4. 12. Майбутнє: проблеми прогнозування

Три пори – минула, теперішня й прийдешня – бачаться сукуп­но, яко Вічність, і тая то Віч­ність тяглістю своєю їх обій­має: позаяк усе наге і розкрите.

Нострадамус

Поняття соціального передбачення і прогнозування майбутнього

Проблема майбутнього і його передбачення належить до тих «вічних» тем, інтерес до яких закономірно зрос­тає в міру суспільного прогресу

Ще в сиву давнину люди намагалися підняти завісу над майбутнім, передбачити власну долю і подальший хід подій у своєму житті; прагнули заздалегідь підготува­тись до зустрічі з майбутнім, більше того, вплинути на нього.

У сучасну добу проблема прогнозування явищ і подій, передбачення соціальних наслідків прийнятих рішень набуває характеру нової глобальної проблеми «суспіль­ство і катастрофа, руйнування, потрясіння», «суспільство і його дестабілізація», що безпосередньо зачіпає основи існування сучасного суспільства І центральний вузол цієї нової глобальної проблеми «суспільство – катастро­фа» в діалектиці непередбачуваного і непередбаченого.

Відзначаючи важливу роль прогнозування, необхід­но розкрити його передумови. Через складність, бага­тогранність цієї проблеми зупинимося тільки на деяких, найбільш важливих її аспектах.

Онтологічний аспект Прогнозування можливе на­самперед завдяки дії причинно-наслідкових зв'язків, об'єктивних законів. Все це зумовлює вірогідність того, що механізм, який визначає рух об'єкта, не зміниться радикально, і, отже, можна здійснювати прогнозування у межах однієї системи вимірювання! до якісного стрибка А існування певних загальних законів розвитку за­безпечує прогнозування і на більш тривалий час.

Гносеологічний аспект 3 точки зору гносеології, процес, що розглядається, є окремим видом пізнаваль­ної діяльності, і можливість прогнозування випливає з принципу пізнання світу Детальніше вивчення законів об'єктивного світу, використання ЕОМ для створення багатопараметричних моделей досліджуваних об'єктів відкриває ще більші перспективи для наукового соці­ального прогнозування.

Логічний аспект полягає в незалежності законів ло­гічного висновку від часу.

Нейрофізіологічний аспект. Можливість одержан­ня знань про майбутнє ґрунтується на здатності живих високоорганізованих організмів до випереджаючого відображення На думку П. К. Анохіна, воно здійснюється в мозку, де знаходиться апарат передбачення результа­ту дії Як констатує сучасна наука, цю здатність мають і вищі види тварин, проте тільки в діяльності людини вона набула якісно нових, високорозвинених форм як у практичному засвоєнні, так і в теоретичному осмисленні навколишньою світу. В людській свідомості випереджа­юче відображення набуло форми здатності робити ви­сновки про майбутні події.

Соціальний аспект констатує активний характер про­гнозування, заснований на механізмі зворотного зв'язку між прогнозом і предиктором (суб'єктом прогнозуван­ня). Людству не однаково, в якому напрямі відбувати­меться розвиток, тому прогнозування має вказувати шляхи досягнення оптимального майбутнього варіанта,

Як уже зазначалося, передбачення майбутнього – це результат пізнавальної діяльності людини Інакше ка­жучи, передбачення являє собою рису розумової діяль­ності, яка свідомо досліджує у формі ідеальної» моделі предмети, явища чи умови їхнього існування, яких немає, або вони чомусь недосяжні для досліджень і перевірки.

Основою наукового передбачення е Пізнання об'єк­тивних внутрішніх зв'язків предметів і явищ, законів, що розкривають цей внутрішній, істотний і сталий зв'я­зок явищ і конкретних умов їхнього існування. Все це дає змогу в процесі пізнання переходити від відомого до невідомого, від минулого і сучасного до майбутньо­го Якщо закон розвитку якогось явища (процесу) відо­мий, то, вивчаючи дане явище (процес), ми можемо не тільки констатувати його теперішній стан, а й зробити висновок про напрям і характер можливих змін.

