Подольська - Філософія, 2006

Розділ другий. Становлення і розвиток метафізичної структури філософії

Вчення веданти потребує, щоб учень покірно наслідував учителя (що був присвячений до мудрості веданти), брав участь у спогляданні та в постійних роздумах над джерелом істини доти, поки не досягне постійного споглядання істини.

Як і Шанкара, Рамануджа стверджував, що Бог є єдина ре! альність. Але Шанкара вважав, що в самого Бога немає ніякої безлічі окремих речей і їх властивостей. Рамануджа ж учив, що в Бога існує безліч матеріальних речей і душ. Бог створив ма% теріальні речі з матерії, яка вічно перебуває в самому Богові. Бог не тільки втілює в собі цю безліч, але, крім того, він має найвищі властивості, серед яких – всемогутність і всезнання.

Пов’язана із своїм тілом душа не вільна, вона хоче чуттєвих задоволень і випробовує низку перетворень. Перемога над не% знанням, що пригнічує душу, досягається вивченням веданти.

Веданта – вчення об’єктивного ідеалізму, яке веде до місти% ки, до споглядання, до відмови від боротьби, до підкорення філософії релігії. На вчення веданти спирались реформатори індуїзму Гадатуар Чаттерджи (Рамакришна), Нарендранатха Датта (Вивекананда), Рамана Махараши та інші мудреці.

Внаслідок відсутності точно датованих літературних пам’ят% ників питання про хронологічну послідовність і про дати виник% нення вчень і школ стародавньоіндійської філософії залишаєть% ся невизначеним. У всякому випадку можна вважати, що вже в період панування релігійних і міфологічних поглядів, які відоб% разились у «Ведах» і в «Упанішадах», виникли перші елементи філософської свідомості і почалось оформлення перших філо% софських вчень як ідеалістичних, так і матеріалістичних.

У VI–V ст. до н. е. У Стародавньому Китаї з’явилися залізні знаряддя, які спричинили корінні зміни в усіх галузях виробництва. В цей час широко використовувалась рабська праця, розвивався обмін, виникла приватна власність на зем% лю. З’явилися і приватні ремісницькі майстерні. Почався ви% пуск металевих монет. У ході класового розшарування суспіль% ства розорялись общинники, швидко зростала економічна і політична могутність нових земельних власників і міських ба% гатіїв. Йшла гостра боротьба між рабами і рабовласниками, між

61

Є. А. Подольська «Філософія»

простим народом і знаттю. Безперервно велись війни, зникали дрібні і посилювались великі царства. В цих умовах і виникли різні філософські течії, які з різних класових позицій ставились до подій, що відбувались у суспільстві.

УСтародавньому Китаї в VII–VI ст. до н. е. як в ідеології, так і в політиці чітко вимальовувались дві тенденції – консер% вативна і прогресивна, містична і атеїстична. У ході боротьби цих двох тенденцій все ширше розповсюджувалися наївно%ма% теріалістичні думки про п’ять першоелементів і речей (метал, дерево, вода, вогонь, земля), про протилежні сили (інь і ян), про природний шлях (дао) в природі та інші, що виникли ще на початку II–І тисячоліття до н. е. внаслідок узагальнення пер% шопочаткових знань того часу. Проте формування філософсь% ких течій відноситься до VI–V ст. до н. е. Між цими течіями велась напружена боротьба протягом трьох століть, яка, без сумніву, була пов’язана зі зламом в історії стародавньокитайсь% кого суспільства.

УV–ІІІ ст. до н. е. утворюються основні філософські школи: 1) конфуціанство; 2) моїзм;

3) школа закону фа%цзя;

4) даосизм;

5) школа інь%ян (натурфілософія);

6) школа імен шін%цзя та ін.

Упершій половині І тисячоліття до н. е. і в період ста шкіл (VI–II ст. до н. е.) виникли класичні книги китайської освіче% ності, які включають стародавню поезію, історію, законодавство

іфілософію. Книга пісень (Ши%цзин – XI–VI ст. до н. е.) – збірник народної поезії, який містить також культові пісні, містичне тлумачення походження ремісництва та речей. Книга історії (Шу%цзин – початок І тисячоліття до н. е.) – відома та% кож як Шан%шу (Шанські документи) – є збірником офіційних документів, описом історичних подій. Книга порядку містить у собі опис правильної організації, політичних і релігійних цере% моній, норм соціальної і політичної діяльності. Книга Весни і Осені (Чунь цю) є хронікою держави Лу (VII–V ст. до н. е.) –

62

Розділ другий. Становлення і розвиток метафізичної структури філософії

зразок вирішення етичних і фор%мальнолітературних питань. Книга змін (І%цзин – XII–VII ст. до н. е.) – містить перші уяв% лення про світ і людину у китайській філософії.

