- •Розділ 1 специфіка літературної критики. Її сучасний статус
- •1. 1. Визначення понять. Термінологія
- •1. 2. Психофізіологічні передумови
- •1. 3. Зв’язок з комунікативно-рецептивними процесами
- •1. 4. Естетичні виміри
- •1. 5. Структура
- •1. 6. Система жанрів
- •1. 7. Проблема критичного методу і критерії оцінки твору
- •1. 8. Герменевтика і критика
- •1. 9. Висновки для історії критики
- •Розділ 2 предмет і завдання історії літературної критики, вивчення у вузі та її значення
- •2. 1. Об’єкт і предмет літературної критики та історії літературної критики
- •2. 2. Джерела-об’єкти історії літературної критики
- •2. 3. Історія критики та історія літератури, їх взаємозв’язок і проблема вивчення у вищій школі
- •2. 4. Завдання курсу
- •2. 5. Значення вивчення історії літературної критики
- •2. 6. Періодизація української літературної критики
- •Розділ 3 передумови й особливості зародження літературної критики в україні протягом х– хviii століть
- •3. 1. Характер джерел, за якими вивчається проблема
- •3. 2. Витоки духовного критицизму. Міфологічні первні і християнські нашарування. Автохтонна культура і перекладна література. Літописання і форми критицизму
- •3. 3. Стимули розвитку усвідомленого естетичного критицизму: освіта, книгодрукування, полемічна література, поетика і риторика. Міжнаціональні і міждержавні взаємини. Російщення і полонізація України
- •3. 4. Остаточне самовизначення літературної критики. Закономірність і несинхронність цього процесу в національних культурах, його специфіка в Україні
- •Розділ 4 становлення української літературної критики в першій третині хiх століття (Дошевченківський період)
- •4. 1. Суспільні умови
- •4. 2. Періодика, її значення для становлення літературної критики
- •4. 3. Взаємодія і зміна літературних напрямів, їх вплив на критику. Значення творчості і. П. Котляревського. Роль фольклористики в активізації суспільного критицизму
- •4. 4. Перші спроби осмислення суті критики. Європейський контекст
- •Розділ 5 стан і функціонування української літературної критики в 40-х – 50-х роках хiх століття (Шевченківський період)
- •5. 1. Конкретно-історичне підґрунтя і вияви естетичної свідомості
- •5. 2. Українські альманахи і періодика 40-х років
- •5. 3. Літературно-критична діяльність м. Максимовича київського періоду
- •5. 4. Внесок харківської школи романтиків у розвиток української літературної критики. М. І. Костомаров як критик
- •5. 5. Творчість т. Шевченка як ферментуючий фактор критичної думки і переосмислення критеріїв оцінки художніх явищ
- •5. 6. Елементи літературно-критичних суджень у творчості членів «Руської трійці» після навчання в семінарії
- •5. 7. Початок літературно-критичної діяльності п. Куліша
- •Розділ 6 українська літературна критика 60-х років хiх століття
- •6. 1. Суспільно-політичні умови на східно- і західно- українських землях, культурний контекст
- •6. 2. Роль журналу «Основа» в утвердженні і розробці теоретичних засад української літературної критики
- •6. 3. Валуєвський циркуляр і зміна форм літературно-критичної діяльності українців. Західноукраїнська періодика і тяглість літературно-критичних традицій
- •6. 4. Форми та особливості літературно-критичної діяльності п. Куліша в 60-х роках
- •6. 5. Значення спадщини т. Шевченка для утвердження і розвитку української літературної критики
- •Розділ 7 літературно-критичний рух в україні 70-хроків хiх століття
- •7. 1. Роль освітніх закладів і громадських об’єднань в активізації літературної критики
- •7. 2. Галицька періодика і літературно-естетичні дискусії 1873–78 років, їх значення для критики
- •7. 3. Роль м. Драгоманова в розвитку літературної критики
- •7. 4. Особливості літературно-критичних виступів Івана Білика (і. Я. Рудченка)
- •7. 5. Початок літературно-критичної діяльності і. Франка
- •Розділ 8 стан літературної критики та її роль у суспільному житті україни 80–90-их років хiх століття
- •8. 1. Періодика 80–90-их рр. Хiх ст. Як стимул до розвитку літературної критики
- •8. 2. Особливості літературно-критичних виступів в. Горленка з проблем української культури
- •8. 3. Внесок у літературну критику г. Цеглинського
