Подольська - Філософія, 2006

Зародження уявлень про цілісність світу та його

першооснови в країнах Стародавнього Сходу

Розділ другий

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК МЕТАФІЗИЧНОЇ СТРУКТУРИ ФІЛОСОФІЇ

Перші елементи філо% софських уявлень виникають у Стародавньому Єгипті та Вавилоні в кінці III – на по% чатку II тисячоліття до н. е.

Вироблення філософських понять було, з одного боку, тісно пов’язане з першими кроками науки про світ (астрономія, кос% мологія і математика) , а з іншого – з міфологією. Філософія як особлива форма суспільної думки ще не виділилась.

Стародавній Вавилон і Єгипет були рабовласницькими сус% пільствами, рабська праця застосовувалась для зрошення, водо% постачання, устрою водних шляхів, побудови пірамід, храмів, палаців. Каста жреців, що виробляла основи релігійної ідеології, була разом з тим носієм знань, необхідних для виконання робіт, важких і великих за масштабами. У Єгипті рано виникла по% треба в точних передбаченнях розливу Нілу. Ці передбачення були можливі тільки на грунті астрономічних спостережень. Господарські потреби, в свою чергу, потребували встановлен% ня точно розрахованого календаря, заснованого також на аст% рономічних спостереженнях за рухом місяця, сонця і зірок. Усе це привело до розвитку астрономії, арифметики та геометрії.

Таким чином, не теоретична цікавість, а практична потреба покликала до життя в Єгипті та Вавилоні першочергові занят% тя астрономією, арифметикою, геометрією, які вже в давнину стали невід’ємною складовою частиною елементарних уявлень людства про природу. Вавилонська культура – назва умовна, вона пов’язана не з якимось одним суспільством або держав% ним утворенням, а з діяльністю багатьох народів Сходу.

41

Папірус із Книги мерців

Є.А. Подольська «Філософія»

УВавилонській релігії

великого значення набу% ває поклоніння богу вес% ни і світла Мардуку. В га% лузі права виникає знаменитий кодекс за% конів Хаммурапі, що відображає класові відно% сини суспільства зі склад% ною соціальною будовою і з довгою історією свого існування. В цілому зако% нодавство Хаммурапі

відбиває високий рівень суспільного розвитку. Йому вже відомі такі правові поняття і такі ідеологічні розбіжності, які були вироблені потім тільки в римському законодавстві епохи Ан% тонідів. Постанови ці були розвинуті з точки зору монархії в інтересах рабовласників%землевласників, військових, торговців.

Але в давній вавилонській літературі є твори, які відобра% жають негативне ставлення їх авторів не тільки до деяких рис рабовласницької влади, до жорстокого деспотизму, але й до пануючих релігійних уявлень, до віри в богів, яким віруючі надсилають свої молитви. Одним з таких творів був «Діалог пана і раба про зміст життя». В «Діалозі» відкидаються надії на милість царя, на можливість успішного повстання проти дес% пота, на допомогу з боку богів.

Значну роль у розвитку вавилонської культури відігравали жерці. З числа богів виділялися бог Мардук і богиня Іштар. При цьому Мардука ототожнювали з планетою Юпітером і з зодіа% кальним сузір’ям Тельця, богиню Іштар – з планетою Венерою.

Вчення про виникнення богів («теологія») перетворюється у Вавилоні на вчення про походження світу («космогонія») і його будову («космологія»). Світила розглядаються не тільки як засіб для відрахунку часу і астрономічних передбачень, але й як сили, що створюють світ і постійно діють на нього. Згодом у давньому міфі про світостворення боротьба стала зображува%

42

Розділ другий. Становлення і розвиток метафізичної структури філософії

тись як перемога світла над темрявою. Бог світла зображував% ся як моральна сила, що править світом. Головним світилом, «батьком богів», вважався Місяць; Зірки – божества, які світять тільки вночі. Отже, денне Сонце – сила, котра поглинає сяйво небесних світил, воно – джерело темряви, сила підземного світу, яка несе смерть. Але Місяць, вмираючи, воскресає для нового життя, тому він є образом вічного життя.

