- •10. Охарактеризувати види руху населення.
- •11. Визначити показники,які характеризують трудовий потенціал підприємства.
- •12. Надати визначення поняття « людський капітал»
- •13. Визначити доцільність інвестицій у людський капітал.
- •14. Охарактеризувати структуру системи соціально-трудових відносин.
- •15. Визначити основні чинники,що впливають на формування соціально-трудових відносин.
- •16. Пояснити особливості соціальної політики як чинника формування соціально-трудових відносин.
- •17. Охарактеризувати роль глобалізації економіки як чинника формування соціально-трудових відносин.
- •18. Викласти основні принципи соціально-трудових відносин.
- •19. Пояснити сутність методів регулювання соц.-труд. Відносин.
- •28. Охарактеризувати основні елементи ринку праці.
- •30. Оцінити кон’юнктуру сучасного ринку праці в Україні.
- •31. Функції державної служби зайнятості.
- •32. Охарактеризувати економічну і соціальну сутність зайнятості.
- •34.Визначити види безробіття.
- •35. Визначити основні напрямки реалізації держ політики зайнятості.
- •33. Основні причини та наслідки безробіття.
30. Оцінити кон’юнктуру сучасного ринку праці в Україні.
Кон’юнкmура ринку — це спiввiдношення попиту i пропозицiї працi за конкретний перiод, яке визначає ставки заробiтної плати на конкретні види працi та piвeнь зайнятостi населення.
Видiляють три типи кон’юнктури:
- трудодефiцитна, коли на ринку працi спостерiгається нестача пропозиції працi;
- трудонадлишкова, коли icнує велика кiлькiсть безробiтних i вiдповiдно надлишок пропозицiї працi;
- рiвноважна, коли попит на працю вiдповiдає її пропозицiї.
Кожен тип ринкової кон’юнктури властивий тому чи iншому peгiоновi або сферi прикладання працi, утворюючи в сукупностi загальний ринок працi в країні.
Спiввiдношення попиту на робочу силу та її пропозицiї складається пiд впливом конкретної економiчної та соцiально-полiтичної ситуації, змiни цiни робочої сили (оплати працi), рiвня реальних доходiв населення. Залежнiсть цих величин графiчно зображено на рис. 13.1.
З рис.13.1. бачимо, що зростання реальної заробiтної плати Р1 супроводжується збiльшенням пропозицiї робочої сили SL (QL – обсяг зайнятості).
Заробітна плата з деяких причин зросла і перевищила рівноважну. За умови більш високих ставок збільшується кількість бажаючих йти працювати, тобто виникає безробіття.
У мipy зниження рiвня реальної заробiтної плати Р3 (цiни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавцiв зростає. Рівень заробітної плати перестає стимулювати пропозицію праці, виникає дефіцит праці. У точцi перетину цих кривих попит DL i пропозицiя SL робочої сили збiгаються, тобто виникає piвнoвaгa на ринку працi.
Отже, коли ціна робочої сили вища вiд рiвноважної, мaє мiсце безробiття, якщо нижча – дефiцит працiвникiв.
На практицi загальна i структурна piвновагa попиту i пропозицiї робочої сили практично є недосяжними. Кон’юнктура ринку працi безпосередньо впливає на цiну робочої сили.
Цiна робочої сили має забезпечувати придбання на ринку такої кiлькостi споживчих тoвapiв i послуг, щоб працiвник міг:
- пiдтримати свою працездатнiсть i одержати необхiдну професiйно-квалiфiкацiйну пiдготовку;
- утримувати сім’ю i виховувати дiтей, без чого ринок працi не зможе поповнюватися новою робочою силою замiсть тiєї, котра вибуває;
- пiдтримувати нормальний для свого середовища piвень культури i виконувати обов’язок громадянина суспiльства, що також потребує витрат.
Цiна робочої сили виступає у виглядi заробiтної плати. Зауважимо, що висока заробiтна плата обмежує можливостi пiдприємця у наймi додаткових працiвникiв, скорочуючи попит на них, i навпаки, низький piвeнь зарплати дає можливiсть збiльшити кiлькiсть робочих місць.