Майбутнє можна зрозуміти тільки в результаті ана­лізу минулого і сучасного, оскільки воно з'являється на основі їх діалектичної зміни.

Прогнозування є окремим видом передбачення. Од­нак соціальне прогнозування, поширюючись на окрему сферу суспільною розвитку, має відносну самостійність і автономність щодо інших видів, типів і методів науко­вого передбачення.

Особливе значення соціального прогнозування по­лягає насамперед у тому, що передбачаються ті зміни суспільного життя, які розкривають взаємозв'язок істо­ричної закономірності й предметної діяльності людей.

Якщо наукове передбачення загалом носить імовір­нісний характер, а його вірогідність підтверджується реалізацією прогнозованих результатів на основі суспіль­не-історичної практики, то соціальне прогнозування уже в самому собі містить оцінку істинності і достовірності варіантів, що висуваються

Наукове передбачення в сфері соціального життя підпорядковане просторово-часовим умовам, тому необ­хідно визначити ступінь імовірності й можливості пере­вірки результатів передбачення, бо в процесі наукового передбачення через складність самого механізму мож­ливі помилки, пов'язані зі зміною ситуації

Соціальне прогнозування спрямоване насамперед на виявлення цих змін Воно враховує співвідношення якіс­них і кількісних характеристик у соціальному явищі, що дає змогу встановити певну спрямованість розвитку самого явища, з достатньою точністю визначити харак­тер соціальних подій, форму і напрям їхнього руху Точність, вірогідність і ймовірність прогнозування зале­жать від того, про яке майбутнє йде мова – безпосе­реднє, оглядне чи безумовно віддалене

Майбутнє людства – це не аморфне і невизначене прийдешнє, без будь-яких часових рамок і просторових меж, в якому може відбутися все, на що здатна фанта­зія. Наукове передбачення і соціальне прогнозування мають дати відповідь яе тільки на питання про те, що може реально здійснитися в майбутньому, а також і відповіді на запитання, коли цього слід чекати, які фор­ми майбутнє здобуде і яка ймовірність даного прогнозу.

Ось чому певна періодизація майбутнього не менш важлива для наукового передбачення перспектив люд­ства, ніж для наукового дослідження минулого. Виді­ляючи стосовно перспектив людства етапи його посту­пального розвитку, доцільно говорити про безпосереднє, оглядне і віддалене майбутнє. Така періодизація не безпідставна, вона продиктована характером наших знань про майбутнє, що в свою чергу визначається об'єктив­ними обставинами. Знання про майбутнє в міру відда­лення від сьогодення стають все менш конкретними і точними, все більш загальними і приблизними, як і знання про далеке минуле людства. Ця зростаюча невизна­ченість передбачення майбутнього пов'язана з природою соціального розвитку, з багатоваріантністю і аль­тернативністю реального історичного процесу, з непередбачуваністю конкретного ходу і результату окремих подій у суспільному житті.

Сьогодні, коли руйнуються старі міфи і Легенди, все з більшою тривогою постає питання, що чекає нас там, за горизонтом? І знову повторюється стара історія: люди не одержують відповіді ні від офіційних осіб, ні від за­собів масової інформації.

Теоретичною розробкою та обґрунтуванням різних варіантів розвитку суспільства і людини в майбутньому займається в західному світі футурологія (від лат. /иіигит – майбутнє і гр. Іодох – мова, вчення). Термін цей уперше почав вживати (в 1943 р.) О. Флейхтхайм, професор політології в інституті ім. Отто Зура при Вільному університеті Західного Берліна. Він писав, що слово «футурологія» ввів з метою відмежування від одіозних ідеологічних доктрин минулого і насамперед від «марксистського утопічного мислення». Ніколи ще в історії суспільної думки ідеологи капіталізму так ста­ранно не займались проблемами майбутнього, пошуком шляхів суспільного розвитку, як у сучасних умовах.

Футурологія, або, як її ще називають, «наука про май­бутнє», розробка різного роду альтернативних проектів розвитку, прогнозів стали модними в країнах Заходу, особливо з кінця 60-х – початку 70-х рр. «Футуроло­гічний бум», або «бум прогнозів», характеризувався по­явою сотень державних спеціалізованих науково-дослід­них центрів, інститутів і приватних установ з розробки соціально-економічних, науково-технічних і військово-політичних прогнозів.

