Ольгерд 1345-1377

    

    Другий Ге­ди­ми­но­вич Ольгерд став ве­ли­ким кня­зем ро­ку 1345. Тоді на Лит­ву на­су­ну­ла страш­на хма­ра - у Прусію зїха­ла­ся ве­ли­ка си­ла спільників: Чехів, Угорців, Німців, щоб вес­ною іти ве­ли­ким хрес­то­вим по­хо­дом на Лит­ву. Ба­чу­чи се, най­ро­зумніший з братів Ольгерд і най­хо­робріщий Кей­стут, скла­ли між се­бе спілку, ски­ну­ли нікчем­но­го Яв­ну­та з ве­ли­кок­ня­жо­го сто­ла, і він утік у Моск­ву, а ве­ли­ким кня­зем Ли­товським став Ольгерд. За­раз же бра­ти, не до­жи­да­ючись, по­ки на них на­па­дуть спільни­ки, пішли в по­ход на ли­царів, об­ма­ни­ли їх військо, на­па­ли на Ли­вонію і там не­щад­но по­руй­ну­ва­ли землі і зам­ки ли­вонські: ли­царі пішли у по­ход і зос­та­ви­ли їх без сто­ро­жи. Ки­ну­ли­ся тоді ли­царі бо­ро­ни­ти свої землі і, мстя­чись, руй­ну­ва­ли Лит­ву.

    Але Ли­товці по­хо­ва­ли­ся по пу­щах; а тут ще по­розс­та­ва­ли річки, і ли­царст­во те, так не ду­же за­ро­бив­ши, мусіло розійтись по своїх кра­ях.

    Ставши ве­ли­ким кня­зем Ли­товським, Ольгерд пот­ро­ху та по­ма­лу підгор­нув під свою ру­ку землі Смо­ленську, а з ук­раїнських Чер­нигівщи­ну, Пе­ре­яс­лав­щи­ну, Київщи­ну та Поділля. Дер­жа­ва йо­го ся­га­ла од Бал­тицько­го мо­ря до Чор­но­го - з од­но­го бо­ку, і од ріки Оки до Західнього Бу­га - з дру­го­го.

    Українські землі з охо­тою йшли під ли­товську ру­ку, бо че­рез те виз­во­ля­ли­ся з-під Та­тар; і та­ким по­би­том Ук­раїна вже у другій по­ло­вині XIV в. ви­би­ла­ся з-під та­тарської вла­ди. За часів Ольгер­да і Та­тарська Ор­да піду­па­ла; в се­ре­дині в ній йшла ко­лот­не­ча, то й не мог­ла во­на да­ти доб­рої одсічи Ольгер­до­ви.

    Але бу­ли ще й инші при­чи­ни, чо­му Ук­раїнські землі так охо­че йшли під Ли­товську вла­ду. Пер­ше - те, що Ли­товські князі тільки на око бу­ли ли­товські, а на ділі чу­ли се­бе Ру­си­на­ми, жи­ву­чи найбільш се­ред ук­раїнсько­го на­ро­ду. З Ге­ди­ми­но­вих синів один Кей­стут ос­тав­ся справжнім Лит­ви­ном, дер­жав­ся ста­рої по­ганської віри, а з два­над­ця­ти Ольгер­до­вих синів бу­ло вже де­сять пра­вос­лав­них, і тільки де­котрі ма­ли ли­товські іме­на.

    Та крім од­ної віри бу­ла ще й од­на мо­ва. Руська мо­ва па­ну­ва­ла на ли­товсько­му дворі. Князі (як от Ягай­ло та Ви­товт) між со­бою лис­ту­ва­ли­ся по руськи, приз­ви­чаєні бу­ли до руської культу­ри й уся­кої умілос­ти. Та се й не ди­во, ко­ли за Ге­ди­ми­на більшість ве­ли­ко­го князівства Ли­товсько­го бу­ла з біло­руських зе­мель, а при кінці XIV в. справжніх ли­товських зе­мель бу­ло лед­ве пя­та часть в дер­жаві. Ли­товці теж, крім пра­вос­лав­ної віри, пе­рей­ма­ли й руську культу­ру. Од­на тільки Жмудь твер­до дер­жа­ла­ся й ста­рої віри й своєї мо­ви.

    Далі, в дер­жаві Ли­товській пе­рей­ня­то руське пра­во. Руська мо­ва ста­ла уря­до­вою (пра­ви­тельствен­ною) і культур­ною в вел. князівстві Ли­товсько­му - по ли­товсько­му, навіть у су­то ли­товських зем­лях, ніяких пи­са­них до­ку­ментів зовсім не маємо.

    Через се все й ук­раїнсько-руські землі Лит­ва в XIV ст. не за­вой­ову­ва­ла, не підби­ва­ла - се не бу­ла якась чу­жа на­пасть на них - а при­лу­ча­ла, збіра­ла землі Руської дер­жа­ви, так як в Х-XII ст. київські князі збіра­ли роз­си­пані час­ти Київської дер­жа­ви. До­да­мо на­решті, що Лит­ва не втру­ча­ла­ся в жит­тя ук­раїнських зе­мель і не ро­би­ла пе­ремін по свой­ому: „ми ста­ри­ни не ру­шаєм, а но­ви­ни не уво­дим" - од­ка­зу­ва­ли ли­товські князі. От чо­му ук­раїнські землі так охо­че йшли під Ли­товську ру­ку.

    У 1377 році Ольгерд по­мер і зос­та­вив після се­бе од двох жінок своїх два­над­цять синів і пять до­чок. Зга­даємо де­яких з них. Во­ло­ди­мир Ольгер­до­вич Київський, що йо­го Ольгерд по­са­див у Київі, як тільки од­няв Київщи­ну од Та­тар (од си­на сього Во­ло­ди­ми­ра - Олек­санд­ра, або Олелька, як йо­го про­зи­ва­ли, по­чи­нається рід князів Олелько­вичів, що дов­генько кня­жи­ли у Київі); Дмит­ро-Ко­ри­бут Брянський, го­ло­ва кня­жих родів Виш­не­вецьких, Зас­лавських, Ко­рецьких і Ру­жинських; Федір Ольгер­до­вич, що мав уділ у північній Во­лині - від нього пішов рід князів Сан­гушків. Се від пер­шої жінки. А від дру­гої: Ягай­ло, що йо­го Ольгерд зро­бив ве­ли­ким кня­зем, Скир­гай­ло і Свит­ри­гай­ло.