За уявленнями вавилонської науки кожний знак зодіака відображає життя божественних сил великого кола – екліпти% ки. Світ – куполоподібний, а небо – це твердий дах світу. По% верх цього даху створюють дощові води, але вони можуть ви% ливатися тільки тоді, коли відкривається решітчастий затвір. На внутрішній поверхні неба прикріплені зірки, а під ними протя% гом доби рухаються Місяць і Сонце разом з п’ятьма планета% ми. Земля оточена водою, але являє не плескатий диск, а підви% щення. Під Землею – темна печера, це місце, де мешкають померлі. У «космогонії» вавилонців роль Бога як творця світу обмежується: Бог створює тільки Небо, Землю і підземний світ.

Розвиток спостережень над планетами привів вавилонців до відкриття вірної послідовності їх віддалення від Землі. Аст% рономічні спостереження вавилонців, накопичуючись на про% тязі багатьох століть, привели їх до важливих результатів. Вони відкрили, наприклад, важливий період в 223 місяця, протягом якого повторюється послідовність сонячних і місяцевих затем% нень, і встановили, що в межах цього періоду відбувається в середньому 41 сонячне і 29 місяцевих затемнень.

«Зірковий» («астральний») світогляд надав розвитку аст! рології, тобто фантастичній вірі у здатність світил безпосеред% ньо впливати на долю цілих суспільств і окремих людей. З Вавилону розповсюджувались космологічні міфи, а також відомі з Біблії сказання про потоп. Вони проникли у світогляд сирійців, в грецьку міфологію, в європейську літературу. Ми пізнаємо їх у грецьких міфах про титанів і про гігантів, у фінікійській космогонії, в християнській писемності – в апокр% іфах, апокаліптичній і сектантській літературі.

43

Є. А. Подольська «Філософія»

Вавилонці винайшли видатну шестидесятирічну «позицій% ну систему» письмового відліку. Для будь%якого знаку його значення залежить від «позиції» (положення), яку цей знак займає в усьому числі. Проте, на відміну від нашої десятирічної позиційної системи, у вавилонців за основу приймається не число 10, як у нас, а число 60. У цій системі не було усклад% нень, що виникають при обчисленні з простими дробами. Пе% ревага цих вирахувань була особливо відчутна при розрахун% ках в астрономії. Від вавилонської системи походить сучасна лічба хвилин (1 година – 60 хвилин, 1 хвилина – 60 секунд). Однак система ця не знала нуля, в цьому була її незручність. Тільки в середині II ст. н. е. грецький астроном Птолемей, який обчислював дроби за шестидесятирічною системою, став кори% стуватися знаком нуля як у середині, так і в кінці числа, і та% ким чином довів систему до завершення. Крім системи вира% хування в арифметиці, вавилонці створили не менш видатну для глибокої давності алгебру і початки геометрії, вони володі% ли вже способом приблизного обчислювання квадратних ко% ренів, розв’язання квадратних рівнянь.

Давньоєгипетська культура – одна з найдавніших на Землі, вона виникла приблизно в один час з культурою Стародавньо% го Вавилону. Після об’єднання Верхнього і Нижнього Єгипту

водну велику державу її економічні, політичні і культурні зв’яз% ки сильно розширились. До давно існуючого спілкування з народами Африки – лівійцями, ефіопами, неграми – при% єднується спілкування з народами Азії і південно%східної Євро% пи, з вавилонцями, а також фінікійцями, греками, персами.

Зразки філософської думки невіддільні в Стародавньому Єгипті від міфології і релігії, з одного боку, і від зародків науко% вого дослідження – з іншого. В епоху так званого Стародавнь% ого Царства (3200–2000 рр. до н. е.) і навіть в епоху Середньо% го Царства (2000–1600 рр. до н. е.) в Єгипті взагалі ще не було чітко означеного класу жерців. Після того як жерці виділились

вособливу суспільну групу, роль їх у наукових заняттях зрос% ла. До наукових – астрономічних і математичних – занять жерців спонукала потреба в поясненні явищ, від яких залежа%

44

Розділ другий. Становлення і розвиток метафізичної структури філософії

ло господарське життя країни. Для Єгипту таким явищем були щорічні розливи Нілу. Великого практичного значення набуло своєчасне передбачення цих розливів.

