Подольська - Філософія, 2006

Розділ перший. Метафізична сутність та структура філософії

Світогляд прийнято класифікувати за різними ознаками:

залежно від носіїв виділяють індивідуальний, колективний, груповий, національний, регіональний світогляд;

за рівнем світовідчуття та світорозуміння світогляд може бути усвідомленим, неусвідомленим, частково усвідомле% ним, повсякденним, науковим, філософським;

залежно від історичних епох він може характеризуватися як архаїчний, античний, середньовічний, ренесансний, світогляд радянських часів, а також світогляд періоду не% залежності;

за моральними та ціннісними орієнтаціями розрізняють егоїстичний світогляд, альтруїстський, гуманістичний, ан% тигуманістичний, цинічний, шовіністський та ін.;

за будовою він може бути цілісний, фрагментарний, супе% речливий, гармонічний, узгоджений тощо;

за ступенем адекватності сприйняття дійсності можна

виділити світогляд реалістичний, фантастичний, викрив% лений, адекватний дійсності та частково адекватний.

Сама ж філософія як така і є світогляд, тобто сукупність поглядів на світ в цілому та на ставлення людини до цього світу. Поряд з філософією знаходяться інші форми світогляду: міфо% логічний, релігійний, художній, натуралістський, повсякденний та ін. Філософія відрізняється від інших форм світогляду тим, що відноситься, насамперед, до наукової сфери суспільної свідо% мості (хоча потрібно відразу сказати, не тільки до цієї сфери), а всередині її, на відміну від натуралістської форми (наприклад, фрейдівського світогляду, теж включеного до сфери науки), має специфічний категоріальний апарат, що спирається в своєму розвитку не на одну якусь дисципліну, а на всі науки, на весь єдиний сукупний досвід розвитку людства.

Отже, філософія виступає вищою теоретичною формою світогляду, спрямованою на критичне дослідження та вирі% шення світоглядних проблем з метою підвищення ступеня їх достовірності та надійності. Філософія повинна намагатися бути аргументованою, внутрішньо стрункою та логічно об% грунтованою.

11

Є. А. Подольська «Філософія»

Першою історичною формою філо% софського мислення була натурфіло! софія, тобто філософське вчення про природу, філософія природи. Вона являла собою цілісне неподільне

знання про природу та її розвиток, фактично зливалась з при% родничими науками. Французький філософ XVII ст. Декарт по% рівнював філософію з деревом, корінь якого – метафізика, а гілки – всі інші науки. Такий широкий предмет філософії вип% равдовувався недостатнім розвитком конкретних знань.

Вантичному світі філософія була «наукою наук», але потім від неї в ході історичного розвитку відокремлювались одна за одною спеціальні галузі наукових знань – астрономія, фізика, хімія, біологія, історія тощо. У цих умовах філософія опинилась ніби в становищі шекспірівського короля Ліра, який на старість роздав дочкам своє царство, а вони вигнали його, як жебрака, на вулицю. Проте розмежування між філософією та спеціаль% ними науками, безсумнівно, сприяло формуванню специфічно% го предмета філософського дослідження, своєрідного проблем% ного поля філософствування.

Людина, людство, людяність – ось основний спектр тих про% блем, які завжди хвилювали мислителів. Німецький філософ Іммануїл Кант сприймав філософію як відображення пізнаваль% ного, практичного та ціннісного ставлення до світу. Його триа% да звучить так: Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я можу сподіватись?

Вісторії філософії існувала спроба виділити основне питан! ня філософії, Воно було в найбільш узагальненому вигляді сфор% мульоване Ф. Енгельсом у праці «Людвиг Фоєрбах і кінець класичної німецької філософії». За Ф.Енгельсом, основне пи% тання філрософії – це питання про відношення мислення до буття, свідомості до матерії, природи. Основне питання філо% софії, згідно з Енгельсом, розглядається з двох боків:

Що є первинним – мислення чи буття, природа чи дух, що кого породжує і визначає, тобто що чому передує: матері% альний світ свідомості чи свідомість матеріальному світові?