В історії давньокитайської філософії важливе місце посідає конфуціанство, засновником якого був Конфуцій (латинізо%

вана версія імені Кун%Фу%цзи – вчи%
тель Кун, 551–479 рр. до н. е.). Йому
приписується укладання низки старо%
давніх книг («Книга пісень», літопис
«Весна і осінь» та ін.), в яких зібрана
культурна спадщина минулого. Він
висловлював ряд глибоких думок з
питань виховання. Наприклад, він го%
ворив, що «всі люди близькі одне од%

ному за своєю природою, а розходять% ся між собою у ході виховання», що треба «вивчати старе для

того, щоб пізнати нове», що «вчення без роздумів – марне, а роздуми без вчення – пусте».

Вчення Конфуція було суперечливим, у ньому були консер% вативні сторони, оскільки воно вимагало відновлення патріар% хально%родових відносин і традицій, що вже віджили свій вік. Головним у етиці Конфуція є поняття «жень» (гуманність) – моральний закон, який визначає взаємини людей у сім’ях, суспільстві і вимагає беззастережної покори молодших стар% шим за віком або за соціальним становищем. Згідно з конфуц% іанством воля людини визначається «небесною волею», тому поділ суспільства на «шляхетних» і «низьких» не може бути змінений. Кожна людина повинна точно знати своє місце в суспільстві і сумлінно виконувати покладені на неї обов’язки.

Конфуцій висуває вчення чжень%мін (виправлення імен), суть якого полягає в тому, що назва речі повинна відповідати її сутності. Це значить, що місце кожної людини в суспільстві, її поведінка має суворо відповідати соціальному стану людини. В книзі «Лунь%юй», у якій зібрані вислови Конфуція, говорить% ся: «Господар повинен бути господарем, підданий – підданим, батько – батьком, син – сином».

63

Є. А. Подольська «Філософія»

Із вченням про виправлення імен пов’язаний принцип «лі» (етикет), що включає в себе норми поведінки, права, звичаї, ритуали, в яких ніби відбивається воля неба, «верховного бо% жества». Етикет був розрахований на те, щоб чітко регламен% тувати життя кожної людини.

Обґрунтовуючи свої соціально%етичні погляди, Конфуцій стверджував, що «життя людей залежить від долі, а багатство і знатність – від неба».

Таким чином, він дотримувався традиційних релігійних поглядів давнього Китаю, згідно з якими небо як верховне бо! жество диктує свою волю людині.

Консервативні і ідеологічні сторони вчення Конфуція знай% шли подальший розвиток у поглядах його послідовників. На% приклад, у написаній послідовниками Конфуція книзі «Чжу% нюн» висувається містичне поняття «чен» (абсолютна істина, духовний початок). На думку конфуціанських філософів, чен являє собою «небесний закон» (тянь дао), а його здійсненням на землі (в суспільстві) є закон людського життя (жень дао). Той чи інший суспільний порядок є проявом цього «небесного за% кону», тому суспільна нерівність постає як природне явище.

Найбільш видатним послідовником Конфуція був Мен!цзи (372–289 рр. до н. е.). Розвиваючи ідеалістичні погляди Конфу% ція, він стверджував, що людське життя підкорене небесній волі, носієм якої є мудрий цар – «син неба». На його думку, людина народжується доброю, їй властиві чотири вроджені якості: співчуття, почуття сорому, скромність і уміння відрізняти істи% ну від брехні. Але вроджені якості людини внаслідок поганого впливу суспільства швидко втрачаються. Мен%цзи бачив своє завдання в тому, щоб шляхом виховання і удосконалення осо% бистості захистити народ від впливу противників конфуціанства.

Проти конфуціанської школи виступив Мо!цзи (Мо%ді) (479–381 рр. до н. е.). Він висунув ідею загальної любові, зак% ликав людей надавати одне одному допомогу незалежно від соціального стану. Піддаючи критиці конфуціанство, він ствер% джував, що наперед визначеної долі немає. Доля людини зале% жить від того, як вона буде здійснювати в житті принцип

64

Розділ другий. Становлення і розвиток метафізичної структури філософії

«загальної любові». Залежно від цього «небесний володар» відповідним чином нагороджує або карає її. Мо%цзи виступав проти загарбницьких війн, проповідував мир і взаємодопомогу між державами.