На відміну від вавилонської, єгипетська міфологія, що впер% ше спробувала осмислити явища природи, які вона спостері% гала, віддавала перевагу Сонцю. В Єгипті дійшли думки, що саме Сонцю зобов’язана земля своєю родючістю, що кожна пора року є результатом його дії. Поняття про первинність Сонця викликало зміни в єгипетському богослов’ї та міфології. Особливо важливе практичне значення мало встановлення сонячного календаря. За твердженням давньогрецького істо% рика Геродота, в давньому Єгипті раніше ніж у інших народів було визначено тривалість року в 365 1/4 днів. Однак, зробив% ши це визначення, єгиптяни спробували поділяти рік на 12 місяців по 30 днів, додаючи до кожного року ще по 5 днів, але не вдавалися до поняття «високосний рік». Найвищим досяг% ненням єгипетської геометрії були обчислення значення чис% ла (Пі), виведення точних формул для обчислення об’єму зрізаної піраміди з квадратною основою, площі трикутника, трапеції, кола. З часом зростав інтерес єгиптян і до теоретич% них проблем науки. В єгипетських школах починають засто% совувати для обчислення особливий метод, який передбачає наявність певних теоретичних знань.

Єгипетська культура розвивала%

ся шляхом, що вів від релігії до філо%
софського розуміння релігійних
міфів. З часом у міфи вкладається
вже не релігійний, а філософський
зміст, якого вони спочатку не мали.
Джерелом пізніших філософських
ідей стало переосмислення міфу про
бога мистецтва Птаха (Пта). Птах
був богом архітекторів і ремісників,
він ніби сповіщав їм плани побу%
дов, малюнки творів мистецтва.
Розвиток уявлень про цього бога

45

Є. А. Подольська «Філософія»

привів до виникнення філософських понять про цілеспрямо% вану діяльність і про будову Всесвіту. На весь світ у цілому були перенесені уявлення про ту творчу і художню діяльність, орган% ізуючим центром якої був Мемфісський храм. Майстерні цьо% го храму перетворюються в уявленнях єгиптян у будинок Все% світу, а бог Птах – у верховного творця і художника світової майстерні. Птах – вищий розум, і все існуюче перебуває в його розумі. Як плани будівників і твори мистецтва потребують втілення в матеріалі, в речовині, так і думка божественного ар% хітектора потребувала втілення в слові.

Після створення могутньої єгипетської держави, яка поши% рювала свою владу на країни Переднього Сходу і Азії, сфера дії богів, що досі обмежувалась кордонами Єгипту, стає світовою. Складається доктрина, згідно з якою єгипетський цар (фараон) отримує світ лише для того, щоб вручити його Богу. Згідно з цими уявленнями, влада Бога простягається до всіх областей, з яких фараон отримує данину, і таким чином виникає ідея про світового Бога. Релігія, філософсько%етичні і правові поняття відбивали в Стародавньому Єгипті розвиток боротьби класів і форм політичної влади. В епоху загострення класової бороть% би, яка доходила іноді до повстань проти земельної знаті і фа% раонів, виникали твори публіцистичної літератури, в яких ця боротьба і викликані нею потрясіння в житті народу виявля% лися з більшою силою.

Стислий розгляд історії філософії в країнах Давнього Схо% ду свідчить, що народи цих країн мали своєрідні філософські ідеї і зробили свій внесок у розвиток філософської думки дав% нього рабовласницького світу. Філософська думка народів Схо% ду намагалась розв’язати ті ж питання, якими займалась потім філософія народів Заходу.

Філософія у Стародавній Індії виникла приблизно в сере% дині I тисячоліття до н. е., коли на її території почали формува% тися рабовласницькі держави. На чолі кожного такого суспіль% ства стояв раджа, влада якого спиралась на владу рабовласницької аристократії і родової знаті (брахманів). Для cтародавнього індійського суспільства характерна була кастова

46

Розділ другий. Становлення і розвиток метафізичної структури філософії

організація. Головними кастами вільної частини суспільства були: військова аристократія (кшатрії), жерці (брахмани), вільні общинники (вайшви) та нижча каста (шудри). Шудри знахо% дились у підлеглості у кшатріїв, брахманів, вайшвів, їх не прий% мали у члени общини, вони не брали участі у вирішенні її справ та не мали права на общинну власність. Соціальний поділ на касти освячувався релігією. Родовиті брахманські сім’ї, госпо% дарство яких базувалося на праці рабів, мали значний вплив на суспільство і були носіями освіченості та спеціальних знань, впливали на розвиток релігійної ідеології.

