Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ПОСІБНИК.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
20.11.2019
Размер:
7.79 Mб
Скачать
    1. Озеленення

Озеленення житлових кварталів проектується з урахуванням системи озеленення структурних елементів сельбищної території. Площу озеленення житлового кварталу приймають не менше 6,-8 м2 на одного жителя. До площі озелененої території входять майданчики для відпочинку, для дитячих ігор, пішохідні доріжки, якщо вони займають не більше 30 % загальної площі ділянки.

Загальна площа майданчиків різного функціонального призначення (відпочинку, занять фізкультурою, господарських цілей, стоянок автомашин) складає 4,2 м2 на 1 жителя.

Озеленення мікрорайону – це дерево-чагарникова рослинність , газони й квіти, що розміщенні в різних зонах, і формують загальну систему озеленення мікрорайону, яка включає зелені житлові забудови (прибудинкові сади і сквери), ділянок шкіл і дитячих закладів, парково-садову зону мікрорайону, захисні смуги біля гаражів і вздовж міських магістралей з інтенсивним транспортним рухом.

5.4 Визначення прибудинкових територій і земель за формами власності

У зв’язку зі змінами в соціально-економічному устрою України на початку – 90-х років відбувається перерозподіл земель і іншої нерухомості. Законодавчо сформовані форми власності, користування, оренди землі, платність землекористування, реєстрація документів, що посвідчують право на землю.

З грудня 1992 року поступово впроваджуються різноманітні форми власності на міські землі як основу підвищення ефективності розвитку території.

Зміна системи землекористування в містах відбувається в результаті приватизації земель, здійснення нових планів розвитку міст або розширення їх територій.

Для раціонального використання земель при забудові території міста необхідно:

  • формування земельних ділянок прибудинкових територій окремих багатоквартирних житлових будинків у житлових кварталах (мікрорайонах) існуючої і нової житлової забудови.

  • раціональне використання територій існуючої й нової багатоквартирної житлової забудови;

  • утримання й використання вказаних територій на основі принципів добросусідства;

  • забезпечення реалізації прав громадян, яким багатоквартирний будинок належить на праві спільної власності.

При цьому визначаються юридичні, містобудівні, технічні правила планувальний механізм встановлення меж земельних ділянок у багатоквартирній забудові з відповідними обмеженнями та сервітутами на основі затвердженої містобудівної документації у відповідності з чинним законодавством і державними нормами.

Нормативною основою є державні будівельні норми України ДБН 360-92* “Містобудування, планування й забудова міських і сільських поселень” та інші державні та відомчі норми, які визначають (норми) межі територій, де існують планувальні обмеження на їх використання, а також розміри земельних ділянок, ліній та споруд інженерного обладнання територій.

Особливості виділення прибудинкових територій

При визначення прибудинкових територій появились специфічні терміни, які характеризують окремі елементи кварталу (мікрорайону):

Квартал – це частина сельбищної території, обмежена червоними лініями або лініями регулювання забудови з установленими місцевими правилами забудови режимом землекористування.

Житлова територія – територія житлового кварталу (мікрорайону), яка розоділяється на прибудинкові території для надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок та спорудження житлових будинків.

Прибудинкова територія – це встановлена за проектом земельна ділянка багатоквартирної забудови, призначена для розміщення та обслуговування житлового будинку (будинків) і будівель господарсько-технічного призначення.

Житлова одиниця - окрема квартира в житловому будинку, відносно якої провадиться розрахунок нормативної площі прибудинкової території.

Розрахункова площа прибудинкової території – площа житлової території частки (долі) загальної площі будинку (житлової одиниці) у загальній площі житлових будинків, розташованих на земельній ділянці.

Сервітут – обмеження права власника, користувача земельної ділянки або іншого нерухомого майна, що встановлюється на підставі укладеної між сторонами угоди, рішення суду або іншого юридичного акту, на використання земельної ділянки.

Об’єкти сервітуту – території, на які поширюються право сторонніх користувачів і водночас обмежуються права власників земельних ділянок щодо їх, використання.

Земельна ділянка – частина території населеного пункту, що має фіксовані межі, характеризується певним місцерозташуванням та низкою інших ознак.

Фізична площа земельної ділянки – це площа земної поверхні ділянки з врахуванням нерівностей поверхні землі: схилів, пагорбків, видолинків, ярів тощо.

Проектна площа земельної ділянки – це площа проекції ділянки на горизонтальну площину.

Реальна земельна частка – частина земельної ділянки окремого житлового будинку, межі якого можуть бути встановлені на місцевості.

Ідеальна земельна частка – частина земельної ділянки декількох житлових будинків, яка не може бути встановлена для окремого житлового будинку за умов конкретних факторів.

Резервна земельна ділянка – територія призначена за проектною містобудівною документацією для будівництва об’єктів різного функціонального призначення, не освоєна на час проведення розподілу території мікрорайону.

До складу території кварталу (мікрорайону) включають житлову територію та розташовані у кварталі ділянки установ обслуговування, адміністративних установ, комунальних споруд, підприємств обслуговування автомобілів, інших громадських будівель і споруд загальноміського, районного, місцевого значення, які знаходяться у державній, комунальній, приватній власності сторонніх осіб і не передаються у власність (користування) об’єднань власників майна житлових будинків.