Стосовно теорії пізнання у вченні Мо%цзи містяться деякі елементи матеріалізму. Наприклад, він говорив, що знання ви% никає з безпосереднього вивчення дійсності. В подальшому послідовники Мо%цзи – моїсти – звільнили раціональні ідеї свого вчителя від містичної оболонки і розвинули їх з позицій наївного матеріалізму.

Моїсти розробляли головним чином логіку і теорію пізнан% ня. Вихідним положенням в їх філософському вченні було виз% нання об’єктивного існування речей поза нашою свідомістю. Всі наші знання, як учили моїсти, є наслідок спільних зусиль наших органів чуття (у%лу) і мислення (сін). Моїсти підкреслювали, що вироблення правильних понять («імен») є дуже важливим фак% тором у процесі пізнання. «Загальне ім’я – поняття, що означає групу споріднених одне одному речей. Приватне ім’я – це кор% дон, що означає дійсність», тобто та межа, за якою людині вже немає необхідності далі розчиняти річ у своїх поняттях.

Моїсти висунули категорію «бянь» (судження) як основний логічний метод. За допомогою неї визначається істина і помил% ка, законна і незаконна дія, встановлюється тотожність і різни% ця: з’ясовується співвідношення між іменами (поняттями і дійсністю), усуваються сумніви.

Матеріалістичне вчення моїстів було спрямоване головним чином проти софістів Хуей Ши (IV–III ст. до н. е.) та Гунсунь Луна (III ст. до н. е.). Виявивши суперечності кінцевого і без% кінечного, відносного і абсолютного, Хуей Ши намагався звес% ти їх до тотожності, розчинити їх у великій єдності». За допо% могою софістики він заперечував якісну різницю речей. Гунсунь Лунь вважав, що конкретні речі є результатом поєднання само% стійно існуючих окремих ідей.

У розвитку філософії Стародавнього Китаю чільне місце посідає даосизм, вчення Лао!цзи про Дао, про загальний при% родний закон світу речей.

65

Є. А. Подольська «Філософія»

Основна ідея філософського вчен% ня Лао%цзи (VI–V ст. до н. е.) поля% гає в тому, що життя природи і людей не керується «волею неба», а тече за визначеним природним шляхом – Дао. Дао – це природний закон самих речей, який разом із субстанцією «ці» становить підвалини світу. Сутність Дао полягає в тому, що в світі все знаходиться в русі і зміні, і в процесі цієї зміни всі речі обов’язково перехо% дять у свою протилежність. При цьо%

му Лао%цзи вважав, що в процесі безкінечних змін «у світі най% слабші перемагають найсильніших».

На думку Лао%цзи, людина не повинна втручатись у природний процес розвитку речей. Хто намагається змінити цей процес, підко% рити його особистим інтересам, той неминуче зазнає поразки.

Із вчення Лао%цзи про Дао логічно витікає, що все зло і нещастя в житті людей походять від того, що, втручаючись у природний плин речей, вони порушують закон Дао. Лао%цзи закликав людей відмовитися від розкошів і багатства і повер% нутися до первіснообщинного життя.

Вчення Лао%цзи суперечливе, воно реакційне, оскільки ви% магає повернення до минулого, але разом з тим воно прогре% сивне, оскільки його викриття соціального зла сприяло боротьбі проти консервативного суспільно%політичного ладу того часу.

Одним з видатних послідовників Лао%цзи був Ян!чжу, який жив у VI ст. до н. е. Ян%чжу заперечував існування надприрод% них сил і виступав проти культа предків. Він вважав, що світ речей керується власними законами і знаходиться в безпе% рервній зміні. Згідно з вченням Ян%чжу, людина відрізняється від інших істот тим, що вона найрозумніша серед тварин. Душа людини невіддільна від її тіла і зникає разом з її смертю. За життя людина повинна мати змогу задовольнити всі свої по% треби. Ян%чжу вчив, що все існує для людини, висунув ідею «все для себе» (Вей во).

