Тема 10. Світова політична думка

Міжнародна політика як засіб взаємодії, взаємовідносин різних суспільних груп, націй, держав, союзів та ін. фор­мується разом із виникненням і розвитком названих груп. Уже в ранніх рабовласницьких державах існували військово-політичні відносини. Головними регуляторами цих взаємовідносин були звичаї й традиції.

За Середньовіччя війни та протиборство залишалися го­ловним елементом міжнародної політики, а феодальне міжна­родне право визначало війну як засіб вирішення міждержавних проблем. У практику впроваджувалися ва­лютні операції, укладалися консульські угоди.

Інтенсифікації міжнародних відносин у сучасному їх ро­зумінні значною мірою сприяли буржуазні революції XVIII ст. Широко ви­користовувався інститут міжнародного арбітражу для вирішен­ня міжнародних суперечок. Одначе й тоді практика міжнарод­них відносин, попри проголошення демократичних принципів (свободи, рівності, суверенітету та ін.), відзначалася бороть­бою за сфери впливу, джерела сировини, ринки збуту та їх переділ. Задоволення інтересів держав через війни залишало­ся нормою міжнародного права і навіть закріплювалося в низці міжнародних угод. Анексії (загарбання чужих земель внаслідок війн) і контрибуції (данина, яку переможець накладав на пе­реможеного) вважалися правовим засобом нарощування тери­торій і державного збагачення. Сьогодні дійшли висновку щодо неприпустимості, згубності використання воєнних засобів для розв'язання конфлік­тів. Нині неухильно формується розуміння того, що в сучасному світі застосування сили неминуче тягне за собою загибель усього людства. Набуває визнання велика гуманістична ідея про при­родні і невід'ємні права людини, насамперед право на життя.

У 50-х рр. формується розуміння того, що війна не може бути раціональним інструментом міжнародної політики, яку належить здійснювати політичними, дипломатичними засобами.

Міжнародна політика – це система історично визначених форм ітеграційних тенденцій, що відбуваються в розвитку людського співтовариства, форма взаємодії, взаємозв'язку його частин, яка охоплює всі види суспільних або приватних, політичних або інших відносин, котрі передбачають перехід державного кордону людьми, товарами чи ідеями.

Риси міжнародної політики:

1) визначення й реалізація її мети завжди детерміновані певним етапом розвитку міжнародних відносин і конкретною політичною ситуацією, діяльністю й цілями певних суверен­них держав;

2) успіх її залежить не лише від держави, а й від рівня улагодженості конфлікту інтересів владних груп даної держави з інтересами й прагненнями владних груп держави-парт­нера;

3) вона здійснюється владними органами та інститутами, завданням яких є аналіз об'єктивних і суб'єктивних чинників міжнародної політики інших держав, вироблення рекоменда­цій для практичної діяльності уряду держави, реалізація влад­них розпоряджень уряду, збір та аналіз даних про політичні процеси у державах-партнерах.

Форми міжнародної політики

• Пасивна форма. Вона властива слаборозвиненим державам і означає відмову від частини суверенітету на користь інших держав.

• Агресивна форма. Їй властиві формування експансіоніс­тських цілей, втручання в зовнішню і внутрішню політику інших держав.

• Активна форма. Вона характеризується динамічними пошу­ками рівноваги між зовнішньою та внутрішньою політикою.

• Консервативна форма. Їй притаманна активна, навіть дещо агресивна, політика, спрямована на захист досягнутого раніше балансу між внутрішньою та зовнішньою політикою

Сучасна практика цих принципів передбачає, невтручання у внутрішні справи, рівноправність, повагу суверенітету, сумлінність у виконанні державами міжнародних зобов’язань.

Нині держави в міжнародній політиці орієнтуються на такі основні принципи: суве­ренна рівноправність, сумлінне виконання міжнародних обов'язків, вирішення спірних питань виключно мирними засобами, незастосування сили чи загрози силою, невтручання у внутрішні справи, рівноправність народів і самовизначення, взаємовигідне співробітництво держав. Із названих вище при­нципів постають такі сучасні ідеї міжнародної політики держав, як ідеї мирного співіснування, колективної безпеки, територіальної не­доторканності й політичної незалежності, відповідальності аг­ресора, рівноправності й самовизначення народів і націй, по­важання їх основних прав, прав і свобод людини.

Міжнародній політиці держави властиві три основні функції:

• захисна, яка пов'язана із захистом прав та інтересів дер­жави та її громадян за кордоном;

• інформаційно-представницька;

• організаційно-посередницька, що базується на втіленні в життя зовнішньо- та внутрішньополітичної концепцій, доктрин і програм держави. В межах цієї функції відбувається практич­не пристосування засобів великої політики до цілей держави, а також одержання останньою певних вигод і переваг.

Чотири види: інформаційно-пропаган­дистські, політичні, економічні та військові. ^-

Основною формою міжнародної політики є дипломатія.

Загальне керівництво дипломатичною діяльністю здійснює уряд держави, безпосереднє — спеціальне відомство. В Україні таким відомством є Міністерство закордонних справ. Із проголо­шенням України незалежною державою зросла й роль вітчизняної дипломатії. Нині (1997 р.) Україна має 32 посольства.

