- •3. Опорний конспект лекцій модуль 1
- •Тема 1 . Предмет, мета і завдання дисципліни
- •Тема 2. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів
- •Тема 3. Економічне районування та територіальна організація господарства
- •Тема 4. Регіон у системі територіального поділу праці.
- •Індекс ефективності спеціалізації району:
- •Тема 5. Регіональна економічна політика України й особливості регіонального розвитку
- •Тема 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики
- •Тема 7. Природний та трудоресурсний потенціал України
- •Тема 8. Господарський комплекс України
- •1. Рослинництво:
- •1.4. Насінництво та розсадництво.
- •2. Тваринництво:
- •3. Машинобудування
- •4. Хімічна промисловість.
- •5. Харчова промисловість.
- •Тема 9. Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення
- •Тема 10. Економіка регіонів України
- •Економіка регіонів та особливості регіонального розвитку.
- •Система основних загальноекономічних показників розвитку регіону та аналіз його економічного потенціалу.
- •Тема 11. Міжнародні економічні зв’язки України
- •Модуль 2
- •Тема 1. Наукові засади раціонального природокористування
- •Тема 2. Екологічний моніторинг та його види
- •Тема 3. Економічний механізм охорони і раціонального використання природних ресурсів
- •Тема 4. Економічна і соціальна ефективність природоохоронної діяльності
- •Тема 5. Світовий досвід і міжнародне співробітництво у сфері охорони навколишнього природного середовища
Тема 3. Економічне районування та територіальна організація господарства
Поняття район і районування мають міжпредметне значення, хоча найповніше осмислені географічною наукою.
По-перше, треба відрізняти район від звичайного ареалу.
Ареал – це ділянка поверхні, територія, однорідна за певною ознакою, тобто гомогенна.
Суспільно-географічний район є ділянкою території, відносно цілісною ланкою суспільства, яка характеризується певною спеціалізацією і комплексно-пропорційним розвитком людської діяльності.
Процес суспільно-географічного районування є дуже складним, оскільки охоплює взаємодію різних за змістом факторів районування.
Головними серед них є: рівень розвитку географічного поділу праці, господарська вигода від нього, характер внутрішніх і зовнішніх зв'язків та особливості їх територіальної локалізації; рівень розвитку матеріально-технічної бази і науково-технічної озброєності праці (основні виробничі фонди, транспортна мережа, будівельна база, регіональна технічна політика); наявність необхідних природних умов і ресурсів як матеріальної основи діяльності людини (рівень освоєності території); наявність трудових ресурсів з певними трудовими навичками, кваліфікацією праці, національними та етнічними особливостями; функціональні типи населених місць, рівень урбанізації території; рівень розвитку соціальної інфраструктури, його територіальна локалізація; національні межі.
Суспільно-географічне районування є процедурою структуризації суспільної діяльності за її найважливішими ознаками і властивостями, які виражаються в принципах, критеріях і показниках.
До таких принципів належать: об'єктивна суспільна цілісність території, що базується на взаємопов'язаності всіх компонент суспільства; перспективність діяльності людини, що дозволяє пов'язати інтереси району з державними;ефективна міжрайонна спеціалізація, що характеризується вигідними зовнішніми зв'язками; комплексно-пропорційний розвиток на основі внутрішніх зв'язків; єдність суспільно-географічного районування і політико-адміністративного устрою; соціальна та екологічна ефективність процесу життєдіяльності населення.
Основний зміст суспільно-географічного району характеризується функціональною структурою – сукупністю суттєвих зв'язків між його компонентами, внутрішніми властивостями предметів і явищ. Функціональна структура має три аспекти: компонентний, територіальний й управлінський
Функціональними компонентами суспільно-географічного району є галузі чи види діяльності людини, насамперед виробничої і соціальної. За своєю функціональною роллю вони поділяються на:
1. Головні галузі (види діяльності) визначають місце суспільно-географічного району в системі географічного поділу праці країни, формують функціональний профіль району; часто господарські пункти з головними виробництвами визначають контур району, формують його границі
2. Базові галузі (види діяльності) постачають сировину і паливо головним та іншим галузям (видам діяльності). Розміщення базових підприємств уточнює границі району, окремі з них можуть набирати значення головних.
3. Супутні галузі (види діяльності) формують побічні вітки головних виробництв на основі спільного і повного використання сировини чи відходів при її переробці Супутні види діяльності посилюють комплексність господарства району.