. Особливе місце серед футурологічних організацій посідає Римський клуб – міжнародна неурядова орга­нізація, створена у квітні 1968 р. на зустрічі 30 західно­європейських вчених, бізнесменів, громадських діячів у італійській столиці, які зібралися з метою неформаль­ного обговорення перспектив розвитку людства. Сьо­годні її членами є понад 100 авторитетних діячів науки і культури із 47 країн світу. Члени клубу дотримують­ся різних світоглядних концепцій, але їх об'єднує тур­бота про майбутнє людства, зацікавленість у розв'язанні глобальних проблем на основі співробітництва всіх країн.

За визначенням першого його президента А. Печчеї, Римський клуб – це «невидимий коледж», мета якого «сприяти тому, щоб люди якомога ясніше і глибше усві­домлювали труднощі людства». Інша мета полягала у використанні всіх доступних знань для того, щоб стиму­лювати встановлення нових стосунків, політичних курсів і інститутів, які 6 допомагали виправленню сучасної си­туації. За роки свого існування члени Римського клубу виконали понад 15 фундаментальних досліджень пер­спектив розвитку сучасної цивілізації.

Основні науково-теоретичні характеристики соціального прогнозування

Соціальне прогнозування охоплює всі сторони люд­ської діяльності: науку і техніку, продуктивні сили, ви­робничі відносини, демографічні процеси, охорону здо­ров'я, народну освіту, житлове будівництво, літературу і мистецтво, міжнародні відносини, освоєння земних надр, океану і космічного простору тощо.

Є принципова різниця між прогностикою і футуро­логією, яку чимало західних вчених намагаються пред­ставити як окрему науку про майбутнє. Оскільки пе­редбачення і прогнозування є однією з найважливіших функцій науки взагалі, штучне виділення їх в окрему галузь навряд чи доцільне. Інша річ, коли мова йде про розробку специфічних методів і прийомів прогнозуван­ня, що і є предметом прогностики. До речі, такий по­гляд висловлюють не тільки вітчизняні вчені, а й такий міжнародний орган, як Інститут соціального розвитку при 00Н. Його спеціалісти визначають прогностику як «спосіб розгляду соціальної реальності з використанням усіх доступних інструментів, а не як науку, що має специфічний предмет».

Передбачення має комплексний характер, в його основі лежить такий принцип діалектики, як всебічне охоп­лення предметів. Воно пов'язане з мисленим «випере­дженням» розвитку самого предмета і умов його існу­вання. Передбачити – означає відповісти, яким чином і чому розвиватиметься даний предмет, які особливості й умови цього процесу розвитку і який його можливий результат. Наукове передбачення дає принципово нове знання про об'єкт, що здобувається в результаті все­бічного дослідження і відображає нові аспекти прий­дешнього явища чи предмета. Тому це знання виступає новим у всій системі знань.

У процесі пізнання людина поглиблює свої знання, розкриває майбутнє, прийдешнє, перевіряючи їх на прак­тиці. Суспільно-історична практика є не тільки джере­лом пізнання, а й єдиним критерієм істинності його ре­зультатів. Нові висновки, одержані в процесі пізнання, визнаються вірогідними лише тоді, коли конкретні дії людей, побудовані на цих висновках, дають передбачені результати. Збіг передбаченого результату, сформульо­ваного на основі нових знань, з практичним результа­том, досягнутим із урахуванням цих же нових знань, є підставою переконання у вірності відображення людь­ми властивостей і певних законів об'єктів.

Отже, тільки в процесі практичної діяльності відбу­вається перевірка вірогідності передбаченого, відмежування від вигаданого, надуманого, ілюзорного пророцтва. Практика дає можливість гіпотезі перейти в науко­ву теорію, а можливий передбачений факт робить фак­том дійсності. Вищезгадані методологічні положення про роль суспільно-історичної практики у процесі пізнан­ня дають можливість правильно зрозуміти специфічність співвідношення суб'єкта й об'єкта в науковому перед­баченні, а також категорій емпіричного і теоретичного, конкретного й абстрактного, історичного і логічного, мож­ливості й дійсності, випадковості й необхідності і т. д.