- •8.4.1. Основні тенденції літературно-критичної діяльності і. Франка 80–90-х років
- •8.4.2. Розробка теорії критики
- •8.4.3. Роль Івана Франка-критика в українсько-польських літературних взаєминах
- •8.5.1. Внесок Павла Грабовського в українську літературну критику
- •8.5.2. Борис Грінченко — критик
- •8.5.3. Значення творчості Михайла Коцюбинського для розвитку літературної критики в Україні
- •8.5.4. Характер літературного критицизму Лесі Українки
- •8.5.5. Місце Осипа Маковея в літературному житті України
- •8.5.6. Вплив творчості Василя Стефаника на оновлення літературної критики
- •8.5.7. Особливості літературно-критичної діяльності Василя Щурата
- •8. 6. Роль літературної критики в утвердженні престижу українства
- •Покажчик прізвищ
6. 3. Валуєвський циркуляр і зміна форм літературно-критичної діяльності українців. Західноукраїнська періодика і тяглість літературно-критичних традицій
Нагінки на основ’ян, виступи М. Каткова, М. Погодіна проти української мови і літератури стали на позір «благовидним» приводом таємного циркуляра з його воістину макіавелівською мотивацією. Мовляв, давні «споры в нашей печати о возможности самостоятельной малороссийской литературы»забавляли тільки горстку диваків —«лишь образованные классы Южной России». Тепер же зусилля«множества лиц, о преступных действиях которых производилось следственное дело в особой комиссии», спрямовані на«массу непросвещенную»,— тому, мовляв, виникла небезпека політичного сепаратизму. На українські букварі, граматики і дешеві книги збиралися кошти, рукописи надходили в цензурні комітети і т. д. і т. под., а питання про мову остаточно не вирішено, навіть його постановка, мовляв, сприймалася«большинством малороссов с негодованием»,і вони«весьма основательно доказывают (!?), что никакого особенного малороссийского языка не было, нет и не может быть». Отож це явище «тем более прискорбно и заслуживает внимания», бо «совпадает с политическими замыслами поляков».З таких «мотивів» було віддано розпорядження, удостоєне«монаршего благоволения»:з допуском до друку книг духовного змісту і призначених для«первоначального чтения народа, приостановиться»8.
Цей поліційний «літературно-критичний витвір» уразив не тільки науково-популярну літературу, а й українськомовну літературну критику: їй місця на шпальтах періодики в Російській імперії не знаходилось, а сфера її функціонування звужувалась до листування, переданого оказією, бо перлюстрація листів у Росії була явищем повсюдним.Валуєвський циркуляр видозмінив форми побутування літературної критики, яка торкалася питань української літератури і творів про Україну, про її минуле, сучасне, ба, навіть і про майбутнє.
У тодішніх російськомовних статтях стало ритуалом говорити про єдиний російський світ, про збагачення російської культури місцевими наріччями, про спільну державну організацію з єдиною державною мовою, в межах якої може виявлятися розмаїття народного духу. І, навпаки, будь-які спостереження над національною своєрідністю культури «інородців» вважалися шкідливими, бо в такий спосіб започатковувались тенденції до сепаратизму. Так мовно-етнографічні, літературно-естетичні проблеми набували політичного смислу. Тому переконаним українцям доводилося фінансово підтримувати україномовні пресові органи за кордонами Росії, збирати для них публіцистично-художні матеріяли, писати критичні статті і публікувати їх під псевдонімами переважно в Галичині. Все це було виявом своєрідного критицизму. Такі форми літературного життя вже раніше освоїли поляки Ю. Словацький і А. Міцкевич, їх апробував росіянин О. Герцен, видаючи в Лондоні «Колокол». Подібних засобів розвитку літературної критики шукали українці П. Куліш, О. Кониський в Галичині, а Я. Головацький в Росії. Перший через студента Львівського університету Д. Танячкевича налагодив контакти з молодими галицькими літераторами народовського спрямування (Ф. Заревич, К. Климкович, В. Шашкевич, К. Горбаль, А. Вахнянин). Другий став духовним батьком часопису «Русалка», який почав виходити з січня 1866 року за редакцією Вол. Шашкевича. О. Кониський виступав у галицькій пресі під псевдонімами: Перебендя, Верниволя, Журавель, Маруся К., Сирота (мав їх понад сотню).
