Західноукраїнські землі

в ІІ пол. ХІХ ст. на поч. ХХ ст.

Активна праця українських діячів на початок XX ст. дала вагомі результати. Була створена система освіти, яка нараховувала 3 тис. українських початкових шкіл, 6 державних і 15 приватних гімназій, у Львівському Університеті діяло 10 українських кафедр. “Просвіта” мала близько 3 тис. читалень, 2,7 тис. бібліотек і 77 філій. Для виховання молоді в патріотичному дусі були створені спортивно- пожежні товариства “Сокіл” (1898) та “Січ”(1900), а згодом - “Пласт”(1911). Для покращання економічного становища населення створювались кооперативи, яких нараховувалось декілька сот.

Маючи за собою таке підгрунтя, українські діячі з початку XX ст. розгорнули боротьбу за здобуття нових прав для українського населення. Ця боротьба велась навколо питань про введення загального виборчого права, реформи крайового статуту (закону про вибори до Галицького сейму), заснування українського університету і покращання соціального становища населення.

У 1902 р. східну частину Галичини під керівництвом українських партій охопив селянський страйк, в якому взяли участь 200 тис. селян. Селяни вимагали покращання умов праці, підвищення заробітної плати, спрощення процедури виїзду на сезонні роботи в Німеччину та США, введення загального виборчого права. Селяни під час страйку виявили надзвичайну стійкість, що примусило польських поміщиків задовольнити більшість їх вимог. Цей страйк засвідчив масовість і організованість українського руху.

Під впливом російської революції 1905-1907 рр. Австро-угорську імперію охопив могутній рух за введення загального виборчого права. Під цим могутнім тиском у 1907 р. австрійський уряд провів нарешті парламентську реформу, яка забезпечила українцям у імперському парламенті вагоме представництво (27 депутатів з Галичини і 5 з Буковини).

Після цих вагомих перемог основні зусилля українських діячів були спрямовані на скасування польської монополії на владу в Галичині і заснування українського університету. В цій боротьби використовувались як парламентські (подання, запити, петиції, переговори, обструкції та ін.), так і позапарламентські (віча, страйки, демонстрації та ін.). В результаті такої цілеспрямованої діяльності під тиском австрійського уряду, який не бажав загострення конфлікту в Галичині на передодні конфлікту з Росією, поляки були змушені піти на поступки. 14 лютого 1914 р. Галицький сейм прийняв законопроект про реформу крайового статуту. Ця реформа значила більше, ніж передбачали її доволі скромні, явні умови (українці мали отримати в сеймі 62 місця, тобто 27%). Вона порушила монополію поляків на владу в Галичині і ця відкривало для українського руху нові перспективи подальшої боротьби за поділ краю на українську і польські частини.

Також були успіхи і в питанні створення українського університету. Після тривалої боротьби, яка іноді доходила до відкритих сутичок між польськими і українськими студентами, з поліцією, у 1912 р. австрійський уряд пообіцяв створити український університет до 1916р.

Таким чином, український рух в Галичині наприкінці XIX - на початку XX ст. став масовим і організованим і досягнув вагомих результатів у відстоюванні національних інтересів українців. Цей рух також набув загальноукраїнського характеру, що дає підставу називати Галичину “українським П'ємонтом”.

Україна на початку ХХ ст.

Україна в роки І світової війни

План

1. Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр.

2. Столипінська реформа в Україні 1907-1910 рр. Наслідки.

3. Українські землі в роки Першої світової війни.

4. Лютнева революція в Росії та ї вплив на Україну.

5. Утворення Центральної Ради. Проголошення автономної України.

Україна в роки першої російської

революції 1905-1907 рр

Початок XX ст. ознаменувався гострою кризою російського самодержавства. До затяжної економічної кризи (1899-1903) додалась поразка у російсько- японській війні(1904-1905). Країну охопили заворушення, які вилились у демонстрації, страйки, що носили здебільшого політичний характер.

Причини революції:

- невирішеність аграрного питання;

- самодержавство, відсутність демократичних свобод;

- колоніальна політика по відношенню до неросійських народів.

9 січня 1905 р. за наказом царя було розстріляно 150-тисячну робітничу демонстрацію у Санкт-Петербурзі. Загинуло більше тисячі чоловік. Петербурзький розстріл викликав обурення робітників, невдоволення поширилось на армію і село. У січні в імперії застрайкувало 440 тис. чол. (з них на Україні 70 тис. чол.). У червні 1905 р. починаються селянські виступи, які відбулися в 64 з 91 повітів 9 українських губерній.

Етапи революції:

1. «Піднесення» січень – жовтень 1905 р.

2. «Кульмінація» жовтень – грудень 1905 р.

3. «Спад» січень 1906 – червень 1907 рр.

У червні виступи населення перекинулись і на армію, останню опору режиму.

14 червня повстали матроси броненосця “Потьомкін”. На кораблі було піднято червоний прапор. Повсталі, не маючи чіткої програми дій, 24 червня здались румунським властям.

На початку жовтня 1905 р. розпочався всеросійський політичний страйк. Прагнучи придушити його, уряд запровадив військовий стан у багатьох містах, в тому числі Києві і Харкові. Університети було закрито, на фабрики і заводи введено поліцію і війська. В Україні в страйку взяло участь 120 тис. чол.

Голова уряду граф С. Вітте наполіг на кардинальній реформі. 17 жовтня 1905 р. цар Микола II видав Маніфест, який “дарував” народу громадянські свободи - недоторканість особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів. Декларувалось скликання законодавчої Державної думи (парламенту). Цей маніфест вніс розкол у революційний табір: прихильники ліберальних поглядів вважали революцію завершеною і закликали до розбудови демократичних завоювань революції. Радикально настроєні політичні сили закликали до подальшого поглиблення революції і повалення самодержавства.