12

Розділ перший. Метафізична сутність та структура філософії

Як відносяться наші думки про світ, що нас оточує, до са% мого цього світу? Чи спроможне наше мислення пізнати дійсний світ, дати вірне відображення дійсності? [13], тобто: доступний чи недоступний оточуючий світ для пізнання?

Залежно від розв’язання основного питання філософії в історії філософії виділяються дві основні лінії, два основних табори – матеріалізм, що первинним вважає природу, буття, матерію, та ідеалізм, що вбачає першооснову в дусі, свідомості. Розрізняють об’єктивний і суб’єктивний ідеалізм.

Представники об’єктивного ідеалізму вважають матерію вто% ринною; первинними, на їх погляд, є ідеї, світовий розум, Бог. Першооснову об’єктивні ідеалісти вбачають у якійсь ідеальній силі, що існує об’єктивно, зовні, незалежно від свідомості суб’єкта. До об’єктивних ідеалістів належить Платон, Фома Ак% вінський, Гегель та інші мислителі. Представники суб’єктивно! го ідеалізму первинним вважають свідомість, тобто ідеї, погля% ди, відчуття суб’єкта. Суб’єктивні ідеалісти – Берклі, Юм, Мах, Авенаріус та ін.

Звертаючись до питання про те, пізнаванний чи непізнаван% ний світ, Ф. Енгельс відзначає, що більшість філософів стверд% жують пізнаванність світу. Філософи, які заперечують пізнан% ня світу, отримали назву агностиків.

Агностицизм (від грец. непізнаванний) – філософське вчен% ня, яке заперечує можливість осягнення сутності речей і законо% мірностей розвитку дійсності. Окремі ідеалісти, визначаючи пізнаванність світу, розуміють під цим не відображення об’єктив% ної реальності, а пізнання людиною «абсолютної ідеї», світової волі тощо (об’єктивний ідеалізм) або пізнання самої людської свідомості через аналіз відчуттів, понять, мови тощо (суб’єктив% ний ідеалізм).

Матеріалісти визнають свідомість властивістю високоорга% нізованої матерії, сутність якої полягає у відображенні дійсності в ідеальній формі, стверджують пізнаванність світу. Історія роз% витку філософії свідчить про те, що часом важко визначити, чи є філософ матеріалістом або ідеалістом.

13

Є. А. Подольська «Філософія»

Сутність філософського світогляду визначається не тільки тим, що вважається первинним і чи визнається пізнаванність світу. Філософію завжди цікавили питання: Змінюється, ру% хається світ чи перебуває у спокої, у незмінному стані? І якщо світ змінюється, розвивається, то як і з якої причини, у якому напрямку відбуваються рух і зміни у світі? Ці питання, як і питання про взаємини свідомості і матерії, також є світогляд% ними і мають методологічне значення. Залежно від відповіді на них у філософії склались два погляди на стан та розвиток світу: діалектичний та метафізичний.

Діалектики вважають, що всі предмети та явища взаємопо% в’язані, рухаються, розвиваються. Розвиток розуміється як які% сне перетворення одних речей та явищ в інші, як знищення старого і ствердження, розвиток нового. Джерелом розвитку є внутрішня суперечливість, притаманна всьому світові, тобто визнається саморух, саморозвиток природи і суспільства.

Метафізичний погляд полягає в тому, що предмети, явища розглядаються без зв’язку з іншими, зміни сприймаються тільки як збільшення або зменшення однієї і тієї ж якості. Джерелом змін метафізики вважають зовнішній поштовх або зіткнення різних предметів, визнають Бога – надприродну силу.

Філософське мислення, на відміну від унітарного, є прин% ципово плюралістичним, хоча в історії філософії відомо чима% ло поважних і авторитетних філософських вчень, які обстою% вали саме не плюралізм, а монізм (вчення Арістотеля, Фоми Аквінського, матеріалістичні вчення XVII – XVIII ст., марксизм та ін.). Справа в тому, що філософія як знання продуктивне водночас виконує функції і репродуктивні, адже необхідно час від часу упорядковувати, систематизувати здобутки філософсь% кої творчості.