Для історії стародавньої Індії характерні хронологічна не% визначеність, відсутність точного датування більшості філо% софських джерел. Найдавніші пам’ятники індійської літерату% ри – чотири збірники релігійних гімнів та молитв, які називають «Ведами» (близько 2500–1700 рр. до н. е.). Найваж% ливіший з них – «Рігведа». Інші – «Яджурведа», «Самаведа» і «Атхарваведа». Мовою «Вед» викладений стародавній релігій% ний світогляд, з яким вже в той час поєднувалися деякі уяв% лення про світ, людину і моральне життя.

У «Гімні Пурушу», що входить до складу «Рігвед», говорить% ся про «людину%всесвіт», з якої виникло все живе (небо, зем% ля, вітер, тварини, люди: брахмани виникли з вуст, воїни – з рук, ремісники – зі стегна, шудри – з ніг).

Другу частину «Вед» складали «Брахмани» – збірники ри% туалів. На них спиралась релігія брахманізму, яка панувала до виникнення буддизму. У священних книгах брахманізму було вироблене вчення про безособову, безтілесну, без’якісну субстан! цію, що є нібито підґрунтям усього сущого. Творчою основою всього є бог Брахма, засадами виникнення – бог Вішну, а руй% нування – бог Шіва. Брахманізм дотримувався вчення про перевтілення душ (сансара), відплату у потойбічному світі за земне життя (карма), проповідував необхідність дотримування кожним віруючим законів його касти (дхарма).

Завершенням «Вед» вважаються «Упанішади» (upani – sad – «сидіти біля, тобто коло ніг вчителя, одержуючи від нього по% ради, настанови»). Нині відомо близько 300 «Упанішад».

47

Є. А. Подольська «Філософія»

Більшість їх складено у VIII–VI ст. до н. е. У цих збірниках бесід наставника з учнями з’ясовується питання про субстан% цію буття. Визначається абсолютна і єдино істинна першоосно% ва всього існування – світова душа (брахман), що втілюється в різні істоти за законом карми (відплати). Поряд з цим в «Упа% нішадах» відобразилися й матеріалістичні погляди, згідно з якими за першооснову буття вважали матеріальні елементи (вода, вогонь, повітря, земля).

Головна увага у філософських ідеях Упанішад звертається на питання про субстанцію буття. Пануюче місце займає викла% дення поглядів про брахмана як абсолютну і єдино істинну ду% ховну першооснову всього існуючого. Брахман творить об’єктив% ний світ свавільно з самого себе і є тотожнім з душею людини (атман). Згідно з «Упанішадами» вищий сенс мудрого життя – в усвідомленні, осягненні брахмана як пронизуючої все сут% ності, в тому, щоб зрозуміти неістинність, тимчасовий характер емпіричного буття, відректися від потягу, жаги до нього і знай% ти вічний спокій і безсмертя у пізнанні своєї тотожності з брах% маном, у єдності з ним (мокша).

УIII ст. до н. е. традиційний ведичний ритуалізм, застаріла, часто примітивна міфологія вже не відповідали новим умовам. Це обумовлює необхідність оновлення світогляду. Виникає ряд нових доктрин, які відкидають привілейоване положення брах% манів у культі і по%новому підходять до питання про місце людини в суспільстві.

Утаких культурно%історичних умовах і формувалася філосо% фія Стародавньої Індії. Характерною рисою стародавньоіндійсь% кої філософії є те, що вона розвивалася тут у рамках певних філо% софських шкіл. Більшість цих шкіл були ортодоксальними, бо спирались на авторитет «Вед». Це школи санкх’я, ньяя, йога, вай% шешика, міманса, веданта та ін. Однак у багатьох з них (буддизм, джайнізм, чарвака%локаята) з%під зовнішньої релігійно%етичної форми виступає матеріалістична тенденція.

Внаслідок розвитку давніх «пророчих» вчень виникла філо% софія джайнізму. Останній у ряду пророків – Вардхамана, який

жив у VI ст. до н. е., отримав прізвисько «переможець» – Джи%

48

Розділ другий. Становлення і розвиток метафізичної структури філософії

на. Його послідовники стали називатися джайністами. Джайнізм – школа, яка виступала проти «Вед», з критикою брах% манізму, проти жертвопринесення. Але в ній було і багато спільного з брахманізмом: це віра в сансару, карму, дхарму. Мета вчення джайнізму – звільнитися від страждання. На відміну від брахманізму, джайнізм стверджує, що закони карми не можна подолати жертвою богам, але можна перемогти. Джина – це той, хто переміг закон карми, звільнився від сансари.