66

Розділ другий. Становлення і розвиток метафізичної структури філософії

Важливим етапом у розвитку стародавнього даосизму є вчен% ня Чжуан!цзи (IV–III ст. до н. е.). Чжуан%цзи, як і Лао%цзи, вва% жав, що в світі речей існує природний закон Дао, характерною рисою якого є безперервність оновлення речей. Чжуан%цзи ствер% джував, що від найдрібніших органічних істот у воді – цзі – пішли тварини, а від останніх – людина. Єдиним матеріальним початком ці наповнена вся піднебесна, пронизаний весь світ. Ці висновки Чжуан%цзи вміщують елементи наївного матеріа% лізму і стихійної діалектики. Проте в цілому вчення Чжуан%цзи має діалектичний характер. Наприклад, він заперечував існу% вання об’єктивної істини, життя оголосив ілюзією.

Прихильники даосизму з «Палацу науки Цзися» Сун Цзін, Інь Вень та інші розвивали вчення про матеріальну субстанцію. Вони вважали, що основою усіх речей є ці (повітря, ефір), яким внутрішньо притаманний рух і зміна. Ці у них поділяються на дві групи – на «найтонші» і «грубі». Людина, на їх думку, на% роджується внаслідок поєднання цих двох родів ці. Причому душа людини складається з «найтонших» ці, а тіло – з «грубих». Головну роль в організмі людини відіграють перші, від них за% лежать і розумові здібності людини. Мудрість їй не дається від Бога, а є дією тонких ці. Давні матеріалісти вважали, що тонкі ці можуть залишати людину, коли вона «вмирає», і утворюва% ти те, що люди називають «демоном» або «богом».

Наївно%матеріалістичні погляди прихильників даосизму мали великий вплив на філософів інших течій, у тому числі і на конфуціанців. Наприклад, Сюй Сін, який був, на думку су% часних китайських вчених, вихідцем з конфуціанської школи, пов’язав ці з п’ятьма першоелементами. Таким чином, ці, які виникли як єдине нерозрізнене поняття, тепер розділилися на п’ять видів: ці дерева, ці металу, ці вогню, ці води і ці землі. Ці п’ять першоелементів взаємно породжуються, наприклад, во% гонь – деревом, дерево – водою. Разом з тим залежно від пори року вони взаємно переборюються: вогонь – водою, дерево – металом, метал – вогнем і тому подібне.

Наївно%матеріалістичні погляди отримали подальший роз% виток у вченні одного з найвидатніших представників конфу%

67

Є. А. Подольська «Філософія»

ціанства – Сюнь!цзи (288–238 рр. до н. е.). Сюнь%цзи, на відміну від інших конфуціанців, вважав, що небо є складовою частиною природи – матеріалістичний початок. У поняття «небо» вхо% дять такі природні явища, як зірки, сонце, місяць, пори року, світло і темрява, вітер і дощ. Зміна небесних явищ плине за певними природними законами і пов’язана з існуванням муд% рого або нерозумного управління в країні. Долі людей не виз% начаються небесною волею, її немає в дійсності, все залежить від самих людей.

Сюнь%цзи стверджував, що, на відміну від тварин, люди вміють об’єднувати свої зусилля і жити суспільним життям. Крім того, людина вміє пізнавати явища, що її оточують, і ви% користовувати їх у своїх інтересах. Пізнання в неї починається

звідчуттів. Проте органи чуття підкоряються нашому мислен% ню (сін) і дотримуються природних законів. Згідно з ученням Сюнь%цзи, всі люди рівні за своєю природою. У природу люди% ни закладено не добрі, а злі якості. Вона народжується егоїстом. Обов’язок мудреця полягає в тому, щоб виховати в людині добрі якості в дусі конфуціанства, конфуціанської етики.

Як ідеолог пануючих класів Сюнь%цзи вважав, що в суспільстві повинні існувати люди, які керують, і люди, якими керують, одні мають займатися фізичною працею, інші – розу% мовою. У вченні Сюнь%цзи знайшла широке відображення ево% люція давнього конфуціанства, яка проходила під впливом змін у соціально%економічних відносинах давньокитайського сусп% ільства з часу заснування цієї школи. До III ст. до н. е. конфу% ціанство вже втратило свою опору – родову знать, яка прийш% ла до повного занепаду. Багато представників конфуціанства слугували тепер новим господарям і багатим купцям, які вели боротьбу проти родової знаті. У зв’язку з цим вони перегляда% ли свої переконання і пристосовували їх до нових умов.

Фацзя («законники») були прихильниками державних ре% форм як знаряддя перетворення старого суспільства. Основні положення школи сформулював Шан%Ян (IV ст. до н. е.). Один

знайвидатніших представників цієї школи – учень Сюнь%цзи – Хань Фей (III ст. до н. е.), стверджував, що природний шлях

68

Розділ другий. Становлення і розвиток метафізичної структури філософії

розвитку дао є підґрунтям усіх законів природи – лі. У людсько% му суспільстві, як і в природі, існують, закони (Фа), які є для лю% дей критерієм їхніх дій. Ці закони повинні стати мірилом у виз% наченні добрих і злих намірів людини, змінюватися згідно з вимогами часу, зробитися могутньою зброєю в укріпленні країни.