Наслідком прогнозування перспектив розвитку су­спільних явищ і процесів є пошукові, нормативні та інші прогнози.

Пошуковий прогноз – це прогноз, який, виходячи з. тенденцій розвитку і сучасного стану об'єкта прогнозу­вання, визначає майбутній стан цього об'єкта на зада­ний проміжок часу, при заданих початкових умовах. Такий прогноз відповідає на запитання, у якому напрямі відбувається розвиток, який найвірогідніший стан об'єкта прогнозування у визначений період майбутнього. Ха­рактерним прикладом такого типу прогнозів можуть бути прогнози чисельності народонаселення планети, розвитку комунікацій до 2000 р., виконані під егідою 00Н.

Нормативний прогноз – це досягнення наперед за­даних завдань і цілей суспільства. Метою такого про­гнозу є виявлення оптимальних шляхів вирішення по­ставлених проблем, визначення можливих організацій­но-технічних заходів, орієнтовної вартості програм тощо.

Нормативне прогнозування можливе тільки при про­гнозуванні соціально-економічних процесів, оскільки процеси, що їх вивчають природничі науки, не підда­ються соціальному управлінню. На відміну від пошукового прогнозу, нормативний прогноз будується у зворотному напрямі, тобто від наперед заданого стану об'єк­та прогнозування до вивчення сучасних тенденцій та їх можливих змін, що забезпечують досягнення цього стану.

Нормативне прогнозування є, таким чином, попереднім етапом і необхідною передумовою науково обґрунтованого планування, прогнозування і проектування.

Прогнози розробляються з допомогою певних методів прогнозування, які являють собою-сукупність способів і процедур відбору й аналізу емпіричної інформації з метою складання прогнозу.

Австрійський футуролог Еріх Янч нараховує понад 200 наукових методів, спеціальних методик, логічних і технічних засобів пізнання майбутнього Однак у прак­тиці використовуються не більше 15—30 методів прогнозування. Усі вони досить умовно можуть бути поді­лені на п'ять груп. 1) екстраполяція; 2) експертні оцін­ки; 3) моделювання; 4) історична аналогія; 5) сценарії майбутнього. Кожний з цих методів пророкування май­бутнього має свої переваги і недоліки.

Прогнозування виконує певні функції, зокрема соці­ально-гносеологічну, функцію розвідки, евристичну, інте­груючу, запобіжну, інтенсифікуючу, нормативну, комуні­кативну, орієнтовну Його найважливішою функцією є те, що воно дає розуміння історичної перспективи, допо­магає визначити напрям соціально-економічного та полі­тичного розвитку на тривалий час, правильно орієнту­ватись у міжнародних подіях і тим самим служити ви­робленню обґрунтованої стратегії й тактики

Нині в Україні є кілька дослідницьких груп, сек­торів і відділів різних установ, що займаються розроб­кою прогнозів.

Соціальне прогнозування здійснюється на трьох рівнях. Найвищий масштабний рівень – це суспільство в цілому, середній – певна територіальна спільність чи регіон і нижчий – окремий колектив. Найвищим часо­вим рівнем прогнозування вважається довгострокове про­гнозування, яке розглядає соціальні процеси на трива­лий період – 15—20 років і вирішує питання на рівні державної політики. Середній часовий рівень – 10 – 15 років аналізує можливість розв'язання стратегічних зав­дань, які дають орієнтовну відповідь на запитання, що можна зробити. Найнижчий – вирішує оперативні зав­дання, які належить здійснити в найближчий період

Наше майбутнє визначається гуманістичними орієн­тирами. Проте мова не йде і не може йти про те, щоб вигадувати привабливий образ майбутнього й потім на­в'язувати його життю Майбутнє виростає не з мрій про нього, а з сучасного, з притаманних сьогоденню су­перечностей і тенденцій розвитку суспільства. Сьогодні ми перебуваємо на такому суспільно-історичному пере­валі, звідки дорога веде або до вершин, або у прірву. Альтернативи немає.