П. Куліш і О. Кониський докладали значних зусиль, допомагаючи налагоджувати роботу львівської «Правди». Молоді видавці і редактори журналів «Вечорниці», «Мета», «Нива», «Русалка» передруковували окремі матеріяли з «Основи», публікували художні твори Т. Шевченка, П. Куліша, Марка Вовчка, О. Стороженка, Ю. Федьковича, М. Старицького, критикували російське самодержавство, галицьких і буковинських москвофілів, польських шовіністів, надаючи своїм часописам загальноукраїнської спрямованості. Часто посилалися на авторитети М. Максимовича, Т. Шевченка, П. Куліша, переповідаючи їх думки.
Так, у статті «Народ і словесність» (Вечорниці. — 1862. — №2–3) писалося: «Для малоруського народа нема уже і не може бути ніколи іншої словесності, як тільки своєї питомої малоруської. А що вона тепер? Нове слово між народами, як сказав наш славетний український писатель Куліш» (ХІЛК-I. — С. 375).
У редакційно-програмній статті «Ровесна літопись» (Мета. — 1863. — №1) проголошувалося: «Народне єдинство Наддніпрянської Русі з нашою галицькою — то есть те єдинство, за которе ми, а з нами всі щирі русини до послідного віддиху стояти будемо» (Там само. — С. 385). Місячник «Мета» виходив під гаслом «В своїй хаті своя правда і сила, і воля».
Припиняючи видання «Мети» як суспільно-політичного вісника і передаючи естафету «Русалці», редакція цього часопису (редактор Кс. Климкович) вітала її і бажала, щоб змогла вона «скупити літературні сили Русі», бо назва «Русалка», нагадуючи «Русалку Дністрову», найкраще виявляла «замір і характер нової газети»9.
«Мета» 1863 року в №4 опублікувала текст поезії «Ще не вмерла Україна» (правда, серед творів Т. Шевченка), тому, перефразовуючи слова майбутнього гімну, писала: «Сходимо з поприща з тою непоколебимою вірою, що наш народ не вмре, не загине, мимо всяких ударів польських і московських централістів, що ми колись встанемо до дальшої боротьби могучі і сильні, що нашому народові засіяє колись, і то не в далекім времені, велична будущина, що наша сила народна заб’є сильним і кипучим життям, і що наш народ стане на рівнім ступені з другими більше розвинутими народами... »10.
Програмні статті галицьких журналів, що продовжували один одного, маніфестували ідеї національної єдності, своєрідності української літератури, не містили власне літературно-критичного їх аналізу чи бодай загального огляду. Цю прогалину спробував заповнити О. Кониський «Критичним оглядом української (руської) драматичної літератури» («Русалка, 1865), орієнтуючись на Кулішеві «Обзоры украинской словесности» в «Основі». Він керувався критерієм «строгої літературної і етнографічної критики» в сенсі безпосереднього зіставлення дійових осіб І. Котляревського з українською дійсністю, тому фіксував у його п’єсах «тьму... протирічій», а водевіль «Москаль-чарівник» вважав «псевдоукраїнською п’єсою» (ХІЛК-I. — С. 367). Прямолінійно застосовані принципи російської реальної критики, сформованої на ґрунті «натуральної школи», до творів іншої естетичної системи не дали, отже, критикові можливості належно їх поцінувати згідно з властивою їм художньою мірою.
Оскільки прихильником і теоретиком «етнографічної критики» був П. Куліш, до якого сходилися всі нитки, що приводили в рух функціонування літературної критики між Східною і Західною Україною на сторінках тогочасних часописів, то необхідно з’ясувати особливості його критичного методу, форми літературно-критичної діяльності взагалі.