- •Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства
- •Тема 1 «конкуренція в системі ринкової економіки»
- •Сутність конкуренції та її роль у ринковій економіці
- •1.2. Держава й конкуренція
- •1.3. Основні поняття теорії конкурентоспроможності
- •П ідприємство
- •Тема 2 «конкурентоспроможність товарів та послуг»
- •2.1. Поняття конкурентоспроможності товарів (послуг) та особливості оцінки її рівня.
- •2.2. Теорія споживчої цінності
- •Тема 3 «фактори забезпечення міжнародної конкурентоспроможності підприємства»
- •3.1. Конкурентоспроможність підприємства та фактори, що визначають її рівень
- •1. Зовнішні й внутрішні умови, які впливають на рівень конкурентоспроможності підприємства
- •2. Фактори прямого та непрямого впливу
- •4. Фактори економічного та неекономічного характеру
- •3.2. Конкурентні переваги та компетенції
- •3.3.Теорія можливостей і ресурсів
- •Тема 4 «аналіз і оцінювання міжнародної конкурентоспроможності підприємства»
- •4.1 Оцінка рівня міжнародної конкурентоспроможності підприємства
- •Роль держави у формуванні високої конкурентоспроможності товаровиробників
- •Тема 5 «конкурентоспроможність галузей у світовому господарстві»
- •Галузь світової економіки як структурний елемент світового господарства
- •Галузевий аналіз
- •1. Загроза появи нових конкурентів
- •Здатність постачальників торгуватися (ринкова влада постачальників).
- •Здатність покупців торгуватися (ринкова влада покупців)
- •Суперництво між наявними конкурентами.
- •Аналіз стратегічних груп
- •Ланцюжок цінностей галузі
- •Кластеризація
- •4.6.Держава та конкурентоспроможність галузей
- •Тема 6 «стратегія підвищення міжнародної конкурентоспроможності підприємства»
- •6.1. Стратегія підвищення міжнародної конкурентоспроможності підприємства
- •6.3. Процес розробки стратегії підвищення конкурентоспроможності компанії
- •Конкурентна перевага
- •6.4. Матриця екрана бізнесу General Electric
- •Тема 7 «система управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства»
- •7.1. Особливості формування системи управління міжнародної конкурентоспроможності підприємства
- •7.2. Підсистема управління витратами як фактор міжнародної конкурентоспроможності організації
- •7.3. Підсистема управління якістю продукції і процесів
- •7.4. Підсистема управління технологічними ресурсами
- •7.5. Підсистема управління часовими параметрами діяльності
- •Тема 8 «особливості міжнародної конкурентоспроможності регіонів»
- •8.1 Підходи до розуміння сутності поняття «регіон»
- •8.2 Конкурентоспроможність регіонів
- •8.3 Конкурентоспроможність регіонів на мікрорівні
- •8.4 Міжнародна конкурентоспроможність регіонів
- •Тема 9 «сучасні моделі конкурентоспроможності національних економік»
- •9.1 Конкурентоспроможність соціально-економічних систем макрорівня організації: сутність та оцінка
- •9.2 Стадії конкурентоспроможності та моделі розвитку національних економік
- •Тема 10 «регулювання конкуренції на національному і міжнародному рівнях»
- •10.1 Причини державного регулювання конкуренції
- •10.2 Антимонопольне законодавство
- •10.3 Наддержавне регулювання конкуренції
- •Тема 11 «конкурентоспроможність в умовах глобалізації»
- •11.1 Сутність та основні чинники глобальної конкурентоспроможності
- •11.2 Глобальні конкурентні переваги
- •11.3 Глобальна конкурентоспроможність та стратегії її забезпечення
1.2. Держава й конкуренція
Важливим елементом та умовою ефективного розвитку ринкової економіки є стимулювання та регулювання конкуренції на державному рівні.
Серед об'єктивних причин необхідності державного регулювання сучасного ринкового господарства відокремлюють:
1) відсутність досконалої конкуренції;
2) для певної категорії товарів ціновий механізм не працює, (наприклад національна оборона), з цих причин держава бере на себе відповідальність за виробництво такого "колективного" товару і змушує громадян водночас оплачувати продукцію;
3) ціни і витрати виробництва в деяких галузях національної економіки не відображають суспільного ефекту від споживання їх продукції. Це виробництва з так званим зовнішнім ефектом (виробництва, які несуть великі витрати на охорону зовнішнього середовища, розвиток освіти, охорону здоров'я);
4) наявність ринків, де адаптація здійснюється повільно і досить болісно порівняно з класичною моделлю саморегулювання. Наприклад, ринок робочої сили. У сучасному суспільстві, де відносини між роботодавцями і продавцями робочої сили визначаються трудовими договорами, рівень заробітної плати не може змінюватися у відповідності з простими моделями попиту та пропозиції.
Державне регулювання конкуренції включає наступні напрямки [14]:
Антимонопольна політика визначає способи й методи контролю й обмеження існуючих природних і державних монополій; умови існування домінуючого положення на ринку й відповідні санкції держави; порядок контролю за злиттями й поглинаннями, за ходом приватизації; рівні державного втручання в зовнішню торгівлю; умови контролю за цінами; системи стимулювання створення певних підприємств; квотування й ліцензування певних видів діяльності й ін.
Фінансова політика стимулювання конкуренції, що включає: регулювання обсягів і умов надання кредитів, депозитні ставки, систему оподатковування, норми рентабельності виробництва й реалізації продукції.
Регулювання експорту й імпорту продукції через ліцензування, квотування, зміни в митній політиці.
Участь держави у виробництві й реалізації продукції за рахунок збереження певної частки державної власності в підприємствах, державних капітальних вкладень, державних замовлень. Сприяння реалізації інвестиційних програм.
Прийняття рішень щодо приватизації чи націоналізації підприємств.
Державна стандартизація продукції, технологій, умов безпеки виробництва, охорона навколишнього середовища.
Регулювання видобутку корисних копалин, цін на сировину, землю, воду, енергію.
Патентно-ліцензійна політика.
Соціальний захист споживачів.
Найбільш дієвим механізмом державного регулювання конкуренції виступає антимонопольна політика.
Відповідно до статті 10 Господарського Кодексу України, антимонопольно-конкурентна політика визначена одним із основних напрямів економічної політики держави, основна мета якого зводиться до створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими (насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг), сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки. Відповідно до статті 18 Господарського Кодексу України, держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на основі загальнодержавних програм, які затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. Сукупність загальнодержавних програм розвитку змагальності у сфері господарювання та інших нормативно-правових актів, що містять положення щодо розвитку конкуренції, попередження, обмеження та припинення монополістичної діяльності та недобросовісної конкуренції формують такий важливий інструмент реалізації антимонопольно-конкурентної політики держави як антимонопольне законодавство (відповідно до Закону України «Про Антимонопольний комітет», термін «антимонопольне законодавство» замінений на термін «законодавство про захист економічної конкуренції»).
Конкуренція в Україні регулюється не тільки за допомогою специфічного національного конкурентного законодавства, але й на основі міждержавних домовленостей, двосторонніх угод та взаємодії із міжнародними організаціями, які займаються питаннями розвитку та захисту конкуренції: ЮНКТАД, Міждержавна Рада з Антимонопольної політики (МРАП або Антимонопольна рада), Організація економічного співробітництва та розвитку, Міжнародна мережа з питань конкуренції (ММК).