Людство на шляху до нової цивілізації

Широкий міжнародний резонанс викликали ряд до­повідей Римського клубу, в яких пильна увага приділя­лася глобальним проблемам сучасності, розв'язання яких вимагає спільних і невідкладних зусиль усіх держав і народів Поряд з відверненням ядерної війни до гло­бальних проблем належать охорона навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча та де­мографічна проблеми, мирне освоєння космосу і багатств Світового океану, подолання економічного відставання країн, що розвиваються, ліквідація небезпечних хвороб, статус людини в сучасному світі і Її майбутнє та інші.

При всіх своїх відмінностях такі проблеми мають спільні характерні ознаки, що відрізняють їх від бага­тьох інших проблем сучасності. Зрозуміло, що глобальні проблеми, які постали перед народами різних країн, ви­никли в різних сферах життєдіяльності людей. В од­ному випадку мова йде про ті чи інші сторони розвитку

продуктивних сил, стан і якість навколишнього середо­вища, в іншому – про кардинальні питання зовнішньої і внутрішньої політики, в третьому – про стосунки людини і суспільства тощо Глобальні проблеми загос­трились настільки, що без них неможливо нині скласти реалістичне уявлення про сучасні тенденції суспільного розвитку, про майбутнє людства.

Що охоплюється поняттям «глобальні проблеми»? Які характерні ознаки дають змогу говорити про них як про явище особливе, що стосується всього людства»? Відповіді на ці запитання важливі не лише в теоретич­ному, а й у практичному плані. Від того, які саме про­блеми будуть визнані глобальними, якою мірою буде пізнана їхня природа, багато в чому залежить і вибір рішень, а, отже, й доля багатьох народів і держав, май­бутнє планети

Одні вчені на Заході довільно звужують коло гло­бальних проблем, зводячи всю їх багатоманітність до двох-трьох, інші вдаються до протилежних крайнощів, відносять до них проблеми, які не мають нічого спільно­го із світовими процесами, а стосуються тільки певних країн або окремих соціальних груп.

Усе це зумовлює необхідність докладної характеристики глобальних проблем сучасності. До них слід відне­сти ті, які, по-перше, мають справді планетарний, загальносвітовий характер, зачіпають життєві інтересі всіх народів і держав; по-друге, загрожують усьому людству в разі, якщо не будуть вчасно вирішені; по-треті, вима­гають для свого розв'язання спільних і невідкладних зусиль усіх держав і народів.

Ще однією характерною. рисою глобальних проблем можна вважати їхній динамізм. Він означає насампе­ред можливість збільшення кількості проблем, що зара­ховуються до глобальних, а також вірогідність ослаб­лення чи посилення гостроти однієї з них. Тому важли­во вчасно оцінити ті проблеми, які можуть набути гло­бального характеру, і вчасно виробити реакції суспіль­ства на гострі питання сучасності.

До глобальних проблем слід віднести й майбутнє людини. Проблема людини як особливе вираження од­вічних філософських питань набула ще одного відтінку: нині вона активізувалась з погляду проблемності люд­ського існування взагалі. Щоб мати майбутнє, людина має вижити як вид Питання сенсу людського життя, значення культури, змісту людської діяльності набува­ють уже не суто академічного, теоретичного, суспільно-відповідального звучання, а потребують конкретних соці­ально-практичних рішень.

Такі найважливіші і найактуальніші глобальні про­блеми сучасної епохи, з якими зіткнулась людство на порозі нового тисячоліття своєї історії У працях бага­тьох західних вчених вирішення найважливіших про­блем людства, як і в уявленнях про найближче й відда­лене майбутнє людства, єдності немає. Ще недавно час­тина їх відстоювали позицію «соціально-екотогічного песимізму», доводячи, що світ нібито досяг апогею роз­витку виробництва, споживання невідновлюваних ре­сурсів і в недалекому майбутньому на нього чека»: крах. Чимало західних спеціалістів у галузі екології (Дж. Форрестер, Д Медоуз, М Месарович. Б.Пестель та ін.) вва­жають, що людство має вибирати між матеріальним про­гресом і продовженням життя на Землі.