Хань Фей засуджував релігійну містику. Він говорив, що існування богів не може бути доведене: люди часто посилають% ся на «волю неба» лише для того, щоб не дотримуватися дер% жавних законів. Хань Фей, як і інші представники школи фац% зя, виправдовував поділ суспільства на багатих і бідних, проповідував ідею необмеженого збагачення меншості за раху% нок експлуатації більшості, ідею подальшого зміцнення класо% вої нерівності.

До кінця III ст. до н. е. філософсько%політичні ідеали фацзя втілилися в життя. Китай був об’єднаний під владою першого імператора Цінь Ши%хуанді. Однак незабаром почалося по% встання рабів, вільних землевласників і ремісників проти різних груп старої аристократичної знаті. Династія Цинь була знище% на, її змінила нова династія Хань.

У перший період династії Хань (II–І ст. до н. е.) стан народ% них мас залишався дуже тяжким. У цих умовах почали розви% ватися містика, магія і ворожіння. В результаті виникла нова релігія так званої лаоської секти, яка жахливо перекрутила вчен% ня Лао%цзи про Дао, піднесла давцього філософа до божества.

Подальшим розвитком містики є вчення одного з конфуц% іанців – Дун%чжун!шу (ІІ–І ст. до н. е.). На його думку, всі стихійні явища є формою виявлення небесної волі. Людина відрізняється від тварини тим, що вона здійснює волю неба.

На початку нашої ери проти релігійної містики, зокрема проти конфуціанської теології, виступала низка філософів, се% ред яких особливо виділявся матеріаліст Ван Чун (27 – близь% ко 97 р. н. е.). В його книзі «Лун%хен» («Критичні роздуми») знайшли подальший розвиток матеріалістичні елементи попе% редніх філософських вчень. Ван Чун вважав, що світ складається з вічно існуючої матеріальної субстанції ці, де Дао діє як зако% номірність розвитку самої дійсності. Одні ці знаходяться звер%

69

Є. А. Подольська «Філософія»

ху, в небесному просторі, у вигляді туманних мас, а інші – зни% зу, на землі, у згущеному вигляді, у вигляді різних тіл. Два види ці, розріджені (Ян%ці) і згущені (Інь%ці), на думку Ван Чуна, існу% ють довічно і від їх взаємодії народжуються всі речі.

Людину він розглядає як природну істоту, що складається з матеріальної субстанції. В ній, як і в будь%якому живому організмі, втілена життєва енергія – цзінь%ці, тобто духовний початок, вироблений у процесі кровообігу в організмі. Припи% нення кровообігу в організмі веде до зникнення життєвої енергії і смерті.

Усвоєму матеріалістичному вченні Ван Чун викриває кон% фуціанську теорію про вроджене знання, стверджує, що істину можна довести лише через дослід. Однак без розуму дослідні дані, чуттєві сприйняття ще не дають достовірних доказів. Єдність досліду і розуму є основою теорії пізнання у Ван Чуна. Матеріалізм Ван Чуна має метафізичний характер. Філософ стверджував, що «небо і земля не змінюються» і що випадко% востей як у природі, так і в суспільстві не буває. Але у вченні Ван Чуна були і деякі діалектичні здогадки.

УСтародавньому Китаї розвиток матеріалізму пройшов три етапи.

На першому етапі на межі другого і першого тисячоліть

до н. е. виникли наївно%матеріалістичні і атеїстичні погляди, що, з одного боку, були примітивними узагальненнями пер% шопочаткових знань того часу, а з іншого – стихійним проте% стом проти соціальної нерівності і насилля пануючої родової знаті в умовах формування і розвитку рабовласницького кла% сового суспільства.

На другому етапі (в V–III ст. до н. е.) матеріалізм Старо% давнього Китаю виступає як систематичне вчення, свідомо про% тиставлене ідеалізму і містиці.

У період розпаду рабовласництва, що отримав відобра% ження в містичних вченнях, з критикою ідеалізму і містики виступив матеріаліст Ван Чун, вчення якого стало завершаль% ним, третім етапом розвитку матеріалістичної філософії Старо% давнього Китаю.

70