20. Значення наукових ідей о. Потебні для розвитку психологічної методології.

Свої наукові дослідження О. Потебня розпочав з відповідей на питання, які свого часу було піднято в німецькій філософії та мовознавстві, – про відношення мови до мислення. Всебічний і конструктивний розгляд цих положень неминуче підводить у свою чергу до розв’язання питань щодо походження мови, до констатації того, що спроба усвідомити початок людської мови неможлива без з’ясування значення слова для думки і рівня його взаємозв’язку і взаємозалежності як з духовним життям взагалі, так і нації зокрема. Основоположним принципом для О. Потебні було те, що в будь-якому разі поза словом і до слова є думка. Слова тільки служать означенням певного перебігу чи розвитку думки.

Заглиблюючись у свої наукові розвідки, вчений ніколи не відступав від свого, так би мовити, наскрізного завдання – з’ясувати механізм об’єктивування чуттєвих знань даних індивідуального психічного життя як процесу послідовних форм людського пізнання. Спираючись на досягнення своїх попередників, творчо переосмислюючи їх, О. Потебня приходить до незаперечної констатації зв’язку мови з думкою. Якщо В. Гумбольдт доводить тотожність мови і духу – «без мови нема духу і, навпаки, без духу нема мови», то наш знаменитий земляк пішов значно далі, стверджуючи, що «царина мови далеко не збігається з цариною думки. В середині людського розвитку думка може бути пов’язана зі словом, але на початку вона, певно, ще не доросла до нього, а на вищому ступені абстрактності покидає його, як те, що не задовольняє її вимог».

На основі вчення про мову як пізнавальну діяльність О. Потебня вбачає в історії, в психологічних спостереженнях сучасних нам процесів мислення – розгадку до того, як здійснювалися ці процеси на початку життя людства. Слово виступає в нього не тільки виразником значення, але й носієм усього попереднього досвіду як людини, так і нації. «У слові ми розрізняємо зовнішню форму, цебто виразний звук, зміст, який об’єктивується за допомогою звука, і внутрішню форму, або найближчу етимологію значення слова, той спосіб, яким висловлюється зміст. Внутрішня форма слова є відношення змісту думки до свідомості; вона вказує, як уявляється людині її власна думка. Цим тільки можна пояснити, чому в одній і тій же мові може бути багато слів для означення одного і того ж предмета і, навпаки, одне слово, цілком відповідно вимогам мови, може означати різні предмети». Переконливо, всебічно обгрунтовано й виважено доводить свої твердження О.Потебня, як саме через внутрішню форму слова здійснюється неминуча суб’єктивізація об’єктивного світу, мовби наочно ілюструючи висновки про те, що думки того, хто говорить, і того, хто його розуміє, збігаються між собою тільки в слові. Глибокі знання основ мовознавства дозволили О. Потебні зробити надзвичайно цікаві й важливі дослідження зразків усної народної творчості, проблем міфології взагалі. Проголосивши основоположними твердження «Народ – це мова», «Мова є засіб розуміти самого себе», український вчений багатьом просто відкрив очі на речі, які об’єктивно зневажалися або ж вважалися за другорядні й неважливі.