Нова економічна політика в Україні та її наслідки

На початку 1920-х років Україна виявилася розшматованою між сусідніми державами. Східна Україна, формально залишаючись «незалежною», фактично опинилась під контролем Радянської Росії. Внаслідок експериментів по «запровадженню комунізму» виникла глибока економічна і політична криза. «Воєнно-комуністичні» методи та військові дії зруйнували матеріально-технічну базу індустрії, майже ліквідували торгівлю, підірвали грошовий обіг, привели до зростання безробіття у містах і скорочення чисельності робітничого класу, втрати селянами інтересу до збільшення посівів тощо. Все це супроводжувалось голодом 1921-1923 рр.

Населення виявляло незадоволення політикою «воєнного комунізму»: в містах виникали страйки робітників і службовців, спалахували повстання селян, обурених продрозверсткою. Проти повстанців були направлені частини Червоної Армії під командуванням Блюхера, Дибенка, Котовського, Пархоменка та ін.

З метою збереження влади, більшовики вдалися і до політичних методів подолання кризи. Вимушеною реакцією став відхід від спроб замінити ринковий механізм директивним управлінням. Цей відступ дістав назву нова економічна політика (НЕП), що охоплює період з 1921 по 1928 рік. Поштовхом до запровадження цієї політики стали рішення Х-го з'їзду РКП(б) (березень 1921 р.). НЕП передбачав систему заходів, спрямованих на використання «в інтере¬сах будівництва соціалізму» товарного виробництва, ринкових відносин, економічних методів господарювання. Найважливішими з них були:

— заміна продрозверстки продовольчим податком;

— денаціоналізація частини промислових підприємств, насамперед дрібних і середніх, допуск приватного капіталу, заохочення іноземних концесій (в 1921 р. орендувалось понад 5200 підприємств);

— відмова від натуралізації господарських відносин і запровадження вільної торгівлі (на території УСРР діяло близько 75 тис. приватних торгових закладів);

— нормалізація фінансової системи (відновлено правильний грошовий обіг, банки, кредитні установи, податкову політику, проведення грошової реформи в 1922 -24 рр., яка зупинила шалений темп інфляції;

— децентралізація керівництва промисловістю (крім державної). Головною формою організації промисловості стали трести — об'єднання підприємств за галузевою, територіальною або мішаною ознаками. В своїй діяльності трести були самостійними.

Всі ці заходи втілювались не завжди послідовно і повно, оскільки значні сили в партії і тодішньому суспільстві вбачали в них «повернення до капіталізму». Але більшість населення підтримувала НЕП, адже було забес- печено поліпшення умов життя робітників і селян. Правлячий режим досягнув політичної стабілізації в суспільстві.

До 1926-1927 рр. в Україні було досягнуто довоєнного рівня виробництва у промисловості, особливо предметів споживання, а також продукції сільського господарства.

Україна і створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік

Ще влітку 1919 р. під приводом «зміцнення воєнно-політичного союзу» добилися злиття найголовніших наркоматів Росії і національних республік. Після закінчення війни працівники центре і -іиго партійно-державного апарату поси¬лили намагання включити форма/юно незалежні республіки до смоду РСФРР. В грудні 1920 року між Росією та Україною було підписано договір про воєнний і господарський союз, що передбачав об'єднання семи наркоматів обох держав і входження їх до складу уряду Російської Федерації. На У-му Всеукраїнському з'їзді Рад (лютий-березень 1921 року) проти цього договору виступили пред-ставники опозиційних партій (УКП та українських лівих есерів). Проте з'їзд ратифікував договір.

Деякий час українському радянському урядові на чолі з Х.Раковським вдавалося зберігати певну автономність (наприклад, в укладанні міжнародних договорів, здійсненні зовнішньої торгівлі). Контроль центру над національними республіками забезпечувався двома централізованими силами: Червоною Армією і РКП(б), складовою частиною якої була КП(б)У.

В 1922 р. під приводом необхідності спільної боротьби проти «внутрішньої контрреволюції та міжнародного імперіалізму», об'єднання сил в «соціалістичному будівництві» лінія на централізацію управління всіма республіками активізувалась. Комісія ЦК РКП(б) на чолі з Сталіним розробила проект договору про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками. Передбачалось, що Україна, Білорусія і Закавказька Федерація увійдуть до складу Росії на правах автономних республік. Серед керівництва УСРР не було одностайності щодо цього. Так, Дмитро Мануїльський (за висловом Сталіна — «липовий українець») підтримував сталінський план «автономізації», а М.Скрипник, Х.Раковський були проти.

Проти «автономізації» виступив Ленін. З його ініціативи на жовтневому пленумі ЦК РКП(б) в 1922 р. було вирішено, що РСФРР, ЗСФРР, Україна та Білорусія утворять на рівних правах нову федерацію.

10 грудня на УІІ-му Всеукраїнському з'їзді Рад схвалено Декларацію про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік і проект основ Консти¬туції СРСР. З'їзд звернувся до з'їздів Рад інших республік негайно оформити створення СРСР.

30 грудня 1922 р. у Москві відкрився І з'їзд Рад СРСР, який в основному затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний Договір. Було створено Центральний Виконавчий Комітет СРСР і обрано 4-х голів ЦВК (від України — Г.Петровський). Процес конституційного оформлення СРСР продовжувався в 1923 році. В січні 1924 р. на II з'їзді Рад СРСР остаточно затверджено Конституцію СРСР. В травні 1925 р. прийнято новий текст Конституції УСРР.

В процесі створення СРСР план федеративного об'єднання республік було підмінено «автономізацією». Республіки фактично втратили свою незалежність і поступово перетворилися у звичайні адміністративні одиниці унітарної держа¬ви. На багато десятиріч доля українського народу була поставлена в залежність від політики центру, який ототожнювався з ЦК ВКП(б), союзним урядом та союзними відомствами.