4. Мета, завдання і принципи раціонального природокористування.

Цілі раціонального природокористування.

Відомий американський еколог, підручники якого використовують більшість університетів світу, Юджін Одум (1986) вважає, що раціональне природокористування має двояку мету:

- забезпечити такий стан оточуючого середовища, при якому вона змогла б задовольнити поряд з матеріальними потребами запити естетики й відпочинку;

- забезпечити можливість безперервного одержання корисних рослин, “виробництва” тварин і різноманітних матеріалів шляхом збалансованого цикл використання і відновлення. Подібної думки дотримується і Коробкін В. І. та Передєльський Л. В. (2001).

Завдання раціонального природокористування

Полягають у задоволенні потреб суспільства в природних ресурсах, створенні умов для їх розширеного відтворення, підвищенні продуктивності природного середовища; ефективному комплексному використанні невідновних багатств природи, попередження їх втрат; максимально можливому збереженню екологічних систем шляхом удосконалення технологій і скорочення техногенних викидів та скидів у довкілля; зведення до мінімуму можливої шкоди здорв’ю людей (Шимова О. С., Соколовський Н. Н., 2001, с. 10)

Раціональне природокористування відрізняється наступними особливостями:

- використання природних ресурсів повинно супроводжуватися їх відновленням – для відновних природних ресурсів;

- комплексне використання природних ресурсів;

- вторинне використання природних ресурсів;

- проведення природоохоронних заходів;

- впровадження новітніх технологій з метою зниження антропогенного навантаження на довкілля (Арустамов Э. А. и др., 2001).

Принципи раціонального природокористування.

Трушина Т. П. (2001) приводить наступні принципи раціонального природокористування:

- принцип системного підходу;

- принцип оптимізації природокористування;

- принцип випередження темпів заготовки і добування сировини темпами виходу корисної продукції, заснований на зниженні кількості віходів, що утворюються в процесі виробництва, на більш повному використанні однієї і тієї ж вихідної сировини. Він передбачає приріст продукції не за рахунок втягуванняу використання нових мас природних ресурсів, а за рахунок більш повного їх використання шляхом ресурсозбереження і вдосконалення технологічних процесів;

- принцип гармонізації відносин природи й виробництва;

- принцип комплексного використання природних ресурсів.

Знання цих принципів екологами та управлінцями дуже важливо, але практично це мало що може змінити, бо екодеструктивну дію чинять виробники (суб’єкти господарської діяльності). Але чинять вони це не з власної волі, а виробляючи нам блага, для задоволення наших потреб. За це вони мають прибуток. Завдання держави гармонізувати стосунки різних соціальних груп і суб’єктів, які реалізовують свої інтереси. Потрібно впровадити такий економічний механізм, який доповнювався б адміністративними важелями і створював такі правила гри, щоб забруднювачам довкілля невигідно було руйнувати природу. Потрібне впровадження екологічного менеджменту,  в наших умовах перехідного періоду перейти від екологічного управління (управління природоохоронною роботою) до екологізації економіки.

Стадії еколого-економічного розвитку й принципи природокористування (Салтовський Г. О., 1995):

На протязі XX ст. хронологічно складалось декілька підходів – принципів природокористування

Економічний принцип – згідно з ним критерієм ефективності господарської діяльності вважається одержання максимальної економічної вигоди при мінімальних витратах. Головна мета природокористування – негайне одержання максимального зиску. Природа тут знаходиться в стані завойованого ворога. Цей принцип реалізовувався в час індустріального розвитку, особливо у 60 – 80 роки. Від цього маємо великі збитки.

Більшість керівників індустріалізації та підкорювачів природи в минулому і тепер у своїй свідомості стоять на природопідкорювальній ідеології.

Еколого-економічний принцип – критерієм ефективності господарської діяльності тут є одержання максимально можливої економічної вигоди при найменшій шкоді природі. Наслідки впровадження еколого-економічного принципу: утвердження в суспільній свідомості нового екологічного мислення, розуміння екологічної кризи, впровадження маловідходних та ресурсозберігаючих технологій, замкнених циклів водопостачання, очисних споруд, створювання заповідників.

Соціо-екологічний принцип – суть його полягає в одержанні максимальної економічної вигоди при обов’язковому збереженні динамічної рівноваги екосистем, що досягається не перевищенням гранично допустимих меж антропогенного навантаження на довкілля.