Міжнародні організації виникли в середині XIX ст., і до кінця століття їхня діяльність досягла рівня, який дав підста­ви говорити про них як про важливі центри міжнародного життя (утворення Організації Об'єднаних Націй). У червні 1945 р. на конференції в Сан-Франциско було підписано Статут 00Н. (в якому зазначені відділення. Це Продовольча й сільськогосподарська організація 00Н (ФАО), Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ) Підтримання миру та безпеки: Організація американських держав (ОАД), Ліга арабських держав (ЛАД), Організація африкансь­кої єдності (ОАЄ), Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Організація договору Південно-Східної Азії (СЕАТО), Організація Центрального договору (СЕНТОУ)

Міжнародна (міждержавна) організація — це об'єднання держав, яке утворене на основі міжнародного договору для до­сягнення певних цілей, що мають відповідну систему пос­тійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб’єктивністю та утворені згідно з міжнародним правом.

Класифікація міжнародних організацій може здійснюва­тися за різними ознаками: за юридичною природою; за масштабом діяльності; за предметом діяльності; за соціально-еко­номічною сутністю держав, що є членами міжнародної організації.

Однією з важливих універсальних засад діяльності міжнародних організацій є поширення інформації:

1) кожна організація публікує серії документів щодо її структури, цілей і основних напрямів діяльності;

2) організація публікує спеціальні матеріали, доповіді, ог­ляди, реферати з актуальних питань міжнародних відносин, підготовка яких служить одним з видів діяльності організації.

Для міжнародних організацій як суб'єктів міжнародного права, на відміну від суверенних держав, не є необхідним во­лодіння територією й населенням та здійснення територіаль­ного верховенства.

Ряд привілеїв та імунітетів одержала у перше в Статуті Ліга Націй. Привелеї та імунітети міжнародник організацій мають функціональний характер, тобто діють тоді, коли посадова особа виконує свої службові обов'язки.

Цілі 00Н і принципи її діяльності відображено в преамбулі та ст. 1—2 Статуту. Цілями 00Н є підтримання міцного міжнародного миру та безпеки, розвиток дружніх відносин між націями; розвиток міжнародного економічного, соціального, культурного й гуманітарного співробітництва; погодження дій держав у досягненні цих спільних цілей (ст. 1 Статуту). Членами Організації Об'єднаних Націй є суверенні держави, що утво­рили Організацію, а також прийняті до неї згодом. Організація Об'єднаних Націй виконує свої функції через створені нею органи: Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і Соці­альну Ради, Раду з опіки, Секретаріат і Міжнародний Суд (ст. 7).

Генеральна Асамблея має право обговорювати питання в межах Статуту або функцій будь-якого органу 00Н і давати від­повідні рекомендації. Рада Безпеки несе головну відповідаль­ність за підтримання міжнародного миру та безпеки (ст.24). Рішення Ради Безпеки вважаються схваленими, коли за них подано голоси 8 членів з 15, в тому числі всіх 5 постійних членів (Росії, США, Великобританії, Франції, Китаю). У випадках загрози миру, порушень миру або актів агресії Рада Безпеки має право використовувати збройні сили Держав-членів 00Н, які надані в її розпорядження. Економічна і Соціальна Ради 00Н здійснюють свої функції в царині економічного й соціального співробітництва під керівництвом Генеральної Асамблеї. Рада з опіки покликана наглядати за здійсненням державами, що управляють підопічними територіями, основ­них завдань системи міжнародної опіки. Міжнародній Суд — головний судовий орган 00Н. Секретаріат 00Н складається з Генерального секретаря і персоналу міжнародних посадових осіб. 00Н має 17 спеціалізованих установ. Штаб-квартира 00Н розташована в Нью-Йорку. Офіційні мови Організації — ан­глійська, французька, іспанська, російська й китайська. До скла­ду 00Н нині входять 136 держав-членів. До спеціалізованих організацій належать: Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд, Всесвітній пошто­вий союз, Всесвітня організація інтелектуальної власності та ін. Взаємовідносини спеціалізованих установ 00Н визначаються Статутом 00Н, статутами спеціалізованих установ, угодами спеціалізованих установ з 00Н.

Зараз Україна як співзасновник Організації Об'єднаних Націй є членом 20 її органі­зацій, а також 60 постійних або тимчасових органів. З 1954р. Україна стала членом відділення ООН з питань освіти, науки і культу­ри (ЮНЕСКО), створеного 1946 р.

Завдання ЮНЕСКО — розвивати міжнародне співробітництво в царині освіти, науки і культури з метою сприяння досягнен­ню міцного миру і підвищення добробуту народів. Для вико­нання цих завдань у межах ЮНЕСКО проводяться міжна­родні конференції, наради, симпозіуми, надається допомога країнам у створенні навчальних і навчально-дослідних уста­нов, ведеться інформаційна, статистична і видавнича діяль­ність, здійснюється співробітництво з понад 400 міжнародни­ми організаціями. Основні органи ЮНЕСКО: Генеральна кон­ференція —вищий орган, що обирається на своїй сесії раз на два роки, визначає напрями і загальну лінію діяльності орга­нізації; Виконавчий комітет, до якого входять 45 держав-чле­нів; Секретаріат на чолі з Генеральним директором. Місцепе­ребування ЮНЕСКО — місто Париж.