приймати загальні суспільні інтереси, співвідношення з приватним інтересом і вміння їх поєднати.
Внутрішня реакція політичної поведінки: думка, сприйняття, судження, настанови, переконання, діє, що можна спостерігати /участь у виборах, вираз протесту, лобіювання, проведення зборів і політичних компаній/.
Політична поведінка буває:
Мас, класів, груп, націй, індивідів, політичних партій, владних структур, політичних лідерів.
Види політичної поведінки :
Відкритий / політична ідея/.
Закритий/політична бездіяльність/.
Мотиви політичної участі :
Інтерес до політики з метою пізнати політичні події.
Прагнення до соціальної єдності з громадянами – конформізм і наслідування.
Бажання свідомо здобути для себе певну вигоду, досягти кар’єри і задовольнити честолюбні наміри.
Типи політичної участі:
індивідуально-колективна, добровільно-примусова, активна, пасивна, традиційна, новаторська, законна, нелегальна.
Форми політичної участі:
Вибори, референдуми, мітинги, демонстрації, участь у діяльності партій, збір підписів.
За допомогою виборів відбувається формування органів влади. Вони стимулюють політичну активність населення .
Виборча система – в широкому розумінні – суспільний інститут, пов’язаний з політично культурними традиціями країни, відображає історію, характер суспільства і його потреби. В вузькому розумінні – механізм розподілу представницьких мандатів відповідно до підсумків голосування.
Види виборчих систем:
Мажоритарна – такий порядок визначення результатів голосування, коли обраним вважається кандидат, який отримав більшість голосів у виборчому окрузі / вибори від територій/.
Пропорційна – порядок визначення результатів голосування при якому розподіл мандатів між партіями які виставили своїх кандидатів у представницькі органи проводяться згідно з кількістю отриманих партією голосів.
Змішана – поєднання елементів мажоритарної і пропорційної систем
Політичний процес – послідовність подій зумовлена певними обставинами.
Політична подія – конкурентна, відносно обмежена взаємодія груп людей і політичної влади з метою впливу на неї для задоволення власних вимог і побажань.
Політичні обставини – умови політичного функціонування і розвитку суспільства, які виражаються у співвідношенні політичних сил щодо завоювання утримання і використання політичної влади.
Політична стабільність – стан динамічної рівноваги політичних сил.
Політична опозиція – форма протистояння, протидії політичної групи.
Ст. 5 Конституції України. Україна – республіка. Носієм влади є народ.
Ст. 75 Законодавча влада – Парламент, Верховна Рада
Ст. 113 Вищий орган виконавчої влади – Кабінет Міністрів
Ст. 125 Найвищий судовий орган – верховний суд.
Варіанти трактування політичної влади:
Влада – особливий тип поведінки, що заснований на можливості змінювати поведінку інших (біхівіористи).
Влада – досягнення певних цілей – одержання очікуваних результатів (теологи).
Влада – можливість використання певних інструментів (інструменталісти).
Влада – особливі відносини між тими, хто управляє і тими, хто підкоряється (структуралісти).
Влада – можливість подолання конфліктів шляхом регулювання розподілу благ в складних ситуаціях (конфліктологи).
Витоки влади (Єжи Вятр) :
Воля народу висловлена на виборах, воля економічно пануючого класу, воля етносу, воля групи, воля окремої особи.
Риси політичної влади:
Легальність (дія на основі нормативних актів).
Легітивність(добровільне визнання влади громадянами).
Верховенство влади(обов’язковість виконання владних рішень членами суспільства).
Вплив влади (здатність суб’єкта політики здійснювати вплив у певному напрямку на поведінку індивіда).
Ефективність і результативність влади ( проявляється в тому коли конкретні результати реалізують всі задуми і програми).
Структура влади :
Наказ, як владне веління підкоритися волі володаря.
Підкорення, як підведення приватної волі під всезагалну волю влади.
Покарання, як засіб впливу на заперечення понуючої волі.