Філософське мислення орієнтоване на мудрість, але не є самою мудрістю, котра неосяжна в нескінченності багатства свого змісту. В одному з діалогів стародавньогрецького філосо% фа Платона зафіксовано бесіду Сократа з софістом Гіппієм – людиною самовпевненою, яка справляла враження на простих людей «всезнайством». Сократ запитує Гіппія: Що таке пре%

14

Розділ перший. Метафізична сутність та структура філософії

красне? Гіппій відповідає: Прекрасним є прекрасна дівчина. Якщо це так, – міркує Сократ, – то прекрасна дівчина і є те, що робить будь%яку річ прекрасною. Ми можемо говорити про прекрасну ліру і навіть прекрасний горщик. Але якщо дівчина є прекрасною щодо, скажімо, горщика, то відносно прекрасної богині вона буде потворною. Збитий з пантелику Гіппій зап% лутується в суперечностях і, по суті, ухиляється від подальшої бесіди із Сократом, а Сократ заявляє, що він сам не знає відповіді на поставлене запитання. Сократ бачить користь від своєї бесіди з Гіппієм, оскільки завдяки їй він зрозумів, яким важким є питання про прекрасне.

Буденна свідомість завжди намагається отримати вичерпну відповідь. Якщо ж вона не одержує її, тоді філософії виносить% ся смертний вирок, як грецькому філософу Сократу, котрий бентежив сумління афінських громадян своїми «незручними» питаннями, що не мали готової відповіді; спалюється Джорда% но Бруно за свої незрозумілі теорії, згоряють книги філософів 30%х років XX ст. в Німеччині, у 60%х роках – у Китаї; «прості радянські люди» щиро ненавидять «троцькістсько%зинов’євсь% ку банду», на демонстраціях вимагають смертної кари «найман% цям світової буржуазії» – цей перелік безкінечний.

Уся історія розвитку філософії пов’язана з нагромадженням позитивного знання і розвитком методів наукового пізнання. На відміну від конкретних наук, які намагаються максимально усунути із своїх положень суб’єктивний момент, відобразити об’єкт таким, яким він є сам по собі, безвідносно до суб’єкта, філософія свідомо включає в свої побудови людський, оцінюю% чий момент, досліджує дійсність і людину в ній не лише з точ% ки зору сущого, а й незалежного, відносно людських цілей і проекції буття в майбутньому.

Філософія спирається не тільки на науки, а й на весь сукуп% ний історичний досвід людства, зафіксований у матеріальній культурі та різних формах суспільної свідомості. Вона безпосе% редньо не вивчає окремі речі, явища й процеси, які є об’єктами певних наук, вона має справу з дійсністю опосередковано че% рез суспільну практику, а також через її відображення в науці,

15

Є. А. Подольська «Філософія»

художніх творах, моралі тощо. Філософія не просто сприймає готові наслідки пізнання та інших утворень культури, а дослід% жує шляхи їхнього виникнення, виявляє тенденції розвитку, усвідомлює суперечності і потреби пізнання.

Таким чином, філософія є особливою формою суспільної свідомості, котра виконує специфічні функції:

світоглядні (дає знання загальних законів розвитку світу і розуміння місця людини в ньому);

методологічні (пропонує систему засобів і способів пояс% нення світу, загальних методів пізнання).

Отже, залежно від конкретних історичних умов, певного рівня розвитку пізнання та практики, вихідних соціально%класових по% зицій філософи по%різному тлумачили безпосередньо предмет філософського дослідження, його мету і роль у суспільному житті, про що свідчить вся історія розвитку філософії, починаючи з філо% софії стародавнього світу і закінчуючи сучасною філософією.

Предмет філософії відображується в теорії у трьох основних аспектах: онтологічному, гносеологічному, логічному.

Онтологічний аспект полягає в тому, що філософія як спе% цифічна форма усвідомлення людиною свого буття, як форма суспільної свідомості дає людині знання про світ і саму людину.

Гносеологічний аспект виявляється в тому, що предмет відображується не дзеркально, не просто як результат споглядання дійсності, а крізь призму практично%діяль% нісного ставлення людини до світу і до самої себе.

