Одиничне, особливе і загальне

Вивчення речей, предметів об'єктивної дійсності пе­реконує нас в тому, що кожна річ, явище, з одного боку, має якісь строго індивідуальні ознаки, завдяки яким ми і розрізняємо ці речі, з іншого – кожне окреме, індиві­дуальне явище має в собі і деякі загальні ознаки, харак­терні для багатьох явищ. Ці об'єктивні ознаки речей і явищ відображаються в мисленні з допомогою категорій одиничного і загального. Одиничне – це окремий пред­мет, річ, явище, подія, факт, які характеризуються відпо­відними просторовими і часовими межами, відповідною визначеністю. Загальне це об'єктивно існуюча то­тожність між предметами, речами, явищами, що властива багатьом предметам, речам і явищам у рамках конкрет­ної якісної визначеності Одиничне існує як таке, окре­мо. Загальне ж не існують як такі, окремо. Всяке загальне є частинкою, елементом, стороною окремого, оскільки воно відображає останнє не повністю, не цілком, а част­ково – в тому, що є тотожним у предметах. Одиничне, окреме, за своїм змістом, проявом багатше від загально­го, яке є абстрактним. Однак загальне глибше розкри­ває зміст, сутність речі. Особливе – це певна сукупність властивостей, притаманних лише даному предмету. Відмінність між загальним, особливим і одиничним відносна. Кожний предмет, річ, явище являють собою єдність одиничного, загального і особливого.

Категорії одиничного, особливого і загального ма­ють важливе значення в процесі пізнання. Вони відоб­ражають його рух, логіку, послідовність. Процес пізнання є сходженням від одиничного до особливого і від особ­ливого до загального. Це неминучий об'єктивний закон пізнання.

Однак не слід протиставляти знання одиничного знанню загального, бо це неминуче веде до помилок. Абсолютизація одиничного – шлях до емпіризму, до нагромадження фактів: скільки б ми їх не нагромаджу­вали, без узагальнення не можна зрозуміти їхньої суті. Разом з тим, не можна перебільшувати і роль загально­го, бо це веде до відриву від реальності. Категорії оди­ничного, особливого і загального є також важливими категоріями логіки, з допомогою яких створюються по­няття, узагальнення, без чого неможливе пізнання вза­галі, справжнє уявлення про суть розвитку і змін. Отже, категорії одиничного, особливого і загального є одно­часно і категоріями діалектики, теорії пізнання і діалек­тичної логіки. І ця їхня особливість стосується усіх категорій діалектики, котрі можна розглядати в трьох аспектах – онтологічному, гносеологічному і логічному.

Зробимо загальний висновок: категорії діалекти­ки – універсальні логічні форми мислення, в яких відображаються загальні зв'язки, властивості і відно­шення, що мають місце в об'єктивній дійсності. В категоріях сконцентровані досвід і предметно-практич­на діяльність багатьох поколінь людського суспільства.

Усі категорії діалектики можна поділити на два види:

субстанційні і співвідносні. Йдеться про категорії як загальні поняття, котрі вживаються окремо, безвідносно до інших. До таких категорій належать категорії «матерія», «простір», «час», «стрибок», «міра», «суперечність» і т. д. Вони фіксують певні загальні властивості об'єктив­ної дійсності, але не дають безпосереднього уявлення про зв'язки цих категорій з іншими. Стосовно ж кате­горій співвідносних, то вони є органічно пов'язаними одна з одною, в процесі пізнання передбачають одна одну; з'ясувавши одну, не можна не враховувати іншу;

До таких категорій відносять: сутність і явище, форму і зміст, можливість і дійсність, частину і ціле тощо.

Зв'язки між ними об'єктивні, суттєві, внутрішні, за­гальні і повторювані. Тобто, якщо мова йде про форму, то вона неминуче передбачає і зміст; якщо ми з'ясували сутність, то лише шляхом вивчення (аналізу) явищ; якщо ми маємо наслідок, то слід з необхідністю шукати його причину. Для пізнання змісту речі, її суті, причин існу­вання немає іншого шляху, окрім пізнання її форми, кон­кретних проявів, наслідків і т. д. Таким чином, співвід­носні категорії діалектики дають уявлення про законо­мірні, необхідні зв'язки між ними як результат відобра­ження необхідних зв'язків, що існують в об'єктивній дійсності.