Однак здругої половини 70-х років дедалі більше з'являлось публікацій, автори яких намагалися довести, що нестача джерел енергії, продовольства та інших ре­сурсів не абсолютна, а відносна, і людство може ці про­блеми вирішити В одній з останніх доповідей Рим­ського клубу «Шляхи, що ведуть у майбутнє» (її ав­тор – американський економіст українського походжен­ня Б. Гаврилишин) висувається концепція створення за­гального «світового порядку», в рамках якого людство може справитися з уже наявними проблемами і з тими, які обов'язково виникнуть у майбутньому.

Сучасне і майбутнє розпочатих сьогодні в країні соці­альних перетворень перебуває в руках людини. Проте складається враження, що ми сприймаємо лише пози­тивні сторони людського фактора як феномена нашої соціальної практики, навмисне минаючи певні «небез­печні» висновки і «підводні рифи». Настав час чесно і безпристрасно подивитись на цю проблему. Людський фактор це не ті іьки першооснова нашого подальшо­го суспільного розвитку, а й одна з історичних причин наших невдач і поразок А якщо бачити перспективу, то ми прагнемо виховати всебічно і гармонійно розвинену людину майбутнього громадянського суспільства.

Зміни, що відбуваються сьогодні у світі, – важливий крок на шляху переходу людства до нової цивілізації, яка може бути сформована на шляхах розв'язання гло­бальних проблем. Ця нова, майбутня цивілізація, на нашу думку, знищить відчуження людини від людини, су­спільства, природи і від продукту праці, покладе кінець поділу людства на антагоністичні класи та соціальні групи і створить реальні умови для його самопізнання і вільного самооб'єднання на принципах нового гуманіз­му. Нова цивілізація в генденціі свого розвитку являє собою якісно новий ступінь у розвитку людини і суспіль­ства, що інтегрується в єдине людство, системність яко­го можна порівняти в якісному відношенні з природни­ми системами, залученими в сферу людської діяльності. Тільки на цьому етапі людство займе гідне, відносно самостійне місце в системі оточуючих космічних про­цесів і сил, стане специфічним єдиним утворенням.

Розмірковуючи про перспективи людства, слід підкрес­лити, що мова йде про можливості якогось єдиного демо­кратичного і гуманного світового співтовариства, в якому будуть співіснувати різні форми власності – і суспільна, і приватна, неоднакові форми суспільних відносин Але з однією умовою Цс миють бути суспільства демократії, суспільства, де людина буде центром усіх відносин.

Отже, майбутнє, яке людина творить сама, і буде її майбутнім. Міркуючи про перспективи розвитку люд­ської цивілізації, слід не лише розвивати існуюче, а й ламати старі догми і стереотипи. Якщо не буде нового в сучасному, якщо не вирішимо сьогоднішніх глобаль­них проблем, то не буде й ніякого третього тисячоліття. розвитку людства.

У майбутньому, як це вже було і в минулому, суспіль­ний прогрес не застрахований від зигзагів, стрибків з одного боку в інший і, навіть, від відступу назад. Від наукового передбачення і свідомої та активної діяльності народних мас багато в чому залежить, як уникати цих негативних тенденцій, як спрямовувати суспільний про­грес Гуманістична місія соціального прогнозування саме і полягає в тому, щоб розкріпачити майбутнє людства!

Контрольні запитання

і. Що таке соціальне передбачення?

2. Як співвідносяться поняття «передбачення», «прогнозування», «провіщення»?

3. За допомогою яких методів розробляються пощукові, нормативні та інші прогнози?

4. Які функції виконує соціальне прогнозування?

5. У чому полягає гуманістична місія передбачення майбутнього?

Теми рефератів

1. Методи і функції соціального передбачення.

2 Наукове передбачення суспільних процесів.

3 Прогностика і футурологія.

4. Соціальне прогнозування і планування

5. Соціальне передбачення і сучасна глобалістика