Під час жовтневого політичного страйку постали політичні організації робітничого класу - ради. Загалом по імперії їх виникало близько 50. В Україні перша рада з’явилась у Катеринославі (очолював Г. Петровський). Згодом ради виникали в Києві, Одесі, Миколаєві, Єнакієвому. Таким чином, у країні одночасно виникали зародки двох типів влади: парламентаризму (Державна дума) і диктатури пролетаріату (ради). Крім рад, в Україні з’явились і профспілки, яких налічувалось близько 80. Вони об’єднували кілька десятків тисяч чоловік.

Революція 1905-1907 рр. сприяла короткочасному розквіту українського національного життя. Так, було скасовано Емський указ. Відкрито нові кафедри українознавства в Одеському та Харківському університетах. Почала створюватись мережа “Просвіт”. У 1905 р. з’явилась перша україномовна газета “Хлібороб”. У 1906 р. після декількох невдалих спроб у Києві почала виходити газета “Рада”. Її видавцем був Є. Чикаленко. У 1907 р. у Петербурзі вийшло повиє видання “Кобзаря” Т. Шевченка. У тому ж році М. Г'рушевський у Києві засновує Українське наукове товариство.

Відбулись зміни і в розстановці українських політичних сил. У 1905 р. РУП перейшла на марксистські позиції і перейменувалась в Українську соціал- демократичну партію (УСДП, лідери В. Винниченко, С. Петлюра, М. ІІорш, JI Юркевич). Восени 1905 р. зі складу УДП виділилась Українська радикальна партія, але вже наприкінці року УДП і УРП об’єднались у УРДП, яка проіснувала до 1908 р., до утворення Товариства українських поступовців (ТУП). На початку і 907 р. із розрізнених гуртків утворилась Українська партія соціалістів- революціонерів (УПРС).

Українці прийняли активну участь у виборах до І та II Державних дум. У І Думі українська громада налічувала 45 депутатів, у II - 47.

І Державна дума працювала в Петербурзі 27 квітня - 8 липня 1906 р. Вибори до Думи ліві партії бойкотували. Здобули перемоіу кадети. У виборах брали участь Українська радикально-демократична партія та Українська народна партія. Серед 102 депутатів від 9 українських губерній нараховувалось 24 поміщики, 42 селянина, 26 представників міської інтелігенції, 8 робітників, 1 священик. За партійною ознакою 38 депутатів були кадетами і співчуваючими цій партії, 28 - трудовиками. Трудова партія становила не політичну партію, а парламентську фракцію, яка об’єднувала, в основному, безпартійних селянських членів Думи.

Українська думська громада (тобто фракція Державної думи, що складалася з національно свідомих депутатів від губерній України) у кількості 45 чол. сформувалася майже одразу. Очолив її адвокат і громадський діяч з Чернігівщини І-Шраг.

Громада вимагала надати Україні в її етнографічних межах політичну автономію, запровадити українську мову в школах, судових і адміністративних органах. Щодо головного питання революції - аграрного - в громаді не існувало єдиної думки. Кадетські депутати відстоювали передачу частини поміщицьких земель селянам за викуп, а селянські підтримували трудовиків - конфіскацію поміщицьких земель і націоналізацію всієї землі. Для висвітлення своєї діяльності в Думі фомада заснувала друкований орган - журнал "Украинский вестник", в якому співробітничали М.Грушевський, І.Франко, М.Туган-Барановський.

I Дума була розпущена трохи більше як через два місяці її роботи. На початку

1907 р. царизм дозволив вибори до II Державної думи. Вибори до II Думи не бойкотувалися, а тому її склад значно "полівішав": з 518 депутатів 65 були соціал- демократами (у І Думі - 18), 157 - трудовиками (разом з есерами) порівняно з 94 у І Думі. Серед 102 депутатів від українських губерній було 40 трудовиків, 34 представники правих партій, по 11 кадетів і соціал-демократів (в т.ч. 6 членів "Спілки", 3 меншовики, 1 більшовик, 1 представник УСДРП). За соціальним станом українські губернії були представлені 16 поміщиками, 4 священиками, 17 інтелігентами, 59 селянами і 6 робітниками. Знову, як і в І Думі, тон задавали селянські депутати.

II Дума розпочала роботу 20 лютого 1907 р. і працювала до 3 червня 1907 р. Українська фомада нового складу мала в Думі 47 членів. Вона видавала журнал українською мовою "Рідна справа (Вісті з Думи)". Платформа фомади складалася на основі профамних установок УСДРП: автономія України, амністія політв’язням, свобода слова, друку, зборів, пересувань, союзів і віросповідань українізація школи, судочинства й церкви. Щодо афарнОго питання нова думськ фомада теж не мала єдиної позиції.

II Державна дума була розігнана. З червня 1907 р. Микола II видав нови виборчий закон, який забезпечував цілковиту перевагу в новому складі Думи поміщикам і представникам буржуазії. Цей крок правлячих кіл став можливим у результаті спаду революції, що розпочалася в 1905 p., і вважається її кінцем. Юридично його можна охарактеризувати як державний переворот, оскільки він не відповідав положенню маніфесту 17 жовтня 1905 р. про те, що жодний законодавчий акт не повинен прийматися без згоди Думи.

У грудні 1905 р. у Донбасі відбулось збройне повстання, яке було швидко придушено. У 1906 р. відбувся новий виступ на Чорноморському флоті під керівництвом лейтенанта П. Шмідта і повстання саперів у Києві під керівництвом Б. Жаданівського. Але зрештою всі ці розрізнені виступи робітників, солдатів, інтелігенції, селян були придушені. У країні запанувала реакція.