5. 7. Початок літературно-критичної діяльності п. Куліша

Пантелеймон ОлександровичКуліш(1819–1897) дебютував як прозаїк і поет на початку 1840 років (в альманахах М. Макси­мовича «Киевлянин» і Є. Гребінки «Ластівка»), а відтак після трирічного заслання до Тули (1847–50) здобув незаперечний авторитет як етнограф і видавець, опублікувавши два томи «Записок о Южной Руси» (1856, 1857), перший в Україні історичний роман «Чорна рада» (1857). Розмаїта творча і видавнича діяльність П. Куліша природньо за тих умов зумовила і власне літературно-критичні виступи в російських журналах і в українському альманасі «Хата».

Витоки його літературного критицизму містилися не тільки в суспільно-культурній ситуації, в якій П. Куліш формувався як людина, а й у його характері, темпераменті і способі життя. Канва його життя (за М. Зеровим), що було «неспокійним, баламутним, невпорядкованим»²⁴(за Ю. Шевельовим), здатність до постійного самоаналізу, ретроспекції стали основою аналітичності і пафосності його писань, що мали практичну спрямованість: Куліш завжди прагнув на когось впливати. За влучним спостереженням Ю. Шевельова-Шереха, «аналітичність не перешкоджала щирості пафосу, щирість і напруга пафосу не виключали аналітичності»²⁵. А це і є внутрішньою схильністю до літературної критики як практичної публічної діяльності. Проаналізувавши весь корпус епістолярної спадщини Куліша у зв’язку з його різножанровою творчістю і розмаїтою діяльністю, цей же дослідник дійшов справедливого висновку: «В усьому цьому Куліш не тільки аналітик, а і провідця, організатор, прокладач шляху... Він пропонує, він застерігає, він кличе, радить, наказує, вимагає, втручається, картає, загрожує. Як ветхозавітний пророк, він один знає правду, путь спасіння і майбутнє. Але він також і вчитель... »²⁶.

З таким темпераментом і наставленням, маючи серед найближчих приятелів М. Костомарова і Т. Шевченка, прагнучи державної кар’єри в центристській шовіністичній імперії із збереженням власної національної само­ідентичності, Куліш не міг обминути літературної критики і мав право навіть 1859 року твердити, що «нашої» критики ще немає» (ХІЛК-I. — С. 258).

П. Куліш внутрішньо освоював і засвоював засади «естетичної критики» (саме цим терміном він часто оперував), коли компонував-стилізував «епопею» Україна» за грецькими зразками, але в стилі українських дум, коли писав ідилію «Орися», коли оснащував етнографічно-фольклорні матеріяли «Записок о Южной Руси» численними примітками, коментарями, коли переписував по-російськи україномовну «Чорну раду», коли писав численні листи. Тому його статті — «Взгляд на малороссийскую словесность по случаю выхода в свет книги «Народні оповідання» Марка Вовчка» (Вестник Європы, 1857, т. 12), «Григорій Квітка й його повісті. Слово на новий вихід Квітчиних повістей» (СПб., 1858), «Переднє слово до громади. Погляд на українську словесність» (написано 1859, опубліковано 1860 року в альманасі «Хата») виявили вже сформованого критика, який в журналі «Основа» працював, так би мовити, на професійній основі.

Місце і роль П. Куліша окресленого періоду влучно схарактеризував свого часу М. Зеров: «Куліш — центральна засада у вивченні українського письменства 40–60-х рр. Поет і прозаїк, етнограф і критик, видавець, літературний ініціатор, — він причетний до всіх помітних літературно-громадських заходів 40-х рр. і відіграє головну роль наприкінці 50-х – на початку 60-х»²⁷.

Таким чином, протягом двадцяти років ХIХ століття (з 1840 по 1859) літературна критика на етнічних українських землях функціонувала в естетичній свідомості освіченої верстви як важливий чинник літературного процесу, усвідомлювалася в поняттях «істинна критика», «строга критика», «естетична критика» у зв’язку з засадами романтизму. Її основними діячами були представники старшого покоління культурних діячів (М. Максимович), молодші вихідці з харківської школи романтиків (М. Костомаров, А. Мет­лин­ський), колишні члени «Руської трійці» (І. Вагилевич, Я. Головацький) і сформований в атмосфері київських братчиків П. Куліш. Розпочало журналістсько-критичну діяльність наймолодше покоління галичан (К. Климкович, Ф. Гарасевич, Є. Згарський), що виявить більшу активність в наступне десятиліття. Основною ферментуючою силою української літературної критики були доля української мови і творчість Т. Шевченка.

Примітки

1. Цит. за: Федченко П. М. Матеріяли з історії української журналістики. Вип. I. — К.: Вид-во Київ ун-ту, 1959. — С. 394.

2. Там само.

3. Там само.

4. Історія української літератури ХIХ ст. — Кн. 1. — С. 355.

5. Южный русский сборник. — Харьков, 1848. — С. 6–7.

6. Докладнішу стислу характеристику західноукраїнських видань цього періоду див. у «Літературознавчому словнику-довіднику» (К., 1997).

7. Див.: Максимович М. Письма о философии Е. П–вой. — М., 1833. — С. 6 (Цит. за: Історія української літературної критики. — С. 63).

8. Білецький Л. Основи української літературно-наукової критики. — С. 47.

