- •Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства
- •Тема 1 «конкуренція в системі ринкової економіки»
- •Сутність конкуренції та її роль у ринковій економіці
- •1.2. Держава й конкуренція
- •1.3. Основні поняття теорії конкурентоспроможності
- •П ідприємство
- •Тема 2 «конкурентоспроможність товарів та послуг»
- •2.1. Поняття конкурентоспроможності товарів (послуг) та особливості оцінки її рівня.
- •2.2. Теорія споживчої цінності
- •Тема 3 «фактори забезпечення міжнародної конкурентоспроможності підприємства»
- •3.1. Конкурентоспроможність підприємства та фактори, що визначають її рівень
- •1. Зовнішні й внутрішні умови, які впливають на рівень конкурентоспроможності підприємства
- •2. Фактори прямого та непрямого впливу
- •4. Фактори економічного та неекономічного характеру
- •3.2. Конкурентні переваги та компетенції
- •3.3.Теорія можливостей і ресурсів
- •Тема 4 «аналіз і оцінювання міжнародної конкурентоспроможності підприємства»
- •4.1 Оцінка рівня міжнародної конкурентоспроможності підприємства
- •Роль держави у формуванні високої конкурентоспроможності товаровиробників
- •Тема 5 «конкурентоспроможність галузей у світовому господарстві»
- •Галузь світової економіки як структурний елемент світового господарства
- •Галузевий аналіз
- •1. Загроза появи нових конкурентів
- •Здатність постачальників торгуватися (ринкова влада постачальників).
- •Здатність покупців торгуватися (ринкова влада покупців)
- •Суперництво між наявними конкурентами.
- •Аналіз стратегічних груп
- •Ланцюжок цінностей галузі
- •Кластеризація
- •4.6.Держава та конкурентоспроможність галузей
- •Тема 6 «стратегія підвищення міжнародної конкурентоспроможності підприємства»
- •6.1. Стратегія підвищення міжнародної конкурентоспроможності підприємства
- •6.3. Процес розробки стратегії підвищення конкурентоспроможності компанії
- •Конкурентна перевага
- •6.4. Матриця екрана бізнесу General Electric
- •Тема 7 «система управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства»
- •7.1. Особливості формування системи управління міжнародної конкурентоспроможності підприємства
- •7.2. Підсистема управління витратами як фактор міжнародної конкурентоспроможності організації
- •7.3. Підсистема управління якістю продукції і процесів
- •7.4. Підсистема управління технологічними ресурсами
- •7.5. Підсистема управління часовими параметрами діяльності
- •Тема 8 «особливості міжнародної конкурентоспроможності регіонів»
- •8.1 Підходи до розуміння сутності поняття «регіон»
- •8.2 Конкурентоспроможність регіонів
- •8.3 Конкурентоспроможність регіонів на мікрорівні
- •8.4 Міжнародна конкурентоспроможність регіонів
- •Тема 9 «сучасні моделі конкурентоспроможності національних економік»
- •9.1 Конкурентоспроможність соціально-економічних систем макрорівня організації: сутність та оцінка
- •9.2 Стадії конкурентоспроможності та моделі розвитку національних економік
- •Тема 10 «регулювання конкуренції на національному і міжнародному рівнях»
- •10.1 Причини державного регулювання конкуренції
- •10.2 Антимонопольне законодавство
- •10.3 Наддержавне регулювання конкуренції
- •Тема 11 «конкурентоспроможність в умовах глобалізації»
- •11.1 Сутність та основні чинники глобальної конкурентоспроможності
- •11.2 Глобальні конкурентні переваги
- •11.3 Глобальна конкурентоспроможність та стратегії її забезпечення
Роль держави у формуванні високої конкурентоспроможності товаровиробників
Сучасна держава вирішує багато проблем, що виникають у національних виробників, а вони накопичуються і на окремих ринках, наприклад, продовольства, сировини, палива, і в багатьох економічних союзах. Економічна політика розвинених держав світу базується на системі пріоритетів, що залежить від типу змішаної економіки та відбиває ступінь державного втручання в процеси, що відбуваються. Але кожного разу діяльність державних структур розвинених країн світу націлена на виконання стратегічних завдань, проголошених Всесвітнім банком: «затвердження основ законності, підтримка збалансованої політичної обстановки, включаючи забезпечення макроекономічної стабільності, інвестиції в основи соціального забезпечення, підтримку незахищених груп населення, захист навколишнього середовища».
Як відомо, ефективна економіка створюється за наступних умов:
сильна правова держава, що забезпечує на практиці виконання законів та збереження прав власності;
ефективне законодавство, судова й виконавча влада;
стійка банківська система;
активна промислова політика, спрямована на стимулювання та розвиток найбільш перспективних галузей із частковою тимчасовою підтримкою відстаючих, але необхідних виробництв;
розвинене конкурентне середовище та інфраструктура ринку;
стабільне макроекономічне та політичне середовище;
зростання інвестицій у людський капітал.
Як свідчить досвід розвинених держав світу, у результаті зусиль держави, створюється ряд конкурентних переваг, які стають сильною стороною національного бізнесу. До них варто віднести: законодавчу базу; політику в галузі освіти; стимулювання галузей з високим попитом; розвиток інфраструктури тощо.
