6. ПиТання загального мовознавства і вивчення

інших слов'янських і неслов'янських мов

Оскільки основну частину курсу буде відведено для

огляду праць, присвячених вивченню лише української

мови, тут, хоча б коротко, схарактеризуємо загально-,

теоретичні роботи та деякі праці, присвячені вивченню

інших мов, як слов'янських, так і неслов'янських, у чому

українські мовознавці мають вагомі успіхи.

Найвизначнішою постаттю в дореволюційному

українському мовознавстві був О. О. Потебня — один з

найвдатніших вітчизняних мовознавців, учений надзвичайно

широкого діапазону, професор Харківського університету,

автор таких праць, як «Мьісль и язьік» A862), «Из

записок по русской грамматике» та ін. Між іншим, зі стін

Харківського університету вийшла і перша вітчизняна

праця з загального мовознавства «Введение в круг

словесносте» проф. І. С. Ризького A806). Взагалі, в

університетах України до революції працювало ряд видатних

спеціалістів з загального мовознавства, серед яких

можна назвати і професора Одеського університету О. І. Том-

сона, автора першого в Росії посібника з загального

мовознавства «Общее язнковедение» (Одеса, 1902; 2-ге

зид.— 1910).

Автором першого посібника з загального

мовознавства українською мовою «Основи мовознавства» (Дні*

пропетровськ, 1928) був професор Дніпропетровського

інституту народної освіти І. І. Завадовський, який разом

з професором Л. А. Булаховським уклали і перший

український підручник «Основи мовознавства», що

виходив окремими брошурами-лекціями протягом 1928—

1929 pp.; до речі, останній автор ще 1925 р. видав книжку

з загального мовознавства «Походження та розвиток

мови». 1940 р. вийшла книжка професора Київського

університету М. Я. Калиновича «Вступ до

мовознавства», яка була перевидана 1947 р. У 70—80-х роках

було видано ще два короткі виклади цього курсу

(Дорошенко С, /., Дудик /7. С. Вступ до мовознавства.— ІС,

1974; Карпенко /О. О. Вступ до мовознавства.— К.;

Одеса, 1983; nop. також спроби огляду історії мовознавчої

науки: Кобилянський Б. В. Короткий огляд історії

мовознавства.— К., 1964; Удовиченко Г. М. Загальне

мовознавство. Історія лінгвістичних учень.— К<, 1980;

Ковалик /. /., Самійленко С. П. Загальне мовознавство.

Історія лінгвістичної думки.— К., 1985).

Найвизначніші праці з загального мовознавства, що

виходили на Україні в радянський час, належали

академіку Л. А. Булаховському. Це «Нариси з загального

мовознавства» A955; 2-ге вид. 1959), «Нариси з загального

мовознавства», серія 2 (див. Вибр. праці.— К., 1975.—

Т. 1.— С. 51—320, «Виникнення і розвиток літературних

мов» (Там же.— С. 321—470; 1-ше вид.— окремими

статтями 1941 — 1947 pp.) та ін.

Ряд праць з загального мовознавства належить

академіку І. К. Білодідові. Це такі книги, як «Розвиток мов

соціалістичних націй СРСР» (К., 1967; вид. рос. мовою

1969), «Ленінська теорія національно-мовного

будівництва в соціалістичному суспільстві» (К., 1969), «Мова і

ідеологічна боротьба» (К., 1973) та ін., виконані

переважно у соціолінгвістичному аспекті.

Останнього часу вийшов також ряд колективних

монографій, з яких назвемо «Методологічні питання

мовознавства» (К., 1966), «В. І. Ленін і розвиток

національних мов» (К., 1971), «Філософські питання мовознавства»

(К., 1977), «Мова, людина, суспільство» (К., 1977),

«Науково-технічний прогрес і мова» (К., 1978),

«Марксистсько-ленінська методологія вивчення лінгвістичних

об'єктів» (К., 1983), «Мова і культура» (К., 1986), та ін.; nop.

також ряд статей О. С. Мельничука, серед яких особливо

важлива «Понятие системи и структури язьїка в свете

диалектического материализма», надрукована в книзі

«Ленинизм и теоретические проблеми язнкозиания»

(М., 1970, с. 38—69) та ін. Цілком очевидно, що й

українські мовознавці найближчим часом подбають про

створення оригінального систематичного курсу загального

мовознавства, свідченням чого є досить вдала спроба

викладу загальних теоретичних питань у найновішому

вузівському курсі «Загальне мовознавство» С. В. Семчигі-

ського (К.: Вища шк., 1988), в якому, на жаль, опущено

висвітлення такої важливої теми, як методи і прийоми

вивчення та опису мов.

