Лекція 6. Органи конституційного контролю (2 год.)

1. Організація конституційного контролю.

2. Порядок утворення органів, що здійснюють конституційний контроль.

3. Компетенція органів конституційного контролю і механізм її реалізації.

1. Організація конституційного контролю.

Найбільш прийнятним є вузьке трактування конституційного контролю, за яким він сприймається насамперед як оцінка судами загальної або спеціальної юрисдикції нормативно-правових актів на предмет їхньої відповідності конституції.

Уперше судову функцію конституційного контролю було визнано в США ще на початку ХІХ ст. До кінця ХІХ ст. судова функція конституційного контролю була сприйнята в ряді країн Латинської Америки і Європи. Новий етап у розвитку конституційного контролю почався після першої світової війни. Справжнє визнання цей інститут одержав після другої світової війни, коли він знайшов відображення в більшості новітніх конституцій. Відповідний інститут сприйнятий майже в усіх країнах Центральної та Східної Європи і в тих, що утворилися на терені колишнього СРСР.

Існують дві основні моделі організації конституційного контролю.

Одна з них має назву американської. За її умов відповідними повноваженнями наділені всі суди загальної юрисдикції. Наприклад, у США рішення будь-якого загального суду з питань конституційності закону або окремих його положень стає обов’язковим у межах його територіальної юрисдикції. За умов апеляції остаточне рішення приймає верховний суд. Воно є обов’язковим на всій території держави.

Модель організації конституційного контролю, за якою відповідні питання вирішуються практично всіма судами загальної юрисдикції, називається також децентралізованою або “ефузивною” моделлю.

Різновидом американської моделі організації конституційного контролю є така модель, за якою функція контролю належить не всім загальним судам, а тільки вищому суду (Австралія, Естонія, Індія, Ірландія, Канада, Швейцарія та ін.). Такий суд є органом загальної юрисдикції, і конституційний контроль становить не єдину його функцію.

Іноді функція конституційного контролю надана не всьому верховному суду в цілому, а його спеціальній палаті.

Існують країни, де для розгляду відповідних питань передбачене створення спеціального складу верховного суду.

Іншою моделлю організації конституційного контролю є так звана європейська або австрійська модель. Її характеризує наявність у державному механізмі спеціалізованого судового органу, відокремленого від судів загальної юрисдикції. Головним завданням цього органу – конституційного суду – є оцінка конституційності законодавчих актів, хоча він наділений і рядом інших повноважень. Поряд з конституційним судом можуть існувати і інші спеціалізовані суди, але саме він має найбільший авторитет.

Органи конституційної юстиції, як правило, називаються конституційними судами, хоч зустрічаються й інші назви. Франція, Казахстан – конституційні ради.

2. Порядок утворення органів, що здійснюють конституційний контроль.

Порядок утворення неоднаковий і залежить від моделі його організації.

За умов американської моделі посади суддів верховних судів заміщуються, як правило, за рішеннями глави держави, санкціонованими парламентами.

У США суддів верховного суду призначає президент з “поради і згоди” сенату. В такому ж порядку призначаються судді інших федеральних судів.

Японія. Верховний суд складається з 15 суддів, включаючи головного суддю. Головного суддю формально призначає імператор за поданням уряду. Усіх інших суддів верховного суду призначає уряд. Водночас передбачене схвалення призначень суддів верховного суду виборцями під час парламентських виборів. Така процедура повторюється через кожні десять років.

Індія. Постійних суддів верховного суду призначає президент (консультується з урядом і суддями). Тимчасових суддів призначає головний суддя за погодженням з президентом.

У Швейцарії суддів союзного суду обирає федеральний парламент.

3. Компетенція органів конституційного контролю і механізм її реалізації.

Існує дві основні форми контролю – попередній і наступний.

Попередній контроль має місце на стадіях парламентського розгляду законопроектів до промульгації її главою держави. У разі визнання їх неконституційними такі законопроекти не можуть стати законами.

Існує в Румунії, Польщі, Угорщині і Франції.

Своєрідним різновидом попереднього контролю можна вважати надання ними консультативної оцінки законопроектів у процесі проходження їх через парламент.

Подібна практика прийнята в Австралії, Канаді, деяких штатах США, Норвегії та ін.

Наступний контроль здійснюють щодо законів, які прийняті парламентом, промульговані главою держави і набули чинності.

Існує 2 процедури такого контролю – шляхом дії і шляхом заперечення.

В першому випадку відразу ж після введення закону в дію і незалежно від факту його застосування може бути ініційований розгляд питання про його конституційність (абстрактний).

У другому випадку розгляд цього питання про його конституційність (конкретний).

Обов’язковий контроль здійснюється відповідними органами на основі приписів конституції й законодавства і незалежно від волевиявлення будь-якого іншого органу чи посадової особи.

Факультативний контроль здійснюється тільки з ініціативи тих, хто наділений відповідним правом.

Крім визначення конституційних законодавчих актів, до повноважень органів, що здійснюють конституційний контроль, входить вирішення багатьох інших питань.

У країнах, де конституційний контроль здійснюють суди загальної юрисдикції, останні мають право давати оцінку конституційності судових рішень і нормативно-правових актів органів виконавчої влади, включаючи акти глав держав.

Органи конституційної юрисдикції встановлюють конституційність парламентських регламентів (Молдова, Румунія, Франція, Угорщина).

Повноваження оцінювати відповідність основному закону укладених державою і від її імені міжнародних договорів.

Юрисдикційні справи, тобто питання, пов’язані з розмежуванням компетенції.

Повноваження щодо контролю за функціонуванням механізмів прямої і представницької демократії.

Повноваження у сфері безпосереднього захисту прав особи.

Застосування процедур, подібних до імпічменту.

Казахстан, Литва, Чехія – конституційні суди роблять висновок, чи дозволяє стан здоров’я президентів виконувати надалі їх функції.