Найбільш відомим дослідженням, присвяченим аналізу національних стратегій конкурентоспроможності, є монографія М.Портера «Міжнародна конкуренція», у якій детально проаналізовані причини успіхів у конкуренції виробників восьми найсильніших держав світу.
На думку М. Портера: "...Успіх у міжнародній конкуренції визначають не стільки самі фактори (виробництва), скільки те, де й наскільки продуктивно вони застосовуються ... багато які особливості країни полегшують або, навпаки, ускладнюють проведення тієї або іншої стратегії. Особливості ці різнорідні - від поведінкових норм, що визначають методи управління фірмами, до наявності або відсутності в країні деяких видів кваліфікованої робочої сили, характеру попиту на внутрішньому ринку й цілей, які ставлять перед собою місцеві інвестори».
Перша група країн, аналізована М.Портером, - це “переможці перших післявоєнних років”, які й зараз використовують конкурентні переваги, створені в середині XX століття. Для США головними факторами участі держави в забезпеченні конкурентоспроможності товаровиробників стали: значне інвестування освіти, науки, інфраструктури; захист конкуренції; активне сприяння вирішенню проблем, що виникають у промисловості; широкомасштабна оборонна програма, яка призводить до народження численних комерційних побічних продуктів.
Для Швейцарії найважливіше значення, на думку М.Портера, зіграла інтернаціоналізація; прагматичні відношення між державою та діловими колами, які орієнтовані на рішення проблем; значні державні інвестиції в освіту та інфраструктуру; політична стабільність, яка стимулює залучення іноземного капіталу; підтримка науково-дослідних зв'язків між університетами та компаніями.
У шведській економіці «держава бере активну участь у регулюванні промисловості, орієнтуючись на ряд соціальних цінностей». Внесок держави в досягнення високого рівня конкурентоспроможності підприємств полягає в реалізації системи “солідарної зарплати”; підтримці системи освіти; особливих підходах до формування планів наукових досліджень; підтримці ліцензійних проектів і міжгалузевого співробітництва.
Розглядаючи особливості розвитку Німеччини й роль різних факторів у становленні конкурентоспроможності економіки, М.Портер підкреслює, що головними серед них виступають: державна система освіти; “найбільш ефективна загальна структура для здійснення комерційних наукових досліджень і проектно-конструкторських розробок”; підтримка університетських наукових досліджень державою та урядами земель; здійснення субсидування “хворих” галузей. А “основна роль німецьких державних органів - як федеральних, так і земель, відзначає М.Портер, - пов’язана з перевагами, створеними в освіті, науці й техніці”.
Друга група країн, яку детально проаналізував М.Портер, - це країни з найбільшими темпами зростання доходу на душу населення та продуктивності в 80-ті роки, тобто Італія, Південна Корея, Японія.
В Італії найважливіші переваги в промисловості визначаються системою державної освіти; стимулюванням створення промислових асоціацій; державною підтримкою найбільших компаній у формі пільгових позик і субсидій.
У Південній Кореї державою фінансується шкільна та університетська освіта; значні кошти виділяються для навчання за кордоном; за законодавством середні та великі компанії зобов'язані забезпечити подальшу освіту свого персоналу; існує ряд спеціалізованих дослідницьких інститутів, фінансованих цілком державою, і в прив'язці до них формуються промислові центри; створені інституціональні механізми, які стимулюють інвестування.
Серед найважливіших напрямків державного впливу в Японії відзначена: підтримка високого рівня конкуренції в державі; підтримка стандартизації; здійснення в значних масштабах держзакупівель; підтримка та фінансування освіти й наукових досліджень.
Таким чином, державна політика в сфері конкурентоспроможності в розвинених державах світу:
спрямована на посилення інноваційних процесів в економіці як основи зміцнення наявних конкурентних переваг, збереження технологічного, промислового, соціального розриву з країнами, що розвиваються;
стимулює розвиток у тих областях діяльності, де вже існують сильні позиції, накопичено досвід і знання, простежується відповідність потенціалу економіки, задовольняються потреби внутрішнього ринку;
передбачає регулювання конкуренції, що забезпечує гармонічний і врівноважений розвиток всіх сфер діяльності й рівність всіх економічних суб'єктів; виконання спеціальних програм, які мають часові обмеження; використання різноманітних механізмів, спрямованих на збільшення обсягів і якості НДДКР; заохочення кооперації між науково-дослідними установами, університетами й промисловістю; стимулювання створення союзів між виробниками, спрямованих на вирішення економічних, технологічних і інвестиційних проблем, розвиток вертикальних зв'язків між постачальниками й споживачами, а також горизонтальних зв'язків з національними й закордонними партнерами, що розширюють ринки збуту.
Група країн, що розвиваються, включає держави, які разюче відрізняються за рівнем розвитку. При аналізі державної стратегії в області конкурентоспроможності становлять інтерес країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону та Латинської Америки, що демонструють в останні 25-30 років високі темпи перетворень.
Сучасна стратегія підвищення конкурентоспроможності виробників в країнах, що розвиваються, передбачає зростання ролі держави, яка формує рамкові умови бізнесу, забезпечує проведення промислової, торговельної та конкурентної політики та здійснення перетворень, насамперед у фінансовій сфері, стимулює використання наявних конкурентних переваг (зокрема дешевої робочої сили, інтелектуального потенціалу, сучасних виробничих потужностей), сприяє залученню іноземних інвестицій, частково ігнорує соціальні норми і вимоги.