Значних успіхів досягли українські мовознавці у

вивченні російської мови. Докладний огляд праць

українських русистів подано у книзі «Традиции русского язьїко-

знания на Украйнє» (К., 1977). Найвидатнішим явищем

у цій галузі науки на Україні в післяреволюційний період

стали праці Л. А. Булаховського: двотомний «Курс

русского литературного язика» (К., 1953), що у перших

A935—1936 pp.) та й наступних виданнях був надійним

посібником для студентів із сучасної російської мови та

її історії; двотомна монографія «Русский литературннй

язмк первой половиньї XIX века» A941—1948; 2-ге вид.—

1954—1957), що являла собою капітальне дослідження

нової російської літературної мови періоду її

формування.

Помітні успіхи має й українська загальна славістика.

Ще 1916 р. у Ніжині вийшла визначна праця

професора Г. А. Ільїнського «Праславянская грамматика», що

й досі не втратила свого значення, а перед тим і після

того були опубліковані відомі праці М. К. Грунського з

питань давньої слов'янської писемності «Памятники

и вопросн древнеславянской письменності!» (т. 1, вьш.

1—3. Киевские глаголические листки. Юрьев, 1904; вьш. 4.

Пражские глаголические отрьівки и из истории хорват-

ской глаголицьі. Одесса, 1906); nop. і пізніші праці:

«Київські листки та Фрейзінгенські уривки» (К., 1928),

а також «Вступ до слов'янського мовознавства» (Київ;

Львів, 1946) та ін.

Визначні праці із славістики належать академіку

Л. А, Булаховському. Вони вміщені у третьому томі

«Вибраних праць» A978), а питанням слов'янської

акцентології, що була протягом усього життя автора улюбленою

ділянкою його занять, присвячено наступні два томи цього

видання. На жаль, до цього видання не увійшла мало-

доступна тепер праця з загальної славістики «Вступ до

порівняльної граматики слов'янських мов» (Харків, 1927).

До найвизначніших досягнень української загальної

славістики належить монографія Q, С. Мельничука

«Розвиток структури слов'янського речення» (Км 1966} та

колективні праці «Вступ до порівняльио-історичного

вивчення слов'янських мов» (К., 1966) й «Историческая

типология славянских язьїков» (К., 1986), що вийшли за

редакцією уже згаданого автора; nop.: також:

Петров В. П. Етногенез слов'ян. К., 1972; Коломієць В. Т.

Розвиток лексики слов'янських мов у післявоєнний

період.— К., 1973; Непокупньїй Л. Я. Балто-северославян-

ские язьїковьіе связи.— К., 1976 та ін.

Порівняно менші здобутки українського мовознавства

у дослідженні неслов'янських мов як індоєвропейської, так

і інших родин, хоча ще в дореволюційний період завдяки

зусиллям А. Ю. Кримського було багато зроблено у

справі вивчення іранських, тюркських і семітських

(арабської) мов, а завдяки зусиллям такого вченого, як Ю. Ко-

билянський — класичних мов (nop., наприклад, його

«Латинсько-український словар» (Відень, 1912); див.

також «Словар до Гомерової Одіссеї і Іліади» І. Огонов-

ського — (Львів, 1900) та ін.). Після революції

А. Ю. Кримським був написаний ряд праць із

сходознавства, наприклад «Тюрки, їх мова та література»

(К., 1930) та ін.

Відчутні здобутки українських вчених й у вивченні

романо-германських мов, про які опубліковано значну

кількість монографічних досліджень і статей у

міжвідомчому збірнику «Іноземна філологія» (вже вийшло

понад 70 випусків), однак за браком місця змушені

відіслати своїх читачів до таких оглядів: «Дослідження з

мовознавства в Українській РСР за сорок років» (К., 1957,

с. 235—254), «Мовознавство на Україні за п'ятдесят

років» (К., 1967, с. 329—346; див. також с. 347—364),

«Розвиток мовознавства в УРСР. 1967—1977» (К., 1980,

с. 200—212).