34. Роль творчості т. Г. Шевченка у становленні української культури.

Особливе місце у формуванні прогресивних суспільно-куль­турної свідомості та мислення посідає Тарас Шевченко.

Рабське становище народу, зростання його невдоволення — усе це спричинило з боку Шевченка різку критику самодержавства, його деспотизму і привело до революційного висновку про необхідність здобуття волі шляхом революції, удаючись до сили. У поезії Шевченка найяскравіше відобразились визвольні прагнення до звільнення від соціального і національного гніту.

Тарас кликав Україну «до сокири»: «А щоб збудить хиренну волю, треба миром, громадою обух сталить та добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить».

Уже стало характерною рисою в нас, українців, що в плині історії видатні українці виявляли своє політичне мислення саме через сферу культури, через її засоби. Вони були позбавлені можливості самостійної легальної політичної діяльності. Самобутність етносу українські діячі висловлювали саме через культуру. Десятки і сотні інших творчих постатей і сьогодні черпають пробуджувальну силу у творчості Тараса. Саме йому судилося стати серцем українського національно-культурного руху і національного відродження.

Величну постать Шевченка висунула і сформувала сама історія. Його голос, його слово стали виразниками споконвічних мрій українців, мрій, за які карали, мрій, за які мучились, але не каялись. Голос поета — це волевиявлення самого народу. Його «Кобзар» — це культурницький і політичний подвиг світового значення. Він зберіг націю, утвердив у її устах рідну мову, інтелектуальну незалежність українців. Його закличне слово, ліричне і натхненне народною музичністю, водночас є глибоко історичним і глибоко українським. Це відроджене слово стає тепер вічним. Воно і сьогодні основний чинник нашої державної незалежності. Адже незалежним може бути народ зі своєю культурою і своєю мовою. І в цьому головна національна значущість поета. У своїй поезії і поглядах Шевченко дотримувався революційних методів боротьби за справедливість. І хоча спілкувався з багатьма діячами українського ліберального руху, зокрема з Максимовичем, членами Кирило-Мефодіївського товариства, його неприйняття суспільної несправедливості було таким сильним, що вихід він бачив лише в революції. «Борітеся, поборете», «Учітеся, брати мої», «Обніміте, брати мої, найменшого брата!» Ці заклики кличуть до волі, освіти, дружби. Політична заслуга Шевченка в тому, що він перший серед багатьох представників інтелектуальної еліти XIХ ст. дійшов думки про самовизначення українського народу і України як держави. За свої погляди він відбув 10 років рекрутчини та й поклав усе життя.

Так, «в своїй хаті своя правда, і слава, і воля». Ці слова особливо часто ми повторюємо сьогодні, коли розпочали їх реалізовувати. Кредо Шевченка — воля, справедливість, самовизначеність. Він ненавидить тиранію, деспотизм, абсолютистську владу і їх носіїв.

Цікавою є оцінка Шевченком Богдана Хмельницького. Він шанує його за величний і бунтарський дух та звинувачує за союз з Росією, за втрату вибореної незалежності.

Шевченко-поет і Шевченко-мислитель невіддільні. Уся його поезія — це насичений концентрат філософської і політичної думки, глибокого ліризму, національної культури і народного колориту. У своєму знаменитому «Журналі», значення якого важко переоцінити, він піднімає проблеми і політичні, і філософські, літературні, естетичні. Шевченко розуміє значення українських ви­дань 30—40-х років, сам бере активну участь в альманахах «Ластівка», «Хата», журналі «Основа».

Особливо відзначається своєю політичною спрямованістю поема «Гайдамаки» (1840 р.). Поема створена на основі народних переказів про криваві події Коліївщини. Він стоїть на позиціях рівності між народами, їх єдності. Поет не сприймає і представників слов’янофільського табору, і відірваних від життя народу українських патріотів.

Виключне значення має передмова до видання «Кобзаря» 1847 р., яке так і не вийшло. Тут викладені прогресивні політичні погляди на роль літератури і літературної праці. «Передмова» побачила світ лише в 1906 р. у 8-й книзі журналу «Былое».

Документом великого значення є «Автобіографія», написана поетом. Це гнівний осуд деспотизму, тиранії, жорстокості, мерзенності самодержавного ладу — системи, у якій були затоптані і людська гідність, і свобода, і всі інші культурні, політичні та духовні цінності, вироблені колись під час сплесків українського цивілізованого мислення. В усій попередній історії України поет і політичний мислитель Шевченко бачить своєрідну школу для виховання народу, формування його політичної цивілізованості і зрілості, а отже, соціальної і політичної свободи.