- •Предмет філософії науки.
- •Наукознавство, його предмет і галузі.
- •Філософські засади науки.
- •Поняття науки. Сутність та функції науки.
- •Специфіка і структура наукового пізнання.
- •Наукова раціональність та її генезис.
- •Проблема виникнення науки. Основні історичні етапи розвитку науки.
- •Наукове і поза наукове знання.
- •Наука в системі культури. Загальнокультурна зумовленість науково-пізнавального процесу.
- •Традиції й новації в науці. Наукові революції.
- •11. Особливості постнекласичної науки.
- •12. Типи наукової раціональності.
- •13. Поняття наукового факту. Основні способи систематизації фактів.
- •14.Проблема, концепція, ідея в науковому пізнанні.
- •15. Емпіричний і теоретичний рівні наукового знання, їх відмінність і взаємозумовленість.
- •16. Логічні основи науки.
- •17. Поняття методу й методології. Предмет методології науки.
- •18. Мова науки, її особливості.
- •19. Поняття закону. Всезагальні, загальні і спеціальні закони.
- •20. Гіпотеза та її роль у науковому пізнанні. Види гіпотез.
- •21. Наукова теорія, її структура та функції.
- •22. Принцип системності у науковому пізнанні.
- •23. Принцип простоти у науковому пізнанні.
- •24. Редукціонізм у науці.
- •25. Загальна структура наукового знання, особливості його диференціації та інтеграції.
- •26. Особливості наукового пізнання суспільства.
- •27. Загальнонаукові методи пізнання.
- •28. Методологія індуктивізму.
- •29. Методологія конвенціоналізму.
- •30. Методологія фальсифікаціонізму.
- •31. Методологія історизму.
- •32. Цінності і норми науково-пізнавальної діяльності.
- •33. Співвідношення знань, істин і переконань у науці.
- •34. Етика науки. Внутрішньонаукові й поза наукові критерії етичності вчених.
- •35. Свобода наукового пошуку і соціальна відповідальність вченого.
- •36. Концепція «науково-дослідницьких програм» і. Лакатоса.
- •37. Прагматистський інструменталізм д. Дьюї.
- •38. «Лінгвістичний поворот» у філософії науки б. Рассела і л. Вітгенштейна.
- •39. Постмодерністська філософія науки.
- •40. Позитивізм про предмет і завдання філософії.
- •41. Постпозитивізм про предмет і завдання філософії.
- •42. Неопозитивістська філософія науки Віденського гуртка.
- •43. Неопозитивістська філософія науки Львівсько-Варшавської школи.
- •44. Наука й науково-пізнавальний процес у тлумаченні позитивізму.
- •45. Наука й науково-пізнавальний процес у тлумаченні постпозитивізму.
- •46. Сцієнтизм і анти сцієнтизм як світоглядні орієнтації 20-21 століть.
- •47. Інтерналістські й екстерналістські концепції філософії науки.
- •48. Постпозитивізм («антична філософія»): закономірності виникнення та загальна характеристика.
- •49. Наука і суспільство. Основні соціальні функції науки.
- •50. «Критична теорія» науки Франкфуртської школи.
- •51. Новітня академічна наука України: досягнення, проблеми, перспективи.
- •52. Етичні проблеми 21 сторіччя.
- •53. Концепція наукових революцій т. Куна.
- •54. «Епістемологічний анархізм» п. Фейерабенда.
- •55. Структуралістські концепції науково-пізнавальної діяльності.
- •56. Класичні й посткласичні ідеали науковості.
- •57. Герменевтика «наук про дух» в. Дільтей, е. Бетті.
- •58. Філософська герменевтика м. Гайдеггер, г. Гадамер.
- •59. «Критичний раціоналізм» і «фальсифікаціонізм» к. Поппера.
- •60. Соціологія науки і «етос науки» р. Мертона.
59. «Критичний раціоналізм» і «фальсифікаціонізм» к. Поппера.
Сер Карл Ра́ймунд Поппер (англ. Sir Karl Raimund Popper; *28 липня 1902, Відень — †17 вересня 1994, Лондон) — британський філософ, логік і соціолог. Народився в Австрії. До 1937 працював у Відні, з 1946 до середини 70-х — професор Лондонської школи економіки і політичних наук. Автор і представник школи «критичного раціоналізму» — спроби конструктивного теоретичного подолання логічного позитивізму.
В дискусії з Віденським гуртком сформувалась і філософія відомого в XX ст. мислителя Карла Поппера (1902-1994). Він, як і представники аналітичної філософії, відштовхувався в своєму розвитку від логічного позитивізму віденців. Але його концепція принципово відрізняється як від логічного позитивізму, так і від аналітичної філософії. Вихідною її позицією є не емпіризм, а раціоналізм, тобто визнання провідної ролі в пізнанні теоретичних утворень - ідей, гіпотез, теорій, а не фактів, емпіричних даних.
К. Поппер піддав критиці позитивістську концепцію фактів як психологічну в своїй основі. Фактом науки, на його думку, є не особистий досвід окремого вченого (в цьому випадку існує можливість прийняти суб'єктивну видимість за факт), а те, що визнане за факт науковим співтовариством конституюється в соціальній сфері. Тому недостатньо, щоб хтось із вчених зафіксував певне явище, фактом воно стає лише за умови його визнання науковою спільнотою.