31. Функції державної служби зайнятості.
Функції державної служби -- це основні напрями діяльності державної служби щодо її кадрового, нормативно-правового та наукового забезпечення, а також забезпечення реалізації загальних напрямів політики у сфері державної служби.
Функції державної служби зумовлені об'єктивними закономірностями. Зміст кожної функції визначається завданнями, що стоять перед державою та державним управлінням, і специфікою об'єкта державного управління, особливостями державно-службових повноважень, сфери діяльності та посадових обов'язків державних службовців тощо.
Стосовно функцій державної служби слід зазначити, що вона вирішує завдання держави, виконує її функції й функції органів державної влади. Отже, державна служба з функціонального погляду являє собою певне цілеспрямоване діяння суб'єкта державно-службових відносин з метою впорядкування організації та практичної діяльності системи органів державної влади. Це діяння має яскраво виражений управлінський характер [4].
Державна служба являє собою найважливішу сферу державно-управлінського діяння. Державна служба, яка реалізує на практиці функції органів державної влади і виконує їхні завдання, функціонує в усіх галузях, тому аналіз функцій ДСЗУ дає змогу оцінити її роль і призначення в механізмі держави, визначити її результативність, функціонування та ефективність, корисність і значущість, ураховуючи те, що державна служба є основним каналом реалізації правовідносин, що виникають у процесі здійснення компетенції органів державної влади [13].
Діяльність державної служби в сучасному розумінні зводиться до здійснення функцій державного управління, яке розглядається в широкому значенні, тобто як управлінська діяльність усіх органів у системі законодавчої, виконавчої й судової влади.
За такого підходу діяльність ДСЗУ підпадає під формулювання «управління державою». Інакше кажучи, державне управління в такому розумінні характеризує діяльність держави, пов'язану з організуючим впливом з боку спеціальних суб'єктів права на суспільні відносини. Зазвичай цю діяльність здійснюють державні службовці.
Тим самим ДСЗУ постає адміністративно-процесуальною системою реалізації положень Конституції та законів України, законодавчо закріпленої державної політики.
Розглядаючи види та класифікацію функцій державної служби, доцільно перелічити найважливіші для сучасного етапу функції:
– правотворча, тобто розроблення та прийняття правових актів, підвищення якості нормотворчої діяльності органів державної влади;
– організаційна, тобто створення системи державної служби та підтримання в ній порядку й законності; розвиток кадрової політики та правового, економічного, соціального, організаційного та культурного інститутів державної служби;
– регулювальна, тобто розроблення й реалізація політики, спрямованої на створення конкретних державних програм; регулювання господарського життя в країні; управління підприємствами та установами державного сектору; регулювання діяльності підприємств недержавного сектору;
– забезпечувально-відновлювальна, тобто забезпечення прав і свобод людини й громадянина;
– примусу, тобто застосування державою встановлених у законодавстві заходів державного примусу в суворо визначених ситуаціях як необхідний елемент демократичного правового порядку;
– контролю, тобто забезпечення державного контролю й нагляду у сфері управлінської діяльності держави [2].
Функції ДСЗУ можна поділити на основні та специфічні. У свою чергу, основні й специфічні функції поділяються на загальні, спеціальні та допоміжні.
До основних функцій ДСЗУ відносяться загальні, типові, такі, що характерні для всіх управлінських зв'язків, такі, що забезпечують досягнення узгодженості та впорядкованості у сфері державного управління, такі, що визначають взаємодію між суб'єктами та об'єктами управління.
Однією з найважливіших функцій державної служби, що виникла з прийняттям Конституції України, яка встановила багатопартійну систему в Україні, є політична функція. Через цю функцію державна служба реалізує державну політику, вироблену Президентом, Парламентом і Вищим органом виконавчої влади. Державна служба покликана забезпечити стабільне державне управління та врівноважити дії різних політичних сил. Державний службовець виконує свій службовий обов'язок в інтересах держави, а вона має гарантувати стабільну державну службу.