Нормування поведінки, як сукупності правил в відповідності з всезагальними інтересами.
Види владних відносин:
Домінуючий антогонізм.
Домінуюче партнерство.
Умови існування влади:
Влада передбачае організацію і субординацію ,. Обов’язково повинна бути не менше двох портнерів.
Засоби здійснення влади:
Маніпуляція, традиції, переконання, примус, авторитет, закон, пряме насилля.
Еволюція форм влади:
Анонімна влада ( в первинному суспільстві не мае політичного характеру).
Влада індивідуалізована ( концентрування влади в руках вохдів).
Влада інституціоналізована ( спирається на спеціальні інститути і виражає загальні інтереси, забезпечує мир і порядок).
Державна влада – форма суспільної влади що спирається на спеціальний апарат примусу і розповсюдження у всіх громадянських суспільствах – ядро політичної влади.
Риси політичної влади:
Обов’язковість рішень для будь якої влади.
Звернення до всіх громадян.
Наявність единого ценьру прийняття рішень.
Багатоплановість ресурсів.
Риси державної влади:
Наявність інститутів влади та ії діяльність щодо реалізації своєї влади.
Наявність особливого апарату управління і примусу.
Типи легітивної влади:
Влада заснована на праві престолоспадковості (традиційна).
Заснована на розвернутому бюрократичному апараті (легальна).
Ліберально-демократична (конституційна).
Етнічний – характерна кримінальним структурам.
Низька, економічна ефективність влади виникає на території держав, де багато етнічних, формування владних структур за національною ознакою.
Ознаки падіння легітивної влади:
Ріст міри примусу.
Обмеження прав і свобод.
Заборона політичних партій і незалежності преси.
Ріст корумпованости всіх інститутів влади ії зрощування з криміналом.
Політичні режими:
Тоталітарний режим.
Авторитарний режим.
Демократичний режим.
Політичний режим – спосіб функціонування політичної системи суспільства що визначає характер політичного життя в країні,відображеє рівень політичної свободи і відношеннфі органннів влади до правових основ їх діяльності.
Політичний режим забезпечує:
Стабільність політичної влади.
Досягнення мети політики і реалізацію інтересів еліти що знаходиться при владі .
Внутрішній стан політичної системи передбачає:
Здійснення влади.
Функціонування політичних інститутів і відносин.
Динамику політичної системи.
Співвідношення влади і громадянського суспільства.
Типи політичного режиму визначаються:
Рівнем розвитку та інтенсивністю громодянських політичних інтересів.
Структурою правлячої еліти і механізмом ії формування.
Станом свободи і прав людини в суспільстві.
Станом відносин з бюрократією
Пануючим в суспільстві типом лигитивності.
Розвинутістю громадссько політичних традицій і домінуючими в суспільстві політичною свідомістю і поведінкою.
Політичний режим визначає:
Механізм владодарювання.
Реальний розподіл влади між різними силами суспільства і їх інтересами.
Хто і як контролює здійснення політичної влади.
Яка сисстема методів здійснення політичної влади дозволювально- обрана, переконання-примус, економічно-неекономічна.
Яке відношення населення до політичної участі /активне, індиферентне і пасивне. /Форми участі: організовані і стихійні/.
Стан прав і свобод в суспільстві.
Способи урегулювання конфліктів.
Вплив політичної культури на динаміку і на правильність политичного процессу.
Політичні партії в суспільстві іх внутрішне влаштування, принципи взємовідносин з державою.
Політичний і юридичний статус армії в суспільстві і ії роль.
Політичні і юридичні засоби масової інформації, наявність чи відсутність цензури.
Тоталітарний режим – режим що до встановлення абсолютного контролю над різними сторонами життя людини і суспільства в цілому. Тоталітаризм виник у ХХ сторіччі.
Причини виникнення:
Революція, військове положення, різьке загострення внутрішніх протеріч, криза політичної влади, нав’язування ззовні .
Умови формування:
Різка ланка стійких структур та маржиналізм соціальних групп.
Розрушення і відсутність сфер діяльності громодянського суспільства.
Поява сучасних засобів масової інформації.
Деформація політичної свідомості.
Відсутність демократичних традицій, схильність громодянської свідомості до насильницьких способів вирішення питань.
Накопичення державного досвіду у вирішенні соціальних проблем шляхом мобілізації багатомільйонних мас населення.
Наявність можливостей для створення розгалуженого апарвту регресій і насилля.
Риси тоталітаризму:
Монополізм влади єдиною масовою партією побудований за олігархічним принципом.
Наявність державної офіційної ідеології, що пронизує всі сфери життя суспільства.
Постійні чи періодичні репресії як засіб внутрішньої політики.
Технологічне забезпечення контролю над засобами масової інформації.
Централізоване бюрократичне керівництво, економічна ліквідація всіх недержавних форм власності.
Монополія на засобіи збройно їборотьби, усунення можливостей опору опозиції та факту ії існування.
Риси тоталітарної політики свідомості особи:
Тоталітарний політичний режим формує тип особи якмй не мислить іншого способу правління і постійно відтворює риси політичної культури і механізм функціонування тоталітаризмі в різко змінених політичних умовах:
Абсолютизм і дифотомізм мислення.
Норцисизм /самолюбування/.
Односторонність і одномірність – некритичне відношення до існуючого порядку і шаблонів. Стереотипність мислення, пронизанного стереотипними пропагандами.
Орієнтація на владу і силу, жадоба влади. Авторитарна агресія з одної сторони, а з іншої – постійна готовність до підкормлення.
Спрощення - зведення складного до простого.
Фанатизм.
Штучна ненавість, підозрілість.
Орієнтир на „світле майбутнє” який ігнорує цінності сьогоднішнього дня .
Авторитарний режим – режим встановленний і нав’язаний такою формою політичної влади, котра сконцентрована в руках однієї людини .
Риси :
Автократизм – концентрація влади в руках лідера чи групи.
Недооцінка принципу поділу властей.
Наявність у держави ключових, вирішальних важелів регулювання громадського життя.
Відсутність репресивного апарату.
Обмеження і строга регламентація політичних прав і поведінки окремих громодян та органів.
Дозволення громодянам того що не заборонено державою.
Присутність елементів демократії.
Засоби масової інформації більш вільні.
Типічна форма поведінки громадян – конформізм чи політичне відчуження.
Рекрутування політичної еліти шляхом кооперації призначеної зверху, а не конкурентної боротьби.
Демократичний режим – спосіб функціонування політичної системи, признання народу в якості джерела влади. На його праві приймають участь у вирішенні державнихі громадських справ та наділення громади широкими правами і свободами.
Умови формування і функціонування :
Політичні:
Розвинуте громодянське суспільство, стабільність політичної влади, існування і функціонування політичних партій і рухів як важелів впливу на процеси в суспільстві, політичний плюролізм.
Соціальні:
Підвищення рівня добробуту громадян.
Сглажування соціальної нерівності.
Розсередження різних соціальних благ.
Соціальний плюралізм.
Наявність багаточисельного і впливового середнього класу і підприємців.
Економічні:
Підвищення рівня індустріального і економічного розвитку.
Підвищена міра урбанізації.
Розвинутість масової комунікаціі.
Ринкова конкурентна економіка.
Плюралізм форм власності.
Культурні:
Грамотність населення.
Освіта.
Громадянська політична культура і демократичні традиції.
Релігійні:
Релігія з установкою на індивідуальну свободу, рівність, працелюбство, заперечення церковної іерархіі в протистантизмі.
Зовнішньо політичні:
Прямі, військові, економічні, інформаційні, культурний вплив, політичні
вплив зразка демократичних держав, стабільні дружні відносини з іншими державами і відсутність військової загрози.