- •3. Опорний конспект лекцій модуль 1
- •Тема 1 . Предмет, мета і завдання дисципліни
- •Тема 2. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів
- •Тема 3. Економічне районування та територіальна організація господарства
- •Тема 4. Регіон у системі територіального поділу праці.
- •Індекс ефективності спеціалізації району:
- •Тема 5. Регіональна економічна політика України й особливості регіонального розвитку
- •Тема 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики
- •Тема 7. Природний та трудоресурсний потенціал України
- •Тема 8. Господарський комплекс України
- •1. Рослинництво:
- •1.4. Насінництво та розсадництво.
- •2. Тваринництво:
- •3. Машинобудування
- •4. Хімічна промисловість.
- •5. Харчова промисловість.
- •Тема 9. Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення
- •Тема 10. Економіка регіонів України
- •Економіка регіонів та особливості регіонального розвитку.
- •Система основних загальноекономічних показників розвитку регіону та аналіз його економічного потенціалу.
- •Тема 11. Міжнародні економічні зв’язки України
- •Модуль 2
- •Тема 1. Наукові засади раціонального природокористування
- •Тема 2. Екологічний моніторинг та його види
- •Тема 3. Економічний механізм охорони і раціонального використання природних ресурсів
- •Тема 4. Економічна і соціальна ефективність природоохоронної діяльності
- •Тема 5. Світовий досвід і міжнародне співробітництво у сфері охорони навколишнього природного середовища
Тема 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики
Основними складовими елементами механізму державного регулювання є:
• законодавчо-нормативна база;
• бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку й селективна підтримка окремих регіонів з боку держави;
• реалізація державних регіональних програм, а також індикативних прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних утворень;
• створення та розвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певних регіонах;
• розвиток міжрегіонального й прикордонного співробітництва.
Законодавчо-нормативна база створює правову основу для реалізації і зміцнення відносин «центр-регіони», впливає на розвиток ринкових відносин на місцях, визначає організаційно-управлінські структури соціально-економічного розвитку в регіонах.
До неї належать: Бюджетний кодекс України, Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, Закони України “Про транскордонне співробітництво”; “Про розмежування земель державної і комунальної власності”; “Про генеральну схему планування території України”; “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування”; “Про формування місцевих органів влади”; та інші нормативно-правові акти.
Державна регіональна бюджетно фінансова політика – це сукупність державних фінансових заходів щодо забезпечення управління територіями країни, вирішення їх фінансових проблем.
Її функції: забезпечення незалежності регіонального управління; підтримка потенціалу регіону на достатньому рівні; забезпечення справедливого перерозподілу доходів різних регіонів з метою вирівнювання їх соціально-економічного розвитку.
Основні інструменти бюджетного регулювання розвитку регіонів:
частка закріплених за територіями доходів у бюджетах на всіх рівнях бюджетної системи,
місцеві податки і збори,
нормативи відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів;
дотації, субсидії, субвенції;
бюджетні позички.
Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних і регулюючих джерел доходів. Термін «власні (закріплені) доходи» означає, що ці кошти належать суб’єкту бюджетного права або повністю, або у твердо фіксованій частці і надходять до місцевого бюджету, обминаючи бюджети вищого рівня.
Основу власних доходів становлять місцеві податки і збори, відрахування від державних податків. У такий спосіб здійснюється бюджетне регулювання, тобто система відрахувань із вищих бюджетів нижчим, з метою узгодження доходів з витратами. Саме в балансуванні доходів і витрат регіонів виявляється державне регулювання місцевих бюджетів.
Регулюючі доходи охоплюють всю сукупність грошових коштів, що передаються з державного бюджету на місця: проценти відрахувань від державних податків, дотації, субвенції, кошти, отримані з держбюджету (або вищих бюджетів) за взаєморозрахунками
Використання прямого державного інвестування, надання субсидій, створення спеціальних фондів для фінансування програм, залучення іноземного і вітчизняного приватного капіталу, пільгове кредитування й оподаткування, преференції та використання позабюджетних коштів посилюють вплив держави на економіку регіонів.
Із централізованих джерел фінансуються витрати на нове будівництво, роботи з реконструкції підприємств базових галузей промисловості, агропромислового й військово-промислового комплексів, будівництво важливих природоохоронних об'єктів, тобто ті підприємства й галузі, які мають загальнодержавне значення. Також державою фінансуються витрати на прискорений розвиток галузей економіки окремих регіонів, які могли б якнайшвидше забезпечити стабільне надходження валютних коштів і зростання обсягів виробництва товарів народного споживання.
Особливим напрямком державної допомоги є фінансування структурної перебудови і реконверсії депресивних територій, тобто таких, де показники розвитку відстають від нормативних або середніх по регіону. Допомога також надається регіонам з відносно низьким рівнем промислового потенціалу та надлишком трудових ресурсів, гірським та іншим регіонам зі складними природно-географічними та екологічними умовами. У такий спосіб держава здійснює загальнонаціональні програми для розв'язання найважливіших регіональних проблем, а саме: забезпечення соціальних гарантій для населення регіонів; фінансування будівництва й функціонування загальнонаціональних об'єктів культури, освіти, науки, охорони здоров'я; надання цільової фінансової допомоги окремим регіонам з метою прискорення реформування економіки.
Видаткова частина місцевих бюджетів найбільш яскраво відображає економічні й соціальні процеси, що відбуваються в регіонах. Основну діяльність місцевих органів влади пов’язано з реалізацією планів економічного й соціального розвитку підвідомчих їм територій. Понад три чверті бюджетних витрат, як правило, спрямовується в соціальну сферу. Витрати на соціальний захист становлять до сорока і більше процентів, постійно зростає частка дотацій з місцевого бюджету на утримання комунального господарства та транспорту. Як порівняти з розвинутими європейськими країнами, то такий рівень витрат, пов’язаних із соціальним захистом населення, є високим.
Бюджетна система України реформується способом її децентралізації, що узгоджується з досвідом інших європейських держав. Кількість держав, що розширюють бюджетно-податкові повноваження органів регіонального (місцевого) самоврядування, постійно зростає. Місцеві бюджети є автономними і не входять до складу бюджетів вищих рівнів.
Реалізація державних регіональних програм – це засіб регулювання розвитку економіки регіонів. Вони дають можливість узгодити територіальні, галузеві й державні інтереси. Державні регіональні програми — комплекс заходів місцевих органів державної влади та управління щодо вирішення найбільш актуальних проблем соціально-економічного розвитку регіону.
Цілі державних регіональних програм:
активізація господарської діяльності та розвиток ринкових відносин у регіоні;
забезпечення структурної перебудови господарських комплексів;
вдосконалення спеціалізації;
ліквідація локальних економічних криз;
вирішення проблем соціального характеру, розвиток соціальної інфраструктури;
найповніше узгодження територіальних та галузевих інтересів.
Обов’язкові елементи регіональних програм та прогнозів розвитку регіонів:
аналіз соціально-економічного стану;
основні напрями структурної перебудови;
цільові установки у соціальній, економічній, природоохоронній сферах;
визначення методів та етапів реалізації програм.
Державне регулювання регіонального розвитку складається з адміністративно-правового, економічного й специфічно-територіального регулювання. Адміністративно-правове регулювання включає розробку регіональних програм на середньо- й короткостроковий періоди (до 5 років). Програми спрямовано на вирішення проблем поточної збалансованості, стабілізації економіки, подолання спаду виробництва, фінансового оздоровлення. Для забезпечення стратегічних перетворень в економіці регіону й позитивних змін у соціально-економічній ситуації можуть складатися так звані структурні програми на довго- й середньострокову перспективу (5-10 років). Розробляється також комплексний прогноз економічного і соціального розвитку України (на 10-15 років).
В Україні сьогодні діє програма соціально-економічного розвитку Карпатського регіону. Підготовлені програми соціально-економічного розвитку Полісся, Поділля, Причорноморського та Придніпровського регіонів.
Схвалені Кабінетом Міністрів України заходи регіональних програм автоматично стають складовими державної програми економічного і соціального розвитку України
Створення вільних економічних зон - це одна з форм ефективної організації регіонального розвитку економіки, що цілком збігається із загальнодержавним підходом її реструктуризації та розширення самостійності регіонів. Метою створення вільних економічних зон є залучення інвестицій та сприяння їхньому ефективному використанню, активізація підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів та послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвиток інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку регіонів.
Вільна економічна зона (ВЕЗ) – це специфічне регіональне утворення, територія, на якій встановлюють особливий режим господарської діяльності іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями, а також вітчизняних підприємств і громадян.
Класифікація ВЕЗ:
за формою організації: локальні (точкові) та територіальні ;
за характером взаємодії з національною економікою: · інтеграційні та· анклавні;
за функціональною спрямованістю (класифікація в світі): зовнішньоторговельні зони, виробничі зони,· офшорні зони тощо.
за функціональною спрямованістю (класифікація в Україні): зовнішньоторговельні зони, комплексні виробничі зони, науково-технічні зони, туристично-рекреаційні зони , банківсько-страхові (офшорні) зони, зони прикордонної торгівлі.
Спільні пільги, що надаються ВЕЗ: надання податкових канікул (2-5 років), звільнення від оподаткування прибутку, зменшення ставки оподаткування прибутку до 15-20%, звільнення від оподаткування інвестицій, звільнення від ввізного мита і ПДВ імпортованих матеріалів, обладнання, устаткування і сировини тимчасове звільнення від сплати за землю (чи зменшення цієї плати), тимчасове звільнення від сплати ряду обов’язкових платежів.
Серед господарських форм, які сприяють пожвавленню регіонального розвитку, активному включенню країн у сучасний інтегрований світ важлива роль належить транскордонному співробітництву.
Транскордонне співробітництво як комплекс спільних дій, спрямованих на встановлення і поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин між територіальними громадами, їх представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади та територіальними громадами, відповідними органами влади інших держав, здійснюється в рамках угод, укладених між такими суб'єктами транскордонного співробітництва.
Транскордонне співробітництво реалізується як на регіональному, так і на локальному рівні. Однак на локальному рівні воно розвивається значно швидше й ефективніше. Розвитку такого співробітництва на регіональному рівні властиві чотири етапи: налагодження нових та відновлення існуючих зв'язків між партнерами регіону; визначення стратегії розвитку; розробка і забезпечення програм розвитку; створення вільних економічних зон.
На локальному рівні співробітництво розвивається досить спонтанно. Для нього характерні особисті контакти з сусідами, викликані господарськими потребами, а також співробітництво в галузі культури. Таке співробітництво підкріплюється правовими засадами.
Поява такої форми, як єврорегіони, а також прийняття Мадридської конвенції (1980 р.) створили надійний правовий фундамент для розвитку транскордонного співробітництва на регіональному і локальному рівнях. Єврорегіон – це формальна структура, яка створена для потреб транскордонного співробітництва на регіональному і локальному рівнях. Для неї характерне співробітництво виробничих партнерів і різних організаційних спілок. Українська сторона активно підтримує створення єврорегіонів.
На державних кордонах створено шість єврорегіонів – Буг, Верхній Прут, Нижній Дунай, Карпатський, Дніпро та Слобожанщина як організаційні форми співробітництва адміністративно-територіальних одиниць європейських держав, до функціонування яких залучено Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Одеську, Чернівецьку, Чернігівську та Харківську області.