3.5 Градація ризиків по зонах, параметри, які їх характеризують

Визначення показників, які здатні характеризувати міру ризику, потребує складних економічних розрахунків, обширної, іноді складнодоступної, або відсутньої інформації, знання математичного апарату, значного часу та витрат. Тому на практиці як доповнення до визначених вище показників використовуються різні критерії, шкали, градації, які в основному мають рекомендаційний, орієнтуючий характер щодо “прийнятності” ризику, допустимих його параметрів.

Одним з таких підходів, який передбачає визначення допустимих меж ризику, є градація ризику через виділення зон ризику, які, у свою чергу, характеризуються певними (доволі умовними) економічними параметрами. Найчастіше виділяють чотири такі зони (без безризикової, в якій практично відсутні будь-які втрати при здійсненні господарських операцій і коефіцієнт ризику дорівнює нулю):

1. зона прийнятного (мінімального ) ризику;

2. зона допустимого (підвищеного ) ризику;

3. зона критичного (високого) ризику;

4. зона катастрофічного (неприпустимого) ризику.

Зона прийнятного ризику характеризується тим, що значення коефіцієнта ризику знаходиться у межах від 0 до 25%. У цій зоні підприємцю загрожує недоотримання наміченого прибутку. У найгіршому разі фірма ризикує не одержати чистий прибуток, що ставить під загрозу формування фондів, які формуються за рахунок цього прибутку. Це фонд розвитку підприємства, різні заохочувальні, благодійні фонди тощо. Але податки на прибуток можуть бути сплачені, хоча фірма не зможе виплатити, наприклад, дивіденди. В інших випадках при сприятливому збігу обставин втрати будуть незначними.

У зоні допустимого ризику коефіцієнт ризику знаходиться у межах від 26 до 50%. Фірма ризикує тим, що можливі втрати не перевищать суми розрахункового прибутку. Тобто підприємець ризикує не одержати прибуток або одержати його лише частково. Але оскільки витрати виробництва і обігу підприємець відшкодовує, то існує лише небезпека, що операція не принесе очікуваного доходу, який перевищує витрати. У цій зоні до зазначених вище додатковим буде ризик несвоєчасного перерахунку до бюджету податку на прибуток. Разом з тим, у межах цієї зони підприємницький проект зберігає свою доцільність.

Більш загрозливою для підприємця є зона критичного ризику з коефіцієнтом ризику від 51 до 75%. Небезпека випадкових втрат перевищує розрахунко вий прибуток аж до розмірів розрахункової величини очікуваної виручки. Такі втрати вже доведеться відшкодовувати з кишені підприємця. Тобто він втрачає не тільки прибуток, але й не може відшкодувати витрати.

Найнебезпечнішою є зона катастрофічного ризику. Це зона, в якій підприємець ризикує, що втрати перевищать виручку, а випадкові збитки можуть досягти величини, яка дорівнює майновому станові підприємця. Кількісне значення коефіцієнта ризику в цій зоні перевищує 75%. Такий ризик здатний призвести до банкрутства підприємства, його закриття і розпродажу майна. У цій зоні ризик пов'язаний з вкладенням засобів і майна в заставу під банківський кредит. Прострочена заборгованість по позиках, як правило, досягає 100%. Такі втрати підприємець просто не здатний відшкодувати і тому повністю збанкрутує.

До категорії катастрофічного слід також відносити ризик, який пов'язаний з прямою небезпекою для життя людей або виникненням екологічних катастроф незалежно від розміру втрат, майнового чи грошового збитку.

Разом з тим, було б неправильно стверджувати, що критичний і катастрофічний ризики є взагалі неприпустимими. Усе залежить від того, яка імовірність того чи іншого ризику і які допустимі його рівні, граничні значення, критерії (К).

Приймаючи рішення, підприємець на підставі попередніх розрахунків повинен орієнтуватись на такі умови:

- показник допустимого ризику не повинен перевищувати 0,1 (К доп.=01);

- показник критичного ризику не повинен перевищувати 0,01 (Ккр.=0,01);

- показник катастрофічного ризику не повинен перевищувати (Ккат.=0,001).

Критерії ризику означають, що на угоду не варто йти, якщо:

- у 10 випадках зі 100 можна втратити весь прибуток від угоди;

- у 1 випадку зі 100 можна втратити всю розрахункову виручку;

- у 1 випадку із 1000 можна втратити майно.

Оцінювання господарського ризику передбачає також необхідність побудови кривої ризику — кривої розподілу ймовірностей виникнення певного рівня втрат/прибутку.

Процес побудови кривої ризику включає такі етапи:

• встановлення зон ризику, у рамках яких утрати не перевищують визначеного рівня;

• визначення залежності ймовірності утрат від їх рівня;

• побудова типової кривої ймовірностей одержання певного рівня прибутку;

• побудова кривої ризику на основі кривої ймовірностей отримання певного рівня прибутку та зон ризику.