Логічний аспект виявляється в тому, що результати пізнан% ня, відображені у змісті філософського знання, фіксують% ся, обумовлюють формування понятійно%категоріального апарату філософії.

Філософія, таким чином, – це теоретично сформульований світогляд, система загальних теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, усвідомлення різних форм ставлення людини до світу, яке виявляється у понятійній, категоріальній формі, спи! рається на досягнення наук про природу і суспільство і володіє певною мірою логічного доказу.

16

Розділ перший. Метафізична сутність та структура філософії

Навіщо ж потрібна філософія? Відповідь на це питання міститься у змісті тих функцій, які здатна виконува% ти філософія відносно людини, соціаль% ної групи, науки, мистецтва та інших

явищ соціальної дійсності. При цьому під «функцією» мається на увазі спосіб дії, спосіб виявлення активності системи філо! софського знання, загальний тип завдань, які вирішуються цією системою.

Філософія виступає в двох іпостасях:

по%перше, вона являє собою інформацію про світ в ціло% му та відношення людини до цього світу;

по%друге, вона виступає як комплекс принципів пізнан% ня, як загальний метод пізнавальної діяльності.

Саме на цьому засновано виділення двох великих груп функцій: світоглядних та методологічних.

Відповідно до пріоритетної значущості проблеми люди% ни першою серед світоглядних функцій виступає гуманістич! на, оскільки філософія, хоча і не дає людині вічності, проте до% помагає осмислити життя, знайти його сенс та зміцнити свій дух. Починаючи з епохи рабовласництва, коли значна части% на людства прибуває у відчуженні від власності, від влади, від продуктів своєї діяльності, філософія звільняє людську осо% бистість від зовнішнього насильства та надає їй внутрішнього змісту. В умовах спеціалізації в усіх сферах людської діяль% ності (в виробництві, науці, управлінні), в умовах посилення технізації суспільства, швидкого росту безособового природ% ничо%наукового знання, зростаючого впливу цієї безособовості на особистість людини, саме філософія допомагає протистоя% ти техніцизму, тоталітаризму та сциєнтизму, розкрити людині форму вільної людяності, де особистість покликана бути щас% ливою серед собі подібних.

Наступною світоглядною функцією філософії є соціально! аксіологічна, яка в свою чергу розчленовується на такі підфункції:

конструктивно%ціннісну,

17

Є.А. Подольська «Філософія»

інтерпретаторську,

критичну.

Зміст першої з них полягає у розробці уявлень про цінності, такі як Добро, Справедливість, Істина, Красота; сюди ж відно% ситься і формування уявлень про суспільний ідеал. З конструк% тивно%ціннісними завданнями філософії переплітаються та ут% ворюють єдність завдання щодо інтерпретації соціальної дійсності та критики її структур, стану, тих або інших соціаль% них дій. Інтерпретація та критика пов’язані з орієнтацією на цінності, суспільні ідеали, з оцінкою соціальної дійсності під відпо! відним кутом зору. Філософія критична за своєю сутністю, тому основою і сутністю критичної роботи філософа є виявлення і розкриття протиріч, невідповідності між прийнятою системою понять та цінностей та тим змістом, який у них привносить новий етап розвитку світової історії.

Важливою світоглядною функцією є також культурно!ви! ховна, адже знання філософії, в тому числі вимог до пізнання, сприяє формуванню в людини важливих якостей культурної особистості: орієнтації на істину, правду, доброту. Одним з по% казників високої культури мислення є здатність суб’єкта не обходити пізнавальні протиріччя, а намагатися їх розв’язати, подолати, аналізуючи наявну інформацію, філософські категорії та виявляючи при цьому самостійність, нестандартність підхо% ду. Формування діалектичного мислення, уникнення догматиз% му та скепсису є одночасно формуванням таких цінних якос% тей культурної особистості, як самокритичність, критичність та сумнів, що виступає одним з активних засобів наукового по% шуку. Саме філософія дає міцні загальнонаукові та гносеологічні засади для послідовного саморозвитку сумніву в наукову впев% неність, для гармонійного узгодження її з вірою в подолання помилок, заблуджень, в отримання більш повних об’єктивних істин. Філософія дає людям загальну мову, вона виробляє в них єдині загальнозначущі уявлення про основні ціннності життя, створює єдине комунікативне поле без бар’єрів.

