Галицька архітектурна школа. Кам’яна сакральна архітектура Галича. Іконописні традиції.
У зв’язку з розвитком торгівлі з Заходом починається в ХІІІ ст. в Галичині й на Волині ріст городів. Ще за київських часів через західноукраїнські землі провадилася жвава торгівля з середньою й західною Європою. З упадком Києва посередницька роль в торгівлі між Заходом і Сходом переходить до Галичини. Сюди приїздять купці з Польщі, Німеччини, Угорщини, Греції, з Балкан й закуповують продукти місцевого господарства та привозять свій крам. Все це впливало на розвиток і збагачення міст, на розвиток міської культури, прикладних мистецтв, закріплення і урізноманітнення народних обрядів, звичаїв тощо.
У рукописних згадках того часу яскраво змальовано, як були збудовані у той час і пишно прикрашені холмські церкви. Справжнім меценатом в ділі будування й прикрашання храмів став Володимир Василькович.
З усієї будівничої діяльності Данила, Василька, Володимира та інших князів збереглися до наших часів лише руїни, але й на основі цих руїн та різних випадкових знахідок можна бачити, що мистецтво в Галицько-Волинській державі було розвинуто дуже високо. Можна бачити в ньому впливи візантійського, романського й готичного стилів в архітектурі й орнаментиці.
В цей час тут існували такі міста, як Галич, Городенка, Коломия, Рогатин, Рожнятів, Снятин, Тисмениця, Тлумач. З розширенням міст будувалися міські укріплення, різні цивільні і культові споруди: князівські і боярські палаци, церкви тощо. Лише в Галичі археологи виявили залишки близько 30 кам’яних переважно культових будівель кінця ХІІ-ХІІІ століть.
Про архітектуру князівства відомо небагато. Писемні джерела описують переважно церкви, не торкаючись світських будівель князів чи бояр. Даних археологічних розкопок також не вистачає для точної реконструкції тогочасних споруд. Залишки храмів Галицько-Волинського князівства в поєднанні з записами літопису дають змогу стверджувати, що на західноруських землях залишалися міцними традиції руської архітектури Київської доби, але відчувалися нові віяння західноєвропейських архітектурних стилів.
На березі Дністра (зараз с.Шевченкове) до нашого часу збереглася церква Пантелеймона (близько 1200 р.) Найбільшим храмом стародавнього Галича був згаданий Успенський собор, виявлений українським археологом Я. Пастернаком в 1936 - 1938 роках.
Церква св. Пантелеймона у Галичі виконана у європейському романському стилі (ХІІ —ХІІІ століття, проект реставрації) .
Євангеліст Марко (Володимир, ХІІІ ст., Волинське Євангеліє).
Головними культурними центрами князівства були великі міста і православні монастирі, які водночас відігравали роль основних освітніх центрів держави. Провідну роль у культурному житті країни займала Волинь, а саме місто Володимир, давнішня цитадель Романовичів. Місто прославилося завдяки діяльності князя Василька, якого літописець згадував як «книжника великого і філософа, якого не було у всій землі і після нього не буде». Цей князь розбудував Берестя і Кам'янець, створив власну бібліотеку, спорудив чимало церков по всій Волині, яким дарував ікони і книги.
Другим за значенням культурним центром був Галич. До найбільших і найвідоміших монастирів князівства входили Полонинський, Богородичний та Спасський монастирі.
Образотворче мистецтво князівства знаходилось під сильним впливом візантійського. Галицько-Волинські ікони особливо цінувалися у Західній Європі. Чимало з них потрапило до польських храмів після завоювання князівства. Мистецтво іконопису галицько-волинських земель мало спільні риси з московською іконописною школою ХІV — ХV століть. Хоча православні традиції не заохочували розвиток скульптури через її зв'язок з ідолопоклонством, на сторінках Галицько-Волинського літопису згадуються скульптурні шедеври у Галичі, Перемишлі та інших містах, що ймовірно свідчить про католицькі впливи на майстрів західноруських земель. Моду у декоративному мистецтві, особливо в обробці зброї і військових знарядь, диктували азійські країни.
Починаючи з ХІІІ століття на території князівства поширилася нова для Русі культура західноєвропейського лицарства. Відомо, що галицько-волинські князі і бояри неодноразово проводили лицарські турніри, які називалися «іграми». Разом з різними запозиченнями у військовій справі, розвитком міждержавної торгівлі та проведенням активної зовнішньої політики, на руських землях поширились латина, універсальна мова західноєвропейського цивілізаційного простору.
Таким чином, розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Протягом багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі, у літописах та історичних творах. Проте водночас західно-руські землі потрапили під культурний вплив Західної Європи, де галицько-волинські князі і знать шукали протидію агресії зі Сходу.
Інформаційні джерела:
Українська культура: історія і сучасність: Навч. посібник / За ред. С.О.Черепанова. – Львів: Світ, 1994. – 456 с.
Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб / Б.І.Хорошун, Г.І.Гержод, Л.Г.Котик; Нац. транс. ун – т. – К., 2006. – 172 с.
Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / За ред. М.М.Заковича. – К.: «Знання», 2002. – 556 с.
Українські культурні цінності в Росії: На шляху до діалогу, 1926 – 1930 / Упоряд. О.О.Нестуля, С.І.Нестуля. – Полтава: РВВ ПУСКУ, 2002. – 333 с.
Українська і зарубіжна культура : Навч. посіб. / За ред. К.В.Заблоцької. – Донецьк: Схід. видавн. дім, 2001. – 372 с.
Українська художня культура: Навч. посібник / За ред І.Ф.Ляшенка. – К.: Либідь, 1996. – 416 с.
Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ Під ред. О.А.Шевченка. – К.: Знання – Прес, 2003. – 278 с.,
Українська та зарубіжна культура: Підручник / Під ред. М.В.Кордона. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 576 с.,
Українське бароко та європейський контекст / Ред. кол. Костюк О.Г., Федорук О.К. та ін. – К.: Наукова думка, 1991. - 254 с.
Чмихов М.О. Археологія та стародавня історія України: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1992. – 376 с.
Чмихов М.О. Давня культура. – К.: Либідь, 1994. – 288 с.
Шевнюк О.Л. Українська та зарубіжна культура. – Х.: Знання – Прес, 2003. – 266 с.
Шейко В.М., Тишевська Л.Г. Історія української культури: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2006. – 258 с.
Шейко В.М., Тишевська Л.Г. Історія української художньої культури: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Харківська державна академія культури. – Х.: ХДАК, 1999. – 194 с.