Отже, за Поппером, досвід (сфера фактів) не конституює (не творить), а лише контролює, відбраковує теорії. Людина починає пізнання, маючи певні упередження (гіпотези, ідеї), які при зіткненні з фактами заперечуються або вдосконалюються. При цьому вони ніколи не набувають статусу абсолютних істин, а залишаються гіпотезами, які завжди зберігають вірогідність заперечення. На думку Поппера, скільки б фактів не свідчило на користь теорії, за наступного контролю вона може виявитись хибною. Теорія містить необмежену кількість висновків, а контролювати можна тільки обмежену їх кількість. Ця можливість заперечення (фальсифікації) є принциповою відмінністю наукового знання від не наукового. На його думку, верифікацію можна здійснити будь-якої теорії, зокрема філософської (можна підібрати факти, які свідчитимуть на її користь). Відмінність наукової теорії від інших типів знання полягає в тому, що вона формулюється так, що зберігається принципова можливість її фальсифікації. Отже, можливість заперечення (доповнення, заміни) - фальсифікації - є принциповою ознакою наукового знання.
Він виступав за заміну кумулятивної моделі розвитку науки, яка ґрунтується на накопиченні істинного знання, на еволюційну, за якої гіпотези-істини, подібно до біологічних видів в еволюційному розвитку, народжуються, вдосконалюються, відмирають через заміну досконалішими.
Головною метою філософії бачив вивчення зростання наукового знання, особливо — наукової космології. Остання виявляє собою проблему пізнання світу, включаючи нас самих (і наше знання) як частин цього світу. На думку Поппера, не існує особливого методу філософії — є метод будь-якої раціональної дискусії з чіткою постановкою питань і критичним аналізом пропонованих рішень. Запропонував принцип фальсифікації (принципової спростованості будь-якого твердження) на противагу принципу верифікації. Стверджував органічну єдність теоретичного й емпіричного рівнів організації знання, а також гіпотетичний характер і схильність до помилок (принцип «фалібілізму») будь-якої науки. Відокремлення наукового знання від ненаукового, науки від «метафізики» (або проблему «демаркації») позначав як істотно значущу на противагу орієнтаціям на розробку критеріїв значення. Зростання наукового знання (у рамках якого особлива увага повинна була приділятися, за Поппером, проблемам і їхньому вирішенню) Поппер трактував як окремий випадок загальних процесів суспільних змін. Історія наукового пізнання — це історія сміливих припущень і їхніх перманентних спростувань.
Фундаментальною опозицією логічному позитивізму з'явилися насамперед методологічні побудови Поппера, який запропонував радикально новий погляд на роль досвіду по відношенню до наукових теорій. Згідно Поппера, головне призначення спостережень і експерименту аж ніяк не в підтвердженні наукових гіпотез і теорій, а тим більше доказі їх істинності (і те, і інше досвід не в змозі виконати просто за своїм логічним можливостей по відношенню до теорій). Призначення досвіду-у фальсифікації помилкових моделей і теорій. Серед нефальсифікованих готівковим досвідом теорій перевага повинна віддаватися тим теоріям, які мав велику ймовірність бути спростованими і, тим не менш, вдало витримали перевірку. Більш того, тільки ті теорії можуть взагалі вважатися науковими, які принципово можуть бути фальсифіковані досвідом і рано мул пізно опиниться спростовані.
Карл Поппер (1902-1994) розглядає знання не тільки як готову, що стала систему, але також як систему змінюється і розвивається.
Проти критерію верифікації активно виступав Поппер, що бере участь у засіданнях Віденського гуртка. Висунув інший критерій демаркації, або розмежування, справжньої науки від псевдонауки, в основі якого лежить можливість фальсифікації, або спростування, наукових гіпотез і теорій.
Незважаючи на критику верифікації, Поппер поділяв теза позитивістів про те, що філософія науки повинна займатися лише питаннями обгрунтування наукового знання.
До необхідних засобів зростання наукового знання відносяться такі моменти, як мова, формулювання проблем, поява нових проблемних ситуацій, конкуруючі теорії, взаємна критика в процесі дискусії.
3 основних вимоги до зростання знання:
1) Нова теорія повинна виходити з простої, нової, плідної і об'єднуючої ідеї.
2) Вона повинна бути незалежно перевіряється, тобто повинна вести до подання явищ, які до цих пір не спостерігалися. Тобто нова теорія має бути більш плідною в якості інструмента дослідження.
3) Хороша теорія повинна витримувати деякі нові та суворі перевірки.
Теорією наукового знання і його зростання є епістемологія, яка в процесі свого формування стає теорією вирішення проблем, конструювання, критичного обговорення, оцінки та критичної перевірки конкуруючих гіпотез і теорій.
Тези Поппера:
1) Специфічна здатність людини пізнавати, відтворювати наукове знання є результатом природного відбору.
2) Еволюція представляє собою еволюцію з побудови все кращих і кращих теорій. Це дарвіністскій процес.
3) Усунення колишніх теорій, які виявляються помилковими.
4) Проти БАДЕЙНОГО принципу пізнання - традиційної теорії пізнання. Заперечує існування безпосередньо чуттєвих даних, асоціацій та індукції через повторення і узагальнення.
5) Необхідною передумовою критичного мислення є наявність у людської мови дескриптивної або описової функції, яка дозволяє передавати інформацію про стан справ або про ситуації, які можуть мати місце чи ні.
Отже, для вирішення проблеми демаркації Поппер пропонує свій «дедуктивний» метод «критичної перевірки теорій».
З повною упевненістю жодну систему не можна назвати науковою до тих пір, поки вона не сфальсифікована. З цього випливає, що тільки ретроспективно ми можемо відокремити науку від ненаукі.
Поппер вважає, що метафізичні системи незаперечні і, отже, ненаукові.