Одним із завдань філософії є вироблення світогляду, що відповідає сучасному рівню науки, історичній практиці та інте%

18

Розділ перший. Метафізична сутність та структура філософії

лектуальним вимогам людини. У пояснювально!інформаційній функції модифіковано основне призначення спеціалізованого знання: адекватно відображувати свій об’єкт, виявляти його зв’язки та структурні елементи, основні закономірності, а також накопичувати і поглиблювати знання. Філософія, як і наука вза% галі, виступає тією складною інформаційною системою, яка здатна збирати, аналізувати та переробляти інформацію з ме% тою отримання нової інформації. Всередині цієї системи виді% ляються розділи: філософська онтологія (вчення про буття), теорія пізнання, діалектика як загальний метод, соціальна філо% софія, загальна етика, теоретична естетика, методологічні про% блеми наук, філософія релігії, історія філософії тощо.

З боку свого методу філософія здатна виконувати кілька функцій відносно науки. Серед методологічних функцій на% самперед слід назвати евристичну, сутність якої полягає в спри% янні приросту наукових знань, у тому числі в створенні пере% думов для наукових відкриттів. Філософський метод допомагає конкретним наукам у вирішенні складних теоретичних, фунда% ментальних проблем, він може брати участь у створенні гіпо% тез та теорій, у конструюванні передбачень.

Сутність координуючої функції полягає в координації ме% тодів у процесі наукового дослідження., яка базується на філо% софських принципах: принципі взаємної доповнюваності та принципі домінування. Будь%який метод науки має свої теоре% тико%пізнавальні та логічні можливості, за межами яких його ефективність знижується або елімінується зовсім. Внаслідок цього для вивчення складних об’єктів потрібні комплекси ме% тодів, здатні компенсувати неповноту пізнавальних можливо% стей окремих методів. Взаємодоповнюваність стає, таким чи% ном, необхідною умовою, що дозволяє уникнути однобічності при виборі методів та їх оперуванні. Склад того чи іншого ком% плексу методів визначається за об’єктивним критерієм: на% скільки ефективно вирішується конкретна пізнавальна задача. Принцип домінування встановлює нерівнозначність методів у вирішенні проблем та доцільність їх підкорення головному, провідному у даній системі.

19

Є.А. Подольська «Філософія»

Стосовно функцій філософії термін ?інтегруючий? пов’я% заний з уявленням про об’єднуючу роль філософського знан% ня відносно будь%якої множини елементів, що складають сис% тему або здатні утворити цілісність. Тому інтегруюча функція полягає у визначенні та усуненні дезінтегруючих факторів, що приводять до роздрібленості системи, надмірного росту віднос% ної самостійності елементів в її складі, виявленні недостатніх її ланцюгів або зв’язків, активне включення яких у функціонуван% ня системи надає їй більшої гармонійності та оптимальності, тобто підвищує ступінь упорядкованості та організованості.

Логіко!гносеологічна функція філософії полягає у розробці самого філософського методу, його нормативних принципів, а також у логіко%гносеологічному обгрунтуванні тих або інших понятійних та теоретичних структур наукового знання. Конк% ретні науки мають потребу в логіці, гносеології, загальній мето% дології пізнання. Цю функцію виконує діалектика як логіка, оскільки вона розробляє засоби найбільш повного, точного відображення мінливої сутності об’єкта, що постійно розви% вається.

Отже, філософія виконує світоглядні функції:

гуманістичну;

соціально%аксіологічну (конструктивно!ціннісну, інтерпре! таторську та критичну);

культурно!виховну;

пояснювально!інформаційну.

До методологічних функцій філософії відносяться:

евристична;

координуюча;

інтегруюча;

логіко%гносеологічна.

Саме аналіз змісту функцій філософії дозволяє впевнитись у необхідності освоєння всієї скарбниці філософських знань, оволодіння філософською методологією пізнавальної діяльності.

20