Для звільнення від сансари ще при житті необхідні правиль% на поведінка, правильне пізнання, правильна віра. Джайнізм у своїй головній частині – це етичне вчення, яке вказує на шлях «звільнення» душі від підкорення пристрастям. Подібна етика стала традиційною для ряду індійських систем. Мета філософії джайнізму – «святість», особливий образ поведінки, за допо% могою якого досягається вказане звільнення. Джерелом муд% рості у джайнізмі вважається не Бог, а особливі святі, які досяг% ли сили, щастя на грунті досконалого знання і за допомогою поведінки, яка випливає з цього знання.

Джайнізм спирається на особливе вчення про буття, згідно з яким існує велика кількість речей, що наділені реальністю і володіють, з одного боку, постійними або субстанційними, а з іншого – випадковими або перехідними властивостями. У числі неживих субстанцій особливого значення надається матерії (пудгала). Матерія виступає або як роз’єднана на свої неподільні елементи (атоми), або як зібрана у вигляді сполучення атомів. Крім матерії, до числа неживих субстанцій належать простір, час, а також умови руху і спокою. Космос, згідно з джайнізмом, вічний, він ніким не створений і не може бути знищений.

Основною ознакою душі джайнізм вважає свідомість. Ступінь свідомості в душах різний. За своєю природою душа досконала, а її можливості – безмежні: душі доступні і безмеж% не знання, і безмежна могутність, і безмежне щастя. Але душа схильна ототожнювати себе з тілом. У цьому ототожненні – джерело її неволі, залежності. Матеріальні частки, утворюючи тіло, надають душі тілесний вигляд. У кожний момент душа є наслідком всього її минулого життя: всіх її минулих дій, по%

49

Є. А. Подольська «Філософія»

чуттів, думок. Основна причина, яка породжує залежність душі, – її сильні бажання або пристрасті. Вони криються в незнанні життя. Тому пізнання повинно звільнити душу від тіла. Умова істинного пізнання – не тільки у вірі, тобто довірі до авторитету вчителів, але також у правильній поведінці, у напрямі наших дій.

«Звільнення» як мета вчення джайнізму має привести до повного відділення душі від тіла. Досягається це шляхом ас! кетизму. Метою є особисте врятування, оскільки людина може звільнитися лише сама і ніхто їй не може допомогти. Звідси егоцентричний характер етики джайнізму. У ній аб% солютизовані принципи неможливості чинити зло всім жи% вим істотам, принципи статевого утримання, відчуження від мирського багатства.

З плином часу у джайнізмі, вплив якого постійно слабшав, сформувались два напрями, які відрізнялись розумінням аске% зи. Ортодоксальні погляди обстоювали дигамбари (буквально: вдягнуті повітрям, тобто відкидаючі одяг), більш помірний підхід проголошували шветамбари (буквально: вдягнуті у біле). Зараз джайни складають 0,5 % населення сучасної Індії.

У VI ст. до н. е. виникає релігійне вчення буддизму, вороже давній релігії брахманізму. Буддизм розповсюджувався серед «низів» рабовласницького населення міст, де класові супереч% ності були гострішими. Пануючі класи через деякий час визна% ли і підтримали буддизм, виходячи із своїх класових інтересів. Саме в цю епоху в Індії виникли значні рабовласницькі держа% ви. Брахманізм захищав переваги жерців, у буддизмі ж силь% ною була протилежна тенденція. В той же час ідеологія буддиз% му вимагала покірності і тому не була небезпечною для пануючого класу.

Буддизм – одна із світових релігій, вона знаходиться в одній ланці з християнством і мусульманством. Вчення буддизму грун% тується на легенді про засновника релігії – принца Сіддхартха Гаутами, якого називали Будда (близько 583–483 рр. до н. е.).

Перша спроба систематизації буддизму надана у книзі «Трипітака», тобто «Три кошики вчень». У третій з цих книг розглядаються філософські питання. Релігія буддизму розпов%

50