9. Див.: Історія української літературної критики. — С. 65.

10. Там само.

11. Там само. — С. 64.

12. Див.: Галичанин. Литературный сборник. — Львів, 1863. — Кн. 1. — Вип. 2. — С. 113.

13. Цю статтю цитуємо за ХІЛК-I, вказуючи в тексті сторінку за цим виданням.

14. Ластовка. Сочинения на малороссийском языке. Собрал Е. Гребенка.— СПб., 1841.

15. Цит. за: Історія української літературної критики. — С. 110.

16. Див.: Киевская старина. — 1905. — Кн. 6. — С. 239.

17. Кирило-Мефодіївське товариство. — Т. I. — К., 1990. — С. 105.

18. Белинский В. Г.Полн. собр. соч. — Т. 12. — М., 1956. — С. 440.

19. Гарасевич Ф.Слово о Русі і єї становищі політичеськім// Дневник Руській. — 1848. — №8.

20. Драгоманов М.Шевченко, українофіли й соціалізм// Вибране. — К.: Либідь, 1991. — С. 327.

21. Див.: Гром’як Р.Повість «Художник» як вияв естетичних поглядів Т. Шевченка//Гром’як Р.Давнє і сучасне. — Тернопіль, 1997. — С. 91–100.

22. Цит. за: Федченко П. М.Літературна критика на Україні першої половини ХIХ ст. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 293.

23. Див.: Нахлік Є. Пантелеймон Куліш і «Руська трійця» (До проблеми ідеологічних шукань серед української інтеліґенції ХIХ ст.). — Львів, 1994. — С. 7.

24. Шевельов Ю. Кулішеві листи і Куліш у листах // Юрій Шерех. Третя сторожа. — К.: Основа, 1993. — С. 59.

25. Там само. — С. 55–56.

26. Там само. — С. 55.

27. Зеров М.Твори: У 2-х томах. — Т. 2. — К.: Дніпро, 1990. — С. 185.

А. Джерела для текстуального опрацювання.

1. Максимович М.О стихотворениях червонорусских // ХІЛК-I. — С. 115–120.

2. Вагилевич І.Замітки о руській літературі // Там само. — С. 150–155.

3. Костомаров М.Обзор сочинений, писаных на малороссийском языке // Там само. — С. 194–210.

4. Куліш П.Григорій Квітка й його повісті // Там само. — С. 278–293.

Б. Підручники, монографії, довідники.

1. Бернштейн М. Д.Українська літературна критика 50–70-х років ХIХ ст. — К.: Вид-во АН УРСР, 1959. — С. 73–83.

2. Історія української літературної критики. — С. 32–45.

3. Історія української літератури ХIХ ст. — Книга 1. — С. 65–68; 240–254; 355–356.

4. Літературознавчий словник-довідник. — К.: Академія, 1997 (довідки про згадані альманахи і журнали).

5. Наєнко М. К.Українське літературознавство: Школи, напрями, течії. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — С. 49–73.

6. Skwarczyńska S.Kierunki w badaniach literackich. — Warszawa, 1984. — S. 9. –53.

В. Методичні рекомендації

Із рекомендованих чотирьох джерел три перші докладно коментуються в цьому посібнику, статтю ж П. Куліша залишено для самостійного осмислення шляхом зіставлення її тез з думками М. Максимовича і М. Костомарова.

Ознайомлення з додатковою літературою з підрозділу Б в такій послідовності дасть можливість сучасному читачеві простежити процес вивільнення українського літературознавства від заідеологізованості в дусі марксистської методології і збагнути відмінність історико-літературної інтерпретації фактів літературної критики від її реального стану в певний період.

За браком часу для самостійного опрацювання У розділу можна обмежитися читанням викладу історії критики в даному посібнику, бо основні факти, які є в літературі (Б: 1, 2, 3), тут відтворені, і законспектувати статті М. Максимовича та М. Костомарова, що виносяться на практичні заняття і на екзамен.

Праці М. Наєнка і С. Скварчинської подають широкий теоретико-методологічний контекст, який увиразнює своєрідність української літературної критики.

Г. Завдання і запитання для самоконтролю

1. Відтворіть систему принципів романтизму як літературно-мистецького напряму.

2. Назвіть українські альманахи, які виходили в період з 1840 по 1860 роки.

3. У чому полягає внесок харківських романтиків у розвиток української літературної критики?

4. Якими критеріями оцінки літературних явищ користувався М. Максимович?

5. Охарактеризуйте жанр і композицію праці М. Костомарова «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке».

6. Зіставте за ідеями і жанровими особливостями статті М. Максимовича і М. Костомарова.

7. Як виявляються елементи критичних суджень у літературознавчій спадщині І. Вагилевича та Я. Головацького?

8. Схарактеризуйте місце і роль П. Куліша в літературно-критичній думці України 40–50-х рр. ХIХ ст.

9. Яку роль у функціонуванні української літературної критики даного періоду відіграли особисті контакти і листування культурних діячів Східної і Західної України?

10. Розкрийте значення творчості Т. Шевченка для літературної критики того періоду.

11. Сформулюйте ті загальні філософсько-естетичні ідеї вчених Європи 30–50 рр. ХIХ ст., які виконували методологічні функції в українській літературній критиці того часу.