Лекція 5 . Глава держави у зарубіжних країнах (2 год.)

1. Місце глави держави в системі центральних органів влади.

2. Юридичні форми глави держави.

3. Порядок заміщення поста глави держави в монархіях і республіках.

4. Повноваження глави держави в зарубіжних країнах.

1. Місце глави держави в системі центральних органів влади.

На відміну від “класичних” галузей влади: парламенту, уряду, суду (законодавчої, виконавчої та судової влади), фактичне і юридичне становище глави держави однозначно визначити неможливо.

Однозначної й універсальної відповіді на питання про те, яке місце глави держави в системі державного механізму, дати неможливо. У кожній країні місце цієї посадової особи дуже своєрідне , і в кожній країні є своя специфіка.

Однак все ж можна виокремити найбільш загальні риси, найбільш яскраві специфічні особливості, що характеризують інститут глави держави.

Можна, незважаючи на всі труднощі й суперечності, спробувати дати визначення глави держави.

Такі визначення у вітчизняній правовій літературі є.

Так, В.М. Шаповал дає наступне визначення:

Глава держави – особа, яка займає формально вище місце в структурі державних інститутів і водночас здійснює функцію представництва самої держави в цілому.

Юридичний статус і політичне значення сучасного глави держави залежить від форми державного правління, прийнятої в тій чи іншій країні. Його реальна роль у здійсненні влади багато в чому зумовлена також існуючим у країні політичним режимом.

2. Юридичні форми глави держави.

Сучасна світова практика свідчить, що є шість варіантів персоніфікації (реалізації) посади або функції глави держави.

Перший варіант – найбільш давній і традиційний – це глава держави в особі монарха.

Є три способи, за допомогою яких монарх обіймає престол:

а) монарх, що успадкував свою посаду (абсолютна більшість монархій – Великобританія, Нідерланди, Бельгія, Японія, Таїланд тощо).

б) монарх, що або призначений, або обраний своєю родиною (старійшинами династії), наприклад, у Саудівській Аравії, південноафриканському королівстві Свазіленд, державі Катар та інших близькосхідних монархіях;

в) монарх, що обирається іншими монархами, своїми колегами, які очолюють суб’єктів федерацій. Це глава монархічної федерації.

Такий приклад тільки один – Малайзія, де глави султанів вибирають верховного правителя на п’ять років.

Наводиться ще приклад Об’єднаних Арабських Еміратів, але там глави семи еміратів раз на п’ять років обирають не головного еміра, а президента. Очевидно, це робиться за західним зразком або щоб не оголошувати одного зі своїх колег “еміром над емірами”.

Другий варіант – глава держави – президент.

Є також три способи здобуття цієї посади:

а) президент, обраний народом, громадянами;

б) президент, обраний парламентом;

в) президент, що обирається спеціальними колегіями. Колегії можуть бути різними, такими, що складаються із членів парламенту та представників місцевих органів влади.

Третій варіант нестандартний і нетиповий. Йдеться про главу держави у вигляді колегіального органу, що обирається парламентом на певний строк. Наприклад, у колишньому Радянському Союзі (принаймні це трактувалося саме так), нині на Кубі. Оскільки колегіальний орган не може виконувати низки функцій, властивих главі держави, бо вони мають виконуватися індивідуально, то якісь повноваження передаються одному з представників цього органу. Наприклад, однією дюжиною – членом (або главою) колегіального органу підписуються документи, приймаються вірчі грамоти від іноземних послів тощо.

Четвертий варіант – глава держави за сумісництвом. Таку функцію, наприклад, виконує глава уряду – прем’єр-міністр у землях ФРН. Там кожний суб’єкт федерації – земля – має парламент і уряд, але глави цього державного утворення немає. Глави земельних урядів здійснюють одночасно функції глав тринадцяти земель.

П’ятий варіант коли главою держави “ніби є” генерал-губернатор (представник британського монарха в державах – колишніх домініонах, які нині йменуються членами Співтовариства).

Як відомо, Великобританія та більшість її колишніх колоній утворюють Співдружність. Раніше вона називалася Британською співдружністю націй. Спочатку всі держави Співдружності визнавали британську королеву своїм головою держави, а потім, коли 1950 р. Індія стала республікою і за її прикладом пішли інші члени Співдружності, ці держави стали визнавати британську королеву лише главою Співдружності. Нині з 49 країн Співдружності вона є главою держави в 17, до яких належать Канада, Австралія, Нова Зеландія, Барбадос, Ямайка та ін. У кожній із цих 17 держав британська королева призначає за рекомендацією уряду відповідної держави свого представника – генерал-губернатора, що і здійснює повноваження глави держави. Оскільки верховенство британської монархії є взагалі умовним, генерал-губернатор, будучи формальним представником британської корони, є досить серйозною в державному плані фігурою.

Шостий варіант - найбільш нестандартний і ненормальний державний механізм. Це одноособовий або колегіальний глава держави, що здобув свою владу незаконно – шляхом узурпації. Як правило, це військові, що очолили військовий переворот, глави військових хунт та ін.

3. Порядок заміщення поста глави держави в монархіях і республіках.

Особливістю конституційного статусу монарха є наслідування його влади представниками правлячої династії. Порядок престолонаслідування, як правило, визначається конституціями.

В розвинутих країнах з парламентарно-монархічною формою правління прийняті три системи престолонаслідування:

- салічна (Бельгія, Норвегія, Японія);

- кастильська (Великобританія, Данія, Іспанія, Швеція);

- австрійська (Нідерланди).

За салічною системою наслідування престолу здійснюється тільки чоловіками за правом первородства. У сучасному світі салічний спосіб існує в основному тільки в країнах Сходу: Таїланді, Омані, Саудівській Аравії і Японії.

Кастильський спосіб престолонаслідування має 2 варіанти: традиційний і сучасний.

За традиційним способом спадкоємцем престолу є старший з дітей, але перевагою користується нащадок чоловічої статі. Тобто існує формула: “Молодший брат має перевагу перед старшою сестрою”. (Великобританія, Іспанія та ін.).

За сучасним варіантом кастильської системи спадкоємцем вважається будь-який старший нащадок незалежно від статі. У цьому випадку працює принцип первородства. (Норвегія, Швеція).

Австрійська система (австро-угорська, габсбурзька) зумовлює наявність такого права у жінок лише в тому випадку, коли відсутні законні претенденти на престол чоловічої статі. “Троюрідний племінник має перевагу перед дочкою короля”. Ця система діяла, наприклад, у Росії з 1797 по 1917 р. Її запровадив імператор Павло І, і припинилася вона разом із загибеллю династії Романових. Зараз ця система не застосовується.

Мусульманська система – вибори монарха.

Вакантність престолу, незалежно від її причин, завжди має певні юридичні наслідки. Одним із таких наслідків може бути встановлення регентства, тобто тимчасового правління іншої особи або групи осіб (регентська рада) замість монарха. (Тимчасова недієздатність монарха, малолітство та ін.).

Конституції більшості парламентарних монархій відносять вирішення питання про заміщення вакантного престолу монарха за відсутності законних спадкоємців до компетенції парламентів.

До особливостей конституційного статусу монарха слід також віднести наявність у нього спеціальних особових прав, пільг і привілеїв, зокрема права на титул.

Одним з особових прав монарха є право на державне утримання за рахунок так званого цивільного листа – особливої статті у державному бюджеті, де визначені кошти на утримання монарха, а також звичайно його найближчих родичів та двору.

На відміну від монарха, главу держави в республіці – президента – обирають.

Є три варіанти обрання глави держави в парламентарній республіці.

1. Президент обирається тільки парламентом, і жодні інші посадові особи й представники представницької влади в цій процедурі участі не беруть. Туреччина, Іран, Ізраїль.

2. Для обрання президента з депутатів парламенту й представників органів місцевого самоврядування створюється спеціальна виборча колегія. Італія.

3. У деяких федеративних державах для обрання федерального президента формується особлива колегія, що складається з депутатів федерального парламенту і представників суб’єктів федерації. ФРН.

4. Повноваження глави держави в зарубіжних країнах.

У президентських республіках глава держави одержує свій мандат від виборчого корпусу і завжди наділений широкими і реальними владними повноваженнями. Тут президент є важливою ланкою у державному механізмі і відіграє чи не найголовнішу роль у державно-політичному житті. Це стосується і глав держав у деяких країнах із змішаною республіканською формою правління.

У парламентських республіках глава держави отримує мандат від парламенту, і його влада є похідною. Він звичайно не має істотних владних повноважень і реалізує свою компетенцію здебільшого у взаємодії з урядом. Статус такого президента в цілому аналогічний статусу глави держави у парламентарній монархії.

В усі країнах із змішаною республіканською і парламентарними формами правління, крім тих, що утворилися на терені колишнього СРСР, важливим засобом забезпечення главою держави своєї компетенції є контрасигнування – скріплення підписом глави уряду та (або) окремого міністра рішення, прийнятого главою держави. Без такого підпису рішення не дійсне.

У більшості країн Центральної і Східної Європи за главами держав визнається право законодавчої ініціативи. Є нетиповим для країн Західної Європи.

Право вето і право повернути закон для повторного розгляду до парламенту.

Право розпуску парламенту або його нижньої палати. У президентських республіках глави держав такого права не мають, що зумовлено вимогами жорсткого поділу влад.

Повноваження, пов’язані зі сферою реалізації виконавчої влади.

Повноваження, пов’язані зі сферою реалізації влади.

У сфері зовнішньої діяльності держави.

Право ініціювати референдум.

Право звертатися з посланнями до парламенту або до народу.

Оголошення надзвичайного стану.