4. Додаткові галузі (види діяльності) теж виробляють спеціалізовану продукції чи послуги, але технологічно не пов'язані з головними чи супутніми виробництвами.
5. Місцеві (підсобні) галузі (види діяльності) задовольняють своєю продукцією чи послугами потреби свого району, існують незалежно від його спеціалізації в масштабі всієї країни та активно впливають на підвищення рівня життя населення району.
6. Обслуговуючі галузі (види діяльності) постачають основним галузям електроенергію, тепло, воду, будівельні матеріали і забезпечують потреби в ремонті, транспортних засобах, послугах науки, культури, охорони здоров'я тощо. Отже, обслуговуючі галузі представлені переважно об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури, всі вони посилюють комплексність господарства району.
Функціонально-територіальна структура суспільно-географічного району характеризує співвідношення і взаємне розміщення різних форм територіального зосередження діяльності людини.
За конфігурацією опорного каркаса виділяються такі типи територіальної структури:
а) радіально-кільцевий з порівняно рівномірним розподілом опорних господарських центрів, доцентровими тенденціями у соціально-економічних зв'язках і розвитку, різким домінуванням головного центру з чітко визначеною центральністю його положення. Такий тип територіальної структури мають Центральний район Росії, Білорусь і обласні суспільно-географічні комплекси;
б) прямокутно-регулярний (решітковий), при якому соціально-економічні центри і вузли транспортної мережі розміщені в районі значно рівномірніше. Цей тип передбачає менші відмінності у рівнях розвитку центрів (ядер), які мають майже однаковий потенціал В цілому для району з таким типом територіальної структури властиве більш рівномірне розміщення продуктивних сил, поліцентричний характер його територіальної організації. Такий тип територіальної структури мають Центрально-чорноземний район Росії і Казахстан;
в) лінійно-вузловий з потужною внутрішньою економічною віссю (транспортною магістраллю, великою рікою, передгірними рівнинами, найбільш придатними для життя) і пучками чи смугою інфраструктури. Такий тип мають Поволзький, Західносибірський і Північнокавказький райони Росії, держави Середньої Азії;
г) приморський, коли елементи структури сформувались і розміщені вздовж морського узбережжя, утворюючи морський фасад району, країни чи навіть окремого великого міста. Він характерний для Причорноморського району України, держав Балтії (за винятком Литви), а також великих приморських портових міст – Одеси, Санкт-Петербурга. Владивостока та інших. Цьому типу властива наявність кількох потужних центрів вздовж узбережжя, від яких йдуть зв'язки в глибину території. Поперечні зв'язки між цими центрами виражені слабше;
д) багатоядерний з басейновою концентрацією продуктивних сил. характерний для потужних вугільних районів з високим рівнем освоєння і переважним розвитком важкої індустрії. Такий тип територіальної структури мають Донецький і Придніпровський райони України. Кузнецький підрайон Росії.
Більшість економічний районів України мають змішаний тип територіальної структури з поєднанням ознак і елементів перелічених основних типів.
Функціонально-управлінська структура суспільно-географічного району повинна бути ієрархічно впорядкованою системою органів управління життям населення в районі чи в країні в цілому.
Суспільно-географічний район як складне територіальне утворення має свої стадії розвитку, тобто є динамічною системою, особливо коли йдеться про первинні її клітинки (розселення, нове будівництво, використання нових ресурсів тощо). Виділяють п'ять такий стадій:
1. Резервні території зі слабким розвитком продуктивних сил, незначною участю в географічному поділі праці. Головною їх ознакою є великий природно-ресурсний потенціал, невизначеність господарської спеціалізації і територіальне входження до складу сусідніх розвинутих районів за принципом транспортно-географічного положення.
2. Піонерного господарського розвитку, де вже відомі природні ресурси, є невелика чисельність населення для початкового освоєння цих ресурсів. Заплановано створення територіально-виробничого комплексу районного масштабу, визначена спеціалізація в масштабі країни, але використання природних ресурсів має вибірковий характер, що позначається початковими формами розселення і господарського розвитку.
3. Значного господарського розвитку, де вже склались великі промислові вузли і транспортні магістралі з прилеглими до них економічно освоєними смугами; решта їх території припадає на резервні території, що поступово втягуються у господарське життя.
4. Потужного господарського розвитку, де вже сформувались великі господарські комплекси, хоч окремі їх ланки перебувають в процесі будівництва або лише запроектовані.
5. Комплексного розвитку господарства із стабільною структурою виробництва, значним включенням в нього природних, трудових та інших місцевих ресурсів, з чіткою загальнодержавною спеціалізацією, наявністю багатьох верхніх поверхів розвитку районного виробничого комплексу (обробна промисловість, наука, сфера обслуговування).
Таким чином, найбільшими змінами характеризуються друга і третя стадії, а стабільністю— четверта і п'ята.
Однак слід пам'ятати, що могутнім стабілізуючим засобом є великі капіталовкладення і потужні запаси природних ресурсів. Кінцевою метою територіальної організації продуктивних сил району є його п'ята стадія.
У широкому розумінні під економічним районуванням розуміють науково обґрунтований поділ країни або великого регіону на окремі економічні райони, що утворилися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил.
Розглянемо різні підходи сучасної регіоналізації України:
Наукова школа |
Назва економічного району |
Склад економічного району (перелік областей) |
1. Поповкін В. |
1. Центрально-Український |
Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська, Кіровоградська |
2. Донбас і Нижнє Придніпров’я |
Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька |
|
3. Слобідська Україна |
Харківська, Сумська, Полтавська |
|
4. Придніпровський |
АРК, Одеська, Миколаївська, Херсонська |
|
5. Західно-Український |
Рівненська, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Вінницька, Хмельницька, Закарпатська, Чернівецька |
|
2. Пістун М. |
1. Донецький |
Донецька, Луганська |
2. Придніпровський |
Кіровоградська, Дніпропетровська, Запорізька |
|
3. Київський |
Київська, Чернігівська, Черкаська |
|
4. Північно-Східний |
Харківська, Сумська, Полтавська |
|
5. Подільський |
Тернопільська, Вінницька, Хмельницька |
|
6. Волинський |
Рівненська, Волинська, Житомирська |
|
7. Карпатський |
Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська Чернівецька |
|
8. Чорноморський |
Одеська, Миколаївська, Херсонська |
|
9. Кримський |
АРК |
|
3. Заставний Ф. |
1. Донецький |
Донецька, Луганська |
2. Придніпровський |
Дніпропетровська, Запорізька |
|
3. Центрально-Поліський |
Київська, Чернігівська, Житомирська |
|
4. Північно-Східний |
Харківська, Сумська, Полтавська |
|
5. Подільський |
Тернопільська, Вінницька, Хмельницька |
|
6. Центрально-Український |
Черкаська, Кіровоградська |
|
7. Карпатський |
Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська Чернівецька |
|
8. Західно-Поліський |
Рівненська, Волинська |
|
9. Причорноморський |
АРК, Одеська, Миколаївська, Херсонська |
|
4. Долішній М., Паламарчук М. |
1. Центральний |
Вінницька, Житомирська, Київська, Хмельницька Чернігівська, Черкаська |
2. Донецький |
Донецька, Луганська |
|
3. Західний |
Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька |
|
4. Придніпровський |
Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська |
|
5. Причорноморський |
АРК, Одеська, Миколаївська, Херсонська |
|
6. Харківський |
Харківська, Сумська, Полтавська |
Сучасна концепція районування України створена колективом РВПС України НАН України у 1998 році. В останній схемі економічного районування враховувалися 75 ознак, що об'єднуються за змістом по групах:
1) показники, що характеризують природні умови і ресурси (мінеральні, водні, земельні, рекреаційні);
2) соціально-демографічну структуру населення (щільність, частка городян, робітників та службовців, природний приріст);
3) характеристика виробничої сфери (промисловість, транспорт, сільське господарство (показники ВВП, виробництва промислової продукції на душу населення, щільність залізничних шляхів);
4) характеристика сфери обслуговування (побутові послуги на душу населення, забезпеченість житлом, школами, лікарняними койками та ін.);
5) екологічна характеристика (кількість шкідливих викидів, питома вага нормативно очищених стоків, рівень озеленення й ін.).
У результаті використання загальногеографічного районування згідно з цими ознаками, отримаємо такі варіанти районування:
1. Донецький |
Донецька, Луганська |
2. Придніпровський |
Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська |
3. Східний |
Харківська, Сумська, Полтавська |
4. Центральний |
Київська, Черкаська, м. Київ |
5. Поліський |
Чернігівська, Житомирська, Рівненська, Волинська |
6. Подільський |
Тернопільська, Вінницька, Хмельницька |
7. Причорноморський |
АРК, Одеська, Миколаївська, Херсонська